За що ми воюємо

Наша Велика Вітчизняна війна почалась 21-го листопада 2013-го року. Тієї ночі ми вперше вийшли на вулиці наших міст із метою... А з якою метою?

Як з'ясувалось пізніше – причини в нас у всіх були різними.

Буду писати за себе: я виходив не за Європейський Союз, я був там проти Росії.

Ті, хто пишуть, що українці гинули на Майдані за ЄС, – лукавлять. Наш протест був проти банди Януковича, проти секти Путіна, а тепер ця війна – проти Росії.

Але якщо ця війна – проти Росії, тоді чому публіка у вишиванках приходить на освячення чергового батальйону з газетою "Вести" в руках, а львівські таксисти слухають "Русское радио"?..

Ми воюємо за право бути українцями.

Виникає питання: хто такі ці українці, і чим вони відрізняються від тих народів, які є навколо нас? Очевидно, що українці говорять різними мовами, ходять до різних церков, у них різні герої. Держава – це контейнер для людей, які мають щось спільне. Якщо ми кажемо, що маємо право на свою державу, то мусимо дати відповідь на питання: що нас усіх може об'єднати й стати міцною основою нашого нового суспільства?

Ми ніколи не визнавали авторитетів. А як і визнавали, то прикидалися.

Я не знаю, коли в українській мові з'явився принцип звертання "пане" та "пані", але скажемо собі відверто: коли ми кажемо "пане Сракодупенко", чи справді ми думаємо, що ця людина – пан? А в поляків то є довга традиція.

Коли українці вибирали собі гетьмана, висипали йому на голову відро попелу. І був він Гетьманом аж до того часу, поки українці цього хотіли. На відміну від росіян, де культ сильного лідера та культ кріпосних ідуть пліч-о-пліч і приходять до сьогоднішнього Селігера. Жоден пам'ятник Путіну не впаде.

Коли в Україні хтось спробує поставити монумент Порошенка, то це буде прикра витрата такого цінного матеріалу. На місце утилізованим пам'ятникам лєнінів мають з'явитись монументи людей творчих професій, рятівників, лікарів, тощо.

Українські герої – це ті, хто воювали ЗА свободу. І не важливо, проти кого вони воювали.

Україна – держава нації, головною цінністю якої є свобода. Свобода бути вільним у своєму виборі та нести за цей вибір відповідальність.

Із цього напрошується й новий заповіт української політичної нації: українці – люди, які не чекають, поки сильний лідер скаже їм, що вони мають зробити.

Українці – люди, які не звинувачують того ж сильного лідера у своїх нещастях.

Ну, хіба можуть прогнати його копняками, але то таке – народна розвага.

Свобода та відповідальність за неї – ось та цінність, за яку ми воюємо і яка живе й буде жити в межах держави Україна. У 21-му столітті змушувати людей говорити однією мовою, ходити до одних церков та міряти черепи – глупство.

Українська – голос свободи. Вишиванка – візерунок свободи. Борщ – смак свободи. Хто захоче прийняти ці символи – прийме їх.

А як ні –то й що?!..

Українець – це людина вільна та відповідальна за свою волю.

Андрій Приймаченко, спеціально для УП.Життя