Бути вовками

Здавна люди відносили окремих важливих тварин чи рослин до своїх родоначальників-прапредків. На цій основі розвивалися найдавніші міфи та казки. До сьогоднішнього часу збереглася традиція під час новорічних народних вистав свята Щедрого вечора вдягатися в шкіру вовка. Згадка про вовка відбилася у піснях, людських іменах та прізвищах, у повір'ях, які застерігають про те, що коли жінка на початку вагітності побачить вовка або з'їсть м'ясо звірини, яку роздер вовк, то в неї народиться син – вовкулака. Та й у повсякденному житті його часто згадують, навіть того самі не помічаючи: - "За вовка промовка, аж він сам іде".

Не випадково вовк заслуговує на таку увагу українців, бо саме на нашій території їх популяція є найбільшою.

Звертання до праміфу в сьогоднішній суспільно-політичній ситуації надзвичайно важливе, оскільки реінтерпритація та глибинне усвідомлення його сутності наповнює ідентичність українського народу. Тому важливо зрозуміти характер, силу, призначення цього образу - в час коли суспільство шукає себе в новій суспільно-політичній реальності.

Спостерігаючи за звичками та життям вовків, народ відзначав їх розум, вміння співіснувати довгий час разом, вірність своїй парі. Вовки вражають своєю невтомністю, нещадною настирливістю і вмінням домагатися свого. 

Народні казки виділяють його довірливість і простодушність, через яку його вміло обводить кругом пальця лисиця – як у казці про хитру лисицю та вовка – панібрата, його відданість дикій природі – Скільки вовка не годуй – а він в ліс дивиться.

Пізнання світу українці теж метафорично пов’язують з образом саме цього звіра  – "Ще не бачив ти смаленого вовка", говорять про того, хто не досяг життєвої зрілості.

Народ підмітив, що перш за все боротися слід з тим вовком, що в баранячій шкурі.

На думку українського дослідника Чепи М., вовк є праісторичним первнем української ментальності. Здорові вовчиці і жінки мають певні спільні психічні особливості - гостру чутливість, грайливий норов, глибоку відданість; вони міцні, бадьорі, повні життя та енергії, знають свою територію, винахідливі, вірні рухливі, пристосовуються до безперервної зміни обставин, бувають палкими у своїй вірності та надзвичайно відважними.

Через метафоричний та казковий образ вовка народ адаптує ті риси, які йому важливі для виживання та зростання. Наприклад, сміливість – "Вовка боятися – в ліс не ходити". Дієвість – "Вовка ноги годують". Здатність до саморозвитку – "Вовка не треба вчити, як свиню різати". 

Долає свої страхи – "вовк не такий лихий як страшний", що Сіре, те й вовк". Перепадало вовку і не заслужено, народ підмітив, що іноді вовком прикривалися, щоб заховати свої, а не вовчі гріхи  – "На вовка слава, а овець тягає Сава".

Цікаво, що зграя здорових вовків здобуває собі рівно стільки здобичі, скільки потрібно їй для життя. Виключення складають хворі звірі і ті, що пережили тривалий голод.

Засніжена зима ускладнює для вовків добування їжі і їм доводиться не солодко. Голодна зима робить вовків злими  і особливо жорсокими. Довге переживання почуття голоду закарбовується в пам’яті досвіду -  в цьому разі природній баланс потреби споживання порушується і зголодніла протягом тривалого часу зграя може впасти в безумство і нестримне вбивство без потреби.

[L]В цьому разі вовки забивають більше здобичі, аніж це їм необхідно.

Цікавий збіг, за офіційними даними, в результаті полювання на вовків практично без обмежень в країні знищується до половини популяції вовка. Незважаючи на те, що згідно з Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, вовк є строго охоронюваним видом та  занесений до списку мисливських видів -  такси за його незаконне знищення в Україні відсутні. Їх знищують навіть на території заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду.

Тож можна припустити, що тих, хто їх знищує так само жене сильне почуття голоду, пережитого раніше. 

Тож знаючи умови – можна зрозуміти контекст і поведінку.

Подібні процеси відбуваються і в психічному житті людини – тривале переживання дискомфорту, психічного голоду,  пригноблення, змушує людину накопичувати більше, аніж їй потрібно для життя. Зачасту бажання багато мати вказує на цю незадоволену в дитинстві базову потребу в безпеці. Тоді людина може довгий час жити гонима внутрішнім голодом минулої травми, страхом.

Так поширюється експансія зовнішнього – і ще більше поглиблюється прірва внутрішнього. Цьому сприяє суспільна мораль, за якої зовнішні досягнення – необхідна умова поваги і визнання з боку оточуючого середовища. Проте зовнішні накопичення не дають і не задовільняють потреби душі.

Саме тому іноді ті, хто виступає проти несправедливості, прийшовши до влади самі стають такими ж тиранами. Психіка штовхає до повторення старого сценарію травми, щоб її зрештою пережити. Потрібні свідомі неймовірні зусилля і глибоке усвідомлення себе для того, щоб дати минулому пройти.

Український народ черговий раз побачив смаленого вовка, чи вдасться нам як спільноті взяти його урок і зрозуміти свої обмеження – як плату за свободу.