Пішки навколо Балтики

Балтійське море є надзвичайно молодим. Його історія почалася з останнього льодовика, близько 10 000 років тому. Спершу воно було прісним, потім стало солоним тільки через утворені басейни солонуватої води, які з’явилися 2000-4000 років тому.

Балтійське море завжди була важливим торговельним шляхом. Ганзейский союз народився в морі для захисту торгових міст балтійського басейну. Навіть сьогодні, море є надзвичайно важливим для торгівлі, чого коштують російські нафтові маршрути. Один з них — зовсім новий і пролягає на дні того ж таки Балтійського моря — в обхід України.

Християнство прийшло через Балтійське море в Фінляндію і Швецію, так само як і багатьох інших західних впливів. Коли Петро Перший хотів рухати країну на захід — він переніс столицю до Балтійського узбережжя — Санкт-Петербурга. Домінування над басейном Балтійського моря — це війна, яка не закінчувалася, здавалось би, ніколи. Тут знаходиться і одна з найсвіжіших окупованих Росією земель — Кенігсберг, теперішній Калінінград.

Навколо Балтійського моря 10 країн (якщо рахувати рахувати разом з Норвегією, яка, безумовно залежна від балтійського регіону) і 11 різних мов і одразу 5 мовних груп.

Ми вибрали для експедиції країни цього басейну тому, що для пересічного українця, як і для нас в тому числі до цієї поїздки — датчанин нічим не відрізняється від фіна, а естонець — від латиша.

Ми звертаємо дуже багато уваги на те, що відбувається всередині нашої країни, не зауважуючи те, що в цей час цивілізація рухається швидкими темпами вперед, а ми залишаємося за бортом цивілізаційних процесів. Не лише тому що у нас погані і нездорові політики і політикум, а й тому, що ми найчастіше не знаємо, яке на смак і запах громадянське суспільство.

Ми не вчимося робити такий дизайн, яким пишаються датчани, ми не знаємо особливостей одної з найбільш соціальних країн — Швеції, ми не вміємо сортувати сміття так, як це роблять в Норвегії, ті, хто будують велодоріжки в Києві — не знають, як вони виглядають у Фінляндії.

Медіа нам показує лише те, що видно ззовні. Для того, аби побачити середину — треба до неї іти. Тому ми пішли пішки. Ми — це я, журналіст Богдан Логвиненко і фотограф-ілюстратор Нателла Шавадзе, вийшли 2 липня з міста Познань, в якому наразі живемо, і почали рухатися за годинниковою стрілкою — тобто в сторону Берліна.

Ми готувалися до зустрічі з людьми — з собою в нас була камера, мікрофон і ноутбуки. З речей першої необхідності — намет і спальники. Ми не взяли дощовиків, хоча зібралися заїхати за полярне коло в Норвегії.

Ми взяли замало светрів, як виявилось. Також несли кілька кілограм листівок, які ми дарували усім, хто зустрічався на нашому шляху. Ми максимально підготувалися до зустрічі з людьми і мінімально — до дикої природи і несприятливої погоди.

Ми не домовлялися заздалегідь про нічліги або автостоп. Усе, що з нами трапилося в подорожі — випадковість.

Ми назбирали біля 30 різних історій про течії, культурні та політичні явища, історичні прояви сьогодення, кількох надзвичайних особистостей та унікальних місць, про які ви навряд знайдете щось в туристичних довідниках.

Ми не шукали нічого спеціально, не гналися за сенсаціями і скандалами, але все ж задокументували відношення норвежців до Брейвіка практично на річницю з дати теракту, переночували в незалежному місті Християнія, куди частина місцевого населення боїться заходити, через вільний обіг наркотиків у цьому місці, в норвезькому емігрантському гетто, зрештою пів-подорожі ми вимушено здійснили без грошей, що ще більше зблизило нас із місцевим населенням.

Крім корінного населення ми зустрічали українців в Швеції, Норвегії та Литві, поляків у Німеччині, Норвегії та Данії, росіян у всіх без вийнятку країнах балтійського регіону. Двічі нам щастило з іранською гостинністю, по одному разу з турецькою та албанською.

Відтепер протягом кількох місяців щотижня ви будете свідками нашої навколо-балтійської мандрівки.

Фото та ілюстрації: Нателла Шавадзе