Після Майдану. Війна і ми
– Нащо мені ті гроші, якщо не буде України, – відказав Володимир Старостишин, відомий композитор, поет, хлібороб, управлінець-патріот, на моє щире захоплення його меценацтвом на Майдані.
Хай ця теза стане гаслом для всіх українців!
Такі суперлюди вибороли Революцію Гідності. Вони й зараз тримають Україну: одні воюють, інші віддають останнє на нашу спільну перемогу у війні проти імперії зла.
Не поменшало й тих, хто й зараз шукає, де б на цьому "останньому" поживитись чи попіаритись. А скільки тих, хто й тоді, і зараз пересиджують собі у своїй нірці – "якось воно буде, авось пронесе...", або ж звично-перелякано ультрапатріотично теоретизують "за неньку" під пиво й футбол...
Ваш автор і, так склалось, ведучий революційної сцени, ще не написав про Євромайдан. Даруйте, братове. Чи то гнітить туга за Лицарями Небесної сотні, чи війна не дає...
Напишу обов'язково. Після Перемоги. А зараз не можу не розповісти Вам про ще одну з частинок тієї звитяги, яку роблять найкращі люди людства в тій точці Всесвіту, яку Творець прирік на такий довгий і жертовний Чумацький шлях випробувань.
* * *
Після Майдану найкращі співаки сцени, – ті, хто не чекав "запрошень і гонорарів", не виставляв умови, хто й удень, і вночі окрилював Героїв своїми піснями, – не пішли відпочивати. Вони пішли у свій бій...
Руслана Лоцман, це надталановите дівчисько з дипломом кандидата наук і енергією козачки-характерниці, згуртувала таких же "ненормальних" співців Майдану в похід на фронт – підтримати наших воїнів.
В "Народну філармонію" зголосились заслужені артисти України суперпотужна Леся Горова, геніальний Тарас Компаніченко, вибухові рок-етно-гурти "Горлиця" і "ТаРута". Не відмовили і "метри" – народні артисти України Раїса Недашківська, Фемій Мустафаєв і Володимир Талашко, відома композитор Ірина Кириліна зі своїми учнями, а також гуморист і музикант Олександр Лоцман, автор і виконавець Анжела Ярмолюк, віртуоз цирку Артем Хоманько. Ну, звісно ж, не обійшлося тут і без Вашого автора...
З початку квітня ми дали понад 60 концертів. Ні, це не просто концерти. Те, що творять ці одержимі люди, треба означити якимось іншим терміном.
Розпочинає дійство Божим словом-благословінням найкращий козацький священик отець Дмитро з Боярки. Благодатний Віфлеємський вогонь з долонь Недашківської відразу злітає у стомлені душі воїнів цілющим болідом-пломенем. Патріотичні пісні і вірші кожного з нас десятирять силу бійців. Як галантно вони запрошують дівчат до танцю...
Щирі листи студенток і дитячі малюночки-обереги воякам грають на найніжніших струнах їхніх душ. Даруємо також патріотичні книги і диски пісень. Завершуємо цю феєрію завжди гімном України, включно з 2-м куплетом!
Так за 2-3 години виплавляється найбільший ресурс і сила людини – сила духу. Ви б бачили, як ці хлопці-герої нас проводжають!..
Окреме слово – про щедрі продуктові дари зі Шполи й Ватутіного, які щоразу збирають і везуть невтомні меценати Вадим Момот і Галина Лоцман.
Щойно повернулися з херсонсько-кримсько-запорізького туру, мабуть, найважчого. Спека, по три концерти в день. Були на всіх трьох шляхах до Криму.
Перед Перекопом наш візит запам'ятався по коліна вогкою глиною, напівпорожнім каналом і степовою гадюкою, яка ледь не вкусила Лесю Горову. Дай Боже Лесі здоров'я: раніше на Вінничині її-таки добряче вкусила собака під час виступу на військовому аеродромі – до-речі, переповненому літаками і вертольотами, привіт Тані Чорновіл.
На Арабатській Стрілці вжарили концерт за 300 метрів від російського блокпоста, на тих загарбаних 8 кілометрах з газовою вишкою, які є-були Херсонщиною.
"Брати" все почули! Пізнім вечором, коли наші 2 буси під'їхали до їдальні – за 75 метрів від ворожих редутів, десь поряд вистрелила-злетіла сигнальна ракета – це спрацювала наша "розтяжка". "Вони сюди прокрадалися і напоролися, ми вживаємо заходів", – пояснив нам офіцер. Так починалася ніч з 21 на 22 червня. Пам'ятаєте, яка це дата?
Приїхавши вранці 22-го на Чонгарську заставу, почули розповідь прикордонників про бурхливі нічні агресивні маневри російських військ з гаубицями "перед носом" наших солдат. Рівно о 3 ночі – о 4-й за московським часом, як у пісні співається – вони дали 2 сигнальні червоні ракети, сигнал до наступу. Чекали, що наші дадуть якусь відповідь? Чи навіть в цих символічних числах вони не соромляться наслідувати нацистів?
...Зате концерт пройшов дуже успішно – як завжди, – а місцеві козачки-торговці в'яленою рибою обдарували нас дарами у відповідь на наші книги і диски.
Далі – до Мелітополя через лагуни-солончаки-степові дороги-Асканію-Нову-кургани зі скіфськими бабами. Ніколи й скупатись – нас чекають у наступній в/ч. Хоча один раз зануритися мені таки вдалося!
В Мелітополі нас чекали на концерті-реквіємі, як раз минало 9 днів, пам'яті про загиблих під Луганськом Героїв-пілотів – дев'ятеро з них були з Мелітополя... Після нього місцеві патріоти дуже щиро дякували нам за ковток, хоч і зі сльозами на очах, чистого українського духу, який ми внесли в це зрусифіковане місто.
Далі був знову степ, нова в/ч, сцена на військовому тягачі й понад 1.000 воїнів та місцевих з сусіднього села: жінки з дітками на возиках, класичні бабусі, молодь, і хлопці-кавалери на типових ще радянських мопедах. Як щиро наші воїни, майже всі житомирці, дарували артисткам-дівчатам степові квіти!
По дорозі на Запоріжжя вранці ми відгукнулись на прохання голови Михайлівської РДА привітати місцевих держслужбовців з їхнім святом. Мусіли швидко перепрограмуватися на майже корпоративчик. Вийшло якнайкраще! Нічого, що без застілля й гонорару. Але ще півтори сотні людей-чиновників осягнули велич і різноманіття справжньої, а не "силіконової" української культури.
Останній концерт ми дали на Хортиці для дітей-переселенців з Донецька і Краматорська. Тут ми дали вже дитячу програму. Як швидко й ефективно величчю української пісні, вірша, щирістю можна перероджувати, здавалося б, непідготовлених до цього людей! Втім, спілкуванням з ними ще раз переконався про перебільшення тез про "недоукраїнськість" "народа Дамбасса": гімн України ми співали разом з ними дуже щиро!
* * *
50 концертів серед воїнів України – це ще й матеріал для висновків про нашу Армію. Пишу це слово з великої літери, бо наші Лицарі цього заслуговують. Українське військо росте на очах. І наші зусилля, братики й сестрички-патріоти, не даремні.
Якщо на початку квітня на Чернігівщині ми ще бачили голодних й іноді п'яненьких "партизан", то зараз наші хлопці нагодовані і озброєні. Правда, все ще дуже мало "броніків". Розлазяться чоботи у декого.
Але бойовий дух сильний і благородний. Зброї і техніки не бракує.
Їхнє "Героям слава!" кріпне з кожною нашою поїздкою. Які ви красиві, благородні, чисті і сильні, "хлопці як соколи"!
Перемагайте! І залишіться живі!