Почни АТО із себе

"Как вы там, на другой стороне холма?" "Урфин джюс"

Кожен із нас більше за все любить якусь одну місцину. Для когось це рідна хата в селі або улюблене місце відпочинку.

Моя улюблена точка на глобусі – Донбас. Мова, звісно, не про індустріальні агломерації, а про дику частину Донецького Кряжу, яка переважно збереглась на Луганщині. До цієї весни я щороку їздив сюди кілька разів.

Цю колонку вирішив написати тому, що кожного дня я говорю з десятком, а то й більше, знайомих із Луганщини й Донеччини – і чую від них те, чого більшість читачів УП не чує.

Будучи людиною з Київщини, як і всі інші, я думав колись, що Донбас – це до обрію копанки, терикони й задимлені труби... Поки перший раз туди не потрапив, звісно, уявити не міг, наскільки зачаруюсь цим регіоном.

Виявилось, що ніде не бачив більш красивих ландшафтів, що тут є стародавня архітектура, що люди в старих селах живуть у будинках, збудованих козаками ще 150 років тому… Виявилось, що тут живуть люди, яким байдуже якою ти говориш мовою – вони всі в луганських селах україномовні.

[L]Я цього всього не знав.

Адже ЗМІ традиційно створюють бренд Донбасу як замурзаного місця, у якому мешкає поголовне бидло. Зовсім не те місце, у яке має хотітись повезти друзів у відпустку.

Звісно, я зараз говорю переважно про степові малозаселені райони, а не про індустріальний Донбас. Втім, саме тут, у сільській місцевості зараз розгорнута АТО. Про оцю територію інформації найменше.

І саме тут люди найменш захищені.

Торік, коли не було війни, ми з друзями з різних областей їздили в найбльш дикий закуток Донбасу – до Нагольного Кряжу на Луганщині, околиці Свердловська. Разом із головою сільради ми за 5 років добились створення тут найціннішого в області заказника, щороку возили сюди туристів і навіть іноземців.

Бригинець привіз у бібліотеку села Нагольно-Тарасівка книги, зібрані жителями Оболоні. У цьому селі збереглись стародавні козацькі будинки. Мешканці й не підозрюють, що їхнім оселям понад півтори сотні років, і що вони збудовані з усіма пристосуваннями для захисту від татарських набігів.

Сьогодні через Нагольний кряж до України їдуть російські найманці, адже поряд – кордон. І нічого там не перекрито, як це зображає інфографіка.

Я щодня говорю телефоном із місцевими з різних районів Луганщини й чую зовсім не те, що можу почитати у твіттерах і в українських ЗМІ.

Більшість жителів тут не є інформаторами жодного центрального ЗМІ й не мають акаунтів у ФБ і твіттері. Але на відміну від нас із вами, їхніми вулицями їдуть колони бойовиків, у їхніх будинках розвивається мародерство.

І головне: досі ЗМІ продовжують створювати образ цих людей як ворогів України.

Шкода, що центральні ЗМІ, що висвітлюють події на Сході, не говорять більшості того що відбувається. Ситуація висвітлюється під таким кутом, що ми маємо чомусь ще більше ненавидіти жителів Сходу. Я не розумію, чому й у чиїх інтересах це відбувається, але впевнений, що всі ми маємо не допустити цієї ненависті.

Люди нажахані. З одного боку, через їхні села їдуть невідомі бойовики, відбирають майно й машини, погрожують убивствами. З іншого боку, в інтернеті кричать, що в цьому закапелку України живе "бидло, яке треба зачистити"...

Жителі Сходу – такі ж, як і ми всі. Хоча й правда – жити там значно складніше, ніж у більшості інших областей.

Що відбувається сьогодні?

Поки АТО не була розгорнута на повну силу, чимало східняків тимчасово виїхали в центральну й західну Україну. Тепер комунікації перерізані, і крім як із великих міст, виїхати на захід країни люди не можуть.

Не секрет, що російська пропаганда накрутила всіх до того, що люди не жартома бояться, що їх за межами Донбасу просто сприймуть як сепаратистів і повбивають.

І от головне – ми підійшли до перекриття кордону.

Я й сам долив масла у вогонь, розповівши про необхідність закрити кордон. По масі відгуків на сюжет зрозумів головне:

У більшості людей на крайньому Сході є родичі в Росії. Зараз усі накручені, що втекти в спокійну частину України вони не можуть. Остання надія для людей, у чиїх селах іде війна – утекти в Росію. Аж тут – центральна тема – закриття кордону.

ЗМІ на сході сильно накручують людей, що ця війна – для того, щоб звільнити територію для видобутку сланцевого газу. Мовляв, когось зачистять, хтось утече, і врешті – нікому буде заважати видобувати газ. Багато хто вірить у це і йде в ополченці із щирим бажанням врятувати ціною свої родини...

Ідея перекриття кордону сприймається на сході як останній аргумент, що мета АТО – винищити жителів Донбасу. Окупанти дійсно постарались, щоб усі в це вірили і йшли в ополчення. Годі уявити, чого чекати від людей, які масово вірять, що ми йдемо їх убивати.

Ніяка АТО не матиме успіху, поки жителі Донбасу не перестануть відчувати себе загнаним звіром.

Прошу вас, шукайте знайомих на Донбасі й питайте, що насправді там відбувається.

Про чеченців і мародерство я знав задовго до того, як про оце написала УП. Знав про те, що оспіване в ЗМІ знищення тренувальної бази терористів – вигадка, бо мені є куди зателефонувати, щоб знати правду. Снаряд упав у ставок поряд із базою, на якій, втім, нікого й не було.

Коли в ЗМІ говорили про чотирьох загиблих у Луганську, чимало знайомих розповіли мені про значно більшу кількість трупів, яких просто видно з вікна будинку. І так щодня…

Ще більше мене дивує інше: більшість знайомих зі сходу однозначно говорить, що воюють на півдні Луганщини три армії відразу. Принаймні перевіряють місцевих по паспортах три сили, вишукуючи шпигунів.

Сьогодні загальний фон у ЗМІ направлений на те, що ми маємо знищити терористичне кодло…

І ніхто не говорить про те, що ми маємо перестати бути ворогами з 6.000.000 Українців, що живуть на Донбасі.

А зараз – саме той момент, коли вже далі нікуди.

Сьогодні – вони йдуть воювати проти української армії, захищаючи себе.

...Пригадав пісню гурту "Урфин Джюс": "Лишь огненный дождь принесет очищенье с другой стороны холма".

Давайте всі гуртом не дамо ЗМІ зробити нас зі східняками – ворогами.

Нам усі розказують з усіх боків, що ми вороги. Чим ми свідоміше, тим частіше маємо самі питати в них: "Как вы там, на другой стороне холма?"

Крім допомоги армії – допоможіть цим людям повірити, що ми не хочемо їх убивати!

І передусім – це задача для президента. І почніть АТО із себе.

Олексій Василюк, спеціально для УП.Життя