Молодь і майбутнє України

Переживаємо трагічні і водночас великі дні.

Ці дні великі, бо в них ми пізнали нашу державу, нашу владу та власний народ.

Ці дні великі, бо сповнені трагізмом, позначені терпінням, ба навіть смертю молодих невинних людей.

Ці дні великі, бо саме в них народжується наше майбутнє.

І саме майбутнє є властивою темою цих міркувань, бо сьогодення щоразу більше відходить у минуле.

Історичними, з погляду історіографії, можна називати тільки ті події, під впливом яких змінюється курс життя. Однак напрям життя змінюють не самі події, а люди, які беруть у них участь.

Постає питання: хто в нинішніх обставинах є тими людьми, які відповідають за справді історичні результати. Можна говорити про різні групи, деякі з них перебувають навіть поза межами рідного краю.

Бажаємо зупинитися на одній групі, яку всі одностайно бачать творцями майбутнього, дай Боже, щоб кращого суспільного ладу. Ідеться про нашу молодь, частину народу, вік якої не перевищує тридцяти з лишком років.

Говорячи про молодих громадян, не впадатиму в захват, як дехто з читачів може цього очікувати. Намагатимуся бути реалістом, бо молоді громадяни не завжди є такими, якими ми хотіли б їх бачити.

Молодь України можна поділити на кілька груп, між якими є суттєві відмінності.

Є група людей, які, наслідуючи своїх батьків, чинять зло. Це ті, які через корупцію, рейдерство чи зловживання крадуть бюджетні кошти і таким чином кривдять своїх ближніх.

Останнім часом багато мовиться про збільшення числа правозахисних структур: значить буде набір молодих людей. А чи всі вони будуть добре виховані, шляхетні, справді готові захищати права громадян? Нагадаю, що "чинити зло" – це етимологічний корінь злочинства.

Не один читач покиває головою: так-так, це правда – і у своєму серці засудить тих нещасних молодих людей. Судити чи проклинати їх легко, але, властиво, за них треба молитися, щоб Божа благодать вирвала їх із того морального багна, створеного їхніми батьками, у якому вони потопають. Доки вони будуть частиною суспільства, що осоромлює нашу владу перед своїми і чужими – годі від них сподіватися чогось доброго.

А все ж таки і до них хочу звернутися. Чи не варто вам, молоді люди, замислитися над майбутнім, насамперед власним і всього народу. Куди ідете? Чи байдужа вам ваша гідність? Чи не буде вам прикро, коли ваші діти будуть соромитися вас? Молюся за вас.

Іншою групою молодих людей також годі захоплюватися. Ці молоді люди не хочуть своїми вчинками робити кривди ближнім, але прагнуть посісти впливові місця не завдяки ґрунтовній освіті, сумлінній праці, а в нечесний спосіб, зокрема через хабарі.

Але подумаймо: хто з нас хоче лікуватися в лікаря чи домагатися своїх прав за допомогою юриста, які свої дипломи купили за гроші, а не набули чесними зусиллями. Про таких, на жаль, нерідко чуємо. Хоча часто винуватцями такої ситуації є не тільки вони, а й ті, хто продає посади.

Таким молодим людям треба співчувати і за них молитися. Але і ви, молоді люди, зверніть із хибного шляху і почніть працювати над собою.

Великого милосердя від Бога і людей потребують ті нещасні молоді люди, – ще одна група, – яких народ популярно називає "тітушки".

Чому вживаю до них епітет "нещасні"? Бо це люди, позбавлені моральних засад, які готові робити будь-що, навіть щось дуже погане, аби тільки за це дістати гроші.

Чи усвідомлюють вони свій жалюгідний душевний стан? Шкода вас, "тітушки". Звертайте з тої поганої дороги.

Автор цих рядків переконаний, що все-таки найчисельнішою групою серед молоді є добрі діти, – ті, які пильно вчаться, мріють про нормальне суспільство і готові працювати, а навіть жертвувати собою для здійснення всенародного блага.

Передусім слід подякувати їхнім батькам та вчителям, які їх добре виховали і поставили на правильну дорогу. Водночас треба віддати належне і самим молодим людям, які поглиблюють своє виховання навчанням, працею, бажанням поширити своє знання прикладом визначних предків, чесних суспільних діячів сьогодення та гідних наслідування сусідів.

Свої ідеали, визнання гідності людини, її свободи, непідробленого патріотизму вони здійснюють у своїх школах, на робочих місцях, у військовому, правозахисному та волонтерському служінні, а останніми місяцями також і на майданах.

Ви є та молодь, якою можна захоплюватися і яку треба підтримувати. Старші громадяни, які керуються справжніми духовними цінностями, не шкодуйте своїх зусиль, власним життєвим прикладом і мудрим словом скріплюйте таку молодь у їхніх шляхетних намірах! Якщо ці наміри здійсняться, Україна буде тим справжнім домом для свого народу, тою державою, якою на підставі свого обдарування у людях і природі вона повинна бути.

Шановні молоді читачі, ви надія нашого народу на нормальне майбутнє! Не розчаровуйте його, а забезпечте йому всенародне благо.

Дякуймо Всевишньому за такі щирі дари і просімо у Нього благодаті для нашої молоді.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит