Скільки коштує світле майбутнє

Гарний, як на мене, був парад. Зовсім інший День Незалежності. Якось інакше він відчувається. Похрестив сина товариша. Донька в перший клас йде. Хочеться, щоб вони теж святкували цей день. І їхні діти, щоб святкували.

Але для цього потрібно виграти цю війну і забезпечити відсутність наступних.

З приводу поточної – не хочу під руку підгавкувати. Є кому займатися і, можливо, останнє, чого вони потребують – це порад. Але війни могло б не бути. Завадив, як завжди, низький рівень компетентності правителів.

Потрібно починати зараз цю дискусію, щоб убезпечитися та убезпечити від наступних конфліктів.

Багато аналізу, чому війни починаються (хворобун-агресор-президент, потрібні ресурси, відновлення імперії, калі-юга та інші). Ця колонка є спробою поговорити, чому вони не починаються. І почути інші думки – як забезпечити невійну?

На мою думку, війни в світі з покон віку не починаються з двох причин:

1. Можливість нанесення симетричної відповіді. Однакові сили - у вас мільйон солдат і у вашого супротивника мільйон. Ви з ним не воюєте, бо будете стояти по пояс в крові, а лінія фронту рухатися майже не буде.

Ядерна зброя - Радянський союз мав 12-кратний запас по знищенню всього живого на планеті, а НАТО мало 6-ти кратний. І знову війни не було, бо всі розуміли, що переможців не буде.

Членство у військовому блоці, інші члени якого мають ядерну зброю, або є симетричними по іншим видам озброєнь Вашим потенційним супротивникам або блокам, членами яких вони є.

2. Можливість нанесення асиметричної відповіді. Країну не чіпають, бо незважаючи на її нечисельні війська або не можливість вести повномасштабну війну, вона здатна нанести потенційному агресору шкоду, яка неспівставна з вигодами над її завоюванням.

В сучасному світі це в першу чергу можливість здійснити техногену катастрофу на території агресора (зруйнувати дамбу (и) або атомну(і) станцію(і)). Крайній захід, і не доведи Боже, щоб так сталося. Але інакше маленькому не вберегтися, якщо поряд ненажерливий сусід.

Це як в школі, можна було побитися з рівним по силам. Але намагалися не чіпати неврівноваженого. Бо ти на нього не так подивився, не те слово сказав, а він тобі голову кирпичиною проламав. Йому після цього, звичайно, капець буде. Але голову не повернеш.

На жаль, Україна в 1996 році втратила можливість нанесення симетричної відповіді. не створивши засобів для можливості асиметричної. Ми віддали зброю. Самі перестали бути суб’єктом, не ставши членом колективного суб’єкта, який би зберіг нам гарантії відсутності агресії. Ми не стали членом НАТО через п’яту колону та неспроможну еліту. І маємо те, що маємо.

В разі прийняття рішення потенційним агресором (зрозуміло ким) щодо повномасштабної війни проти нас, ми будемо вимушені підписати акт капітуляції протягом 20 хвилин. Ми отримаємо два попереджувальних постріли біля атомної станції та київської дамби навіть без перетинання нашого кордону. І не матимемо нічого цьому протиставити, окрім партизанської війни після офіційної капітуляції. А всі потім будуть дивуватися: "яка дивовижна тактика, після гуманітарної та гібридної війни такий неочікуваний виверт". Він очікуваний.

Автор в 2009 році намагався зорганізувати військових космічного агенства на порівняльне дослідження армій Іраку та України. Ірак мав мільйонну армію, а Україна трохи більше 200 тисяч. Але головне, що вони мали однаковий технологічний рівень з нами. Ірак "поклали" без перитинання офіційного кордону за ліченні дні і потім, враховуючи релігійні особливості, ще декілька місяців дозачищували територію. Головне, Іраку не було чого протиставити в технологічному плані сучасним засобам ведення віини.

На сьогодні вже танки не вирішують. Навіть не враховуючи інший спосіб ведення сучасних конфліктів, танк живе на полі бою від 15 секунд (засоби РЕБ) до 4-х хвилин. Ефективність протитанкової ракети - 94%, а вартість - менше 1% від вартості танку.

У війні зразка 41-45-го вирішують. В повномасштабному конфлікті – ні.

З історичних аналогій, можна навести приклад Польщі у Першої світовій війни, коли вона стала незалежною країною, перемогла Тухачевського та інших. 20 років себе відбудовувала, жила якимись планами на світле майбутнє. Але була підкорена за два тижні на початку Другої світової війни. Бо кіннота вже нічого не вирішувала. А танки, яких не було в Першу світову, вирішували. Технології зробили крок вперед, а польська армія не зробила.

На жаль, ми знаходимося в повністю тотожній ситуації. І можна про це мовчати, а можна усвідомивши, починати щось робити. При чому, ми ще здатні. Головне - не симулювати, як це робилося 22 роки незалежності, а визначити пріоритет і по ньому рухатися. Нещодавно перший заступник Голови АП Юрій Косюк про це заговорив. Сподіваюся, він серйозно.

В сучасних повномасштабних конфліктах вирішальний фактором є високоточна зброя з нормальним радіусом дії та засоби цілеполягання. Ми все ще можемо зробити як носії, так і супутникове угрупування. Обов’язковим є виконання всіх умов режиму контролю за нерозповсюдженням ракетних озброєнь. Тим паче, що в їх створенні нас можуть підтримати наші геополітичні партнери. Позитивним буде залучення іноземних технологічних компаній до співпраці. Це, окрім інших переваг, хороший варіант для комерціалізації комплексу (-ів).

Ядерну зброю нам в короткій перспективі не повернути. Світ не підтримає нас в цьому. А самі ми, нажаль, не здатні. І не має, чого про це говорити/страждати. Але й таких комплексів буде достатньо. Головне, не піддатися на заклики наших окремих осіб та організацій, які вже 20 років симулюють намагання створити такі комплекси, а поставити на справжніх людей в нашому ВПК, які хочуть, а головне, можуть це зробити. Провівши 10 років в оборонці, можу сміливо стверджувати, що в нас ще залишилося три фізичних особи, які здатні організувати процес створення таких комплексів. Головне, щоб їх почули і довірили.

Важливим є розуміння, що в прийнятті рішення щодо підтримки будь-якого проекту важливі лише два критерії. Перший – його економічна ефективність, а другий – вирішення завдань національної безпеки. У нас, чомусь, всі проекти в ОПК прикриваються лише завданнями національної безпеки, повністю ігноруючи еконічні аспекти. Маючи сучасне озброєння, ми можемо осмислено підійти і до скорочення чисельності армії, бо тоді Міністерство оборони справді зможе забезпечити обороноздатність – а це не стільки можливість захиститися, скільки забезпечення відсутності самого нападу.

Думаю, вже не залишилося фахівців, які скажуть, що чисельність має вирішальний вплив над технологічністю. Ми завантажимо ракетно-космічну галузь та декілька підприємств Укроборонпрому високотехнологічними замовленнями, які, в тому числі, мають величезну експортну перспективу.

Вартість всього комплексу робіт не перевищить 1 млрд. $. А ми лише за сучасний конфлікт заплатимо з Вами 10 млд.$. Бо тоді можна буде скорочувати. Скільки коштуватимуть майбутні конфлікти? А скільки коштує впевненість в світлому майбутньому для економіки? Ці витрати окупляться лише зкороченням витрат на армію в майбутньому.

Безумовно, потрібно займатися і кібервійськами, і створенням спеціалізованих підрозділів, здатних "працювати в серці" супротивника і багато чим іншим. Але має бути пріоритет засобам, здатним раз і назавжди забезпечити ненапад.

Будемо очікувати прийняття рішення щодо надання нам статусу ключового союзнику США. Це дасть нам таку бажану "симетричність".

Але на когось сподівайся, а сам...

Потрібно починати з того, що вже є. Прийняти кадрові рішення. Виділити ресурс. І за два роки забезпечимо мирне небо над моїми та Вашими похресниками та дітьми.

Коротко, але запрошую до обговорення.

Вітаю з Днем Незалежності. Слава Україні.