Як правильно повинні мастурбувати діти

Повільність подорожування – задоволення ексклюзивне і мало кому доступне. Поступове і неквапне вживання в нові краєвиди, реалії, емоції, солідне осмислення і запам’ятовування побаченого і почутого, на таке сьогодні зазвичай бракує часу.

Тому більшість подорожей нагадують рекламу в метро, зображення у якій змінюються швидше, ніж встигаєш зрозуміти, про що ж воно було. Залишаються розмиті спогади, відчуття перебування у паралельній реальності. Це відчуття посилюється, коли в потязі доводиться слухати радіо.

А це чомусь доводиться робити майже в усіх потягах.

– Ми виховали нове покоління, – бадьоро і войовничо лунало із радіо, коли я зайшла у вагон потяга Київ-Івано-Франківськ. – Це покоління, яке мастурбує лівою рукою, бо права у цей час тримає мишку комп’ ютера.

Ого, – подумала я і пошкодувала, що у мене немає вдома "колгоспника", виявляється, там транслюють нефігові передачі. Ніколи не замислювалася над тим, якою рукою слід мастурбувати, не кажучи вже про те, що існують аж настільки суворі правила, якими тепер, у комп’ютерну епоху, так бездумно нехтують.

Я спробувала уявити собі, як звучить тема лекції чи семінару у вузі, який виховує таких ось фахівців: "Основні засади раннього діагностування шкідливих мастурбаційних звичок у дітей – цивілізаційний злам переходу від мастурбації правою до мастурбації лівою рукою під шкідливим впливом комп’ютерних технологій".

А можливо, все ще складніше, і мастурбування лівою рукою шкідливе лише для хлопчиків, а для дівчаток навпаки, корисне. Ну але ж не може українська педагогічна наука на повному серйозі визнати корисність мастурбування якою б там не було рукою. Тим більше для дівчаток. Дівчаток ця тітонька не згадувала. Мабуть, про них буде у наступній передачі.

Цікаво, чи знає консультант якусь певну статистику про те, як це було раніше, коли перед собою тримали порножурнали? Невже тоді всі і завжди мастурбували лише правою рукою? А звідки вони знали про те, як правильно?

Моя налякана уява вже малювала батьківські збори, на яких обурена класна керівничка вимагає у батьків детальну статистику не лише про те, скільки разів на тиждень їхні діти мастурбують, а і про те, якою рукою.

А потім – урок сексуальної освіти, на якому тітонька-психолог із радіо розповідає те, що я чую зараз. Можливо, тепер це нова шкільна мода – більше не намагаються всіх підряд заставити писати правою рукою, тож хоч мастурбувати повинні як слід.

А тим часом тітонька продовжувала:

– Ви тільки подумайте, що уже третій лінк, який видасть ваш пошуковий сервер на слово "покемон", приведе вас на порносайт.

Я не повірила і відразу ж загуглила "покемон" у телефоні, але усі 650 000 посилань вели як не до ігор, то до серіалів чи коміксів у стилі манга. Ну всі я, звичайно ж, не передивилася, максимум, перші 50, але думаю, що і у середньостатистичного підлітка терпцю вистачить не набагато більше.

Я подзвонила знайомому, який "весь час проводить за комп’ ютером", і запитала, чому психологам, які виступають на державному радіо, достатньо набрати в гуглі "покемон", і вони відразу потрапляють на порносайт, а мені доводиться задовільнятися дитячими мультиками:

– Результати пошуку за одним і тим самим пошуковим словом на різних комп’ ютерах не завжди бувать однаковими, – пояснив мені знайомий. – Вони можуть залежати від того, що зазвичай шукає користувач конкретного комп’ ютера. Якщо порносайти, то на будь-яке пошукове слово першим ділом запропонують порносайти.

Ще не знаючи, що вона спалилася, тітонька-психолог продовжувала з радіо:

– Людям, які звикли задовільнятися комп’ютерною симуляцією, не потрібно створювати сім’ю, навіщо, вони ж за хвилину можуть побачити більше оголених жіночих тіл, ніж їхні пращури за все життя.

Так он воно що, – подумала собі я, виявляється шкідливість впливу комп’ютера на дітей зовсім не у тому, що діти мало рухаються, псують собі зір, не розвивають власну уяву, словниковий запас і комунікативні навики, не в тому, що вони узалежнюються від примітивних ігор, а у тому, що вчаться мастурбувати не тією рукою, а потім ще і не прагнуть створити сім’ю.

Бо ж сім’ю створюють виключно тоді, коли під рукою немає порносайта, яка ще може бути тут мета.

Інтонації у голосі тітоньки ставали все більш обуреними:

– Таких людей нескладно відрізнити за зовнішністю – вони не стежать за собою, ходять у брудному, невипрасуваному одязі, не займаються спортом, рідко миються. І це не дивно. Адже їм байдуже, як вони виглядають. Подивіться хоча би на дорослих людей, які постійно проводять час за комп’ютером, наприклад, системних адміністраторів. Всі вони виглядають саме так. То що вже хотіти від підлітків.

Я не знаю, чому тітонька вирішила, що саме системні адміністратори проводять найбільше часу за комп’ютером і миються рідше, ніж вантажники чи двірники, продавці на базарах чи просто вуличні пияки.

А що ж тоді казати про, скажімо, службовців поштових відділень, які не відходять від моніторів, годинами виконуючи значно більш рутинну і позбавлену креативу роботу, чи банківських службовців, змушених носити ділові костюми, як їм усім боротися з нестримним бажанням кинути стежити за собою і опуститися під шкідливим впливом комп’ютера.

Тітонька продовжувала свою обурену тираду, яка все більше нагадувала мені радянську антизахідну пропаганду, тільки у ролі підступного і позбавленого моральних засад буржуазного суспільства тепер виступав комп’ютер.

Точно з такою ж палкою переконаністю радянські жіночки тоді виступали проти шкідливого впливу заходу, на якому ніколи не були і про який нічого не знали. З такою ж палкою переконаністю і далі проповідують члени і членкині різноманітних експертних комісій з питань захисту суспільної моралі, готові заборонити показ "Сімпсонів" через сумнівні моральні якості, але абсолютно не готові побачити похабність у творчості Поплавського, у серіалі "Свати" чи у сексистській рекламі, яка в Україні є нормою.

У мого колеги, який живе у Відні, є 12-річна донька. Всі письмові завдання вона виконує вдома на комп’ютері і надсилає вчителеві на перевірку електронною поштою. Потім електронкою отримує оцінки. Для неї комп’ютер – це насамперед робочий інструмент, так само як і для переважної більшості сучасних людей, адже знайти роботу, не пов’язану з комп’ютером у цивілізованому світі стає все важче.

Зацікавлення дітей комп’ютерними технологіями – це не хвороба, а нормальна і необхідна річ. Інше питання, що саме робитиме дитина біля комп’ютера і що вона робитиме, якщо комп’ютер їй заборонено.

Боротьба з узалежненням від комп’ютерних ігор – це справді серйозна проблема, для подолання якої не існує наразі надійних рецептів. Як і у боротьбі з будь-яким узалежненням.

Для психолога значно важливішим має бути пошук можливостей уникнути або позбутися узалежнення, а не нарікання на причину його виникнення. В узалежненні від алкоголю винен алкоголік, а не алкоголь, те саме і з комп’ютером. Якщо у людини, яка не стежить за собою і не хоче створювати сім’ю раптом забрати комп’ютер, навряд чи це зробить її щасливішою.

Думаючи про все це я заснула. А прокинулася я від жаху, що ми вже проїхали Львів і наближаємося до Франківська. Потяг стояв на якійсь станції, із назви у вікні мені було видно лише останні дві літери "ів".

Відчуття жаху посилилося, коли потяг рушив, від’їжджаючи. Я зірвалася і побігла до провідника, який зачиняв двері вагона.

– Це був Львів? – перелякано запитала я, відразу пригадавши, як колись у цьому ж потязі провідничка справді забула розбудити мене, і я ледь встигла вистрибнути з вагона, що вже від’ їздив.

– Ні, Золочів. Що з Вами? – здивувався провідник.

Я зітхнула з полегшенням і згадала, що снилися мені покемони.