Кара для "непокараного зла": підсумки року розслідувань злочинів проти учасників Євромайдану
Зазвичай злочини або розкриваються по гарячих слідах, або не розкриваються зовсім.
Земля вже зробила повний оберт навколо Сонця відтоді, як настав День Гніву, котрий зламав хід Революції Гідності. За цей час перед нами постало стільки нових викликів, що активна фаза Євромайдану вже видається далекою історією.
Але перегортати цю сторінку, як показують останні події, ще рано.
Громадський сектор Євромайдану 30 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2013 року, проводив всеукраїнську акцію "Непокаране зло зростає", вимагаючи покарати всіх винних у злочинах проти учасників Революції Гідності.
Меседж цієї акції дуже простий: якщо злочинців не зупинити, масштаб злочинів лише збільшуватиметься.
Власне, ми це і спостерігаємо: спочатку побиття мирних протестувальників, потім – перші смерті на Майдані, спалений будинок профспілок, масові розстріли, здача Криму, війна на Сході…
У позитивному сценарії розвитку подій головних винуватців чекатиме Гаага – якщо громадськість дотисне владу і Україна ратифікує Римський статут. А з середньою та нижчою ланкою розбиратиметься вже українська Феміда – як ми знаємо, особа з вибірковим зором та уповільненою реакцією. Тому, не покладаючись на правоохоронні органи, українці, як це в них тепер знову заведено, самоорганізувалися для відновлення справедливості.
"Адвокати Небесної сотні" захищають у судах інтереси родин загиблих та інших жертв правової сваволі, котру ми спостерігали в часи Євромайдану.
Це справа довга і невдячна, проте правники сповнені такої ж рішучості, як і рік тому.
[L]І досі знаходяться охочі свідчити про події, учасниками яких стали у ті дні. Щоправда, це люди лише з одного боку барикад.
Інший бік окопався дуже надійно – система активно захищає "своїх", адже було би дивно, якби люди, котрі вчора віддавали злочинні накази, сьогодні раптом кинулися шукати і карати самі себе.
Ігор Луценко, ініціатор створення тимчасової слідчої комісії ВР з питань розслідування злочинів під час Євромайдану, розповідає, що раніше було цілком реально допитати міліціонера – якщо він ухилявся, спецпідрозділ "Альфа" доставляв його на допит під білії рученьки.
А тепер працівники міліції, дізнавшись, що слідство потребує їхніх свідчень, відразу виявляються або на лікарняному, або у відпустці, з якої часто виходять уже за кордоном.
Але попри шаленому опору системи, робота триває, і вона поступово дає результати.
Громадська Комісія з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні за допомогою громадських об'єднань отримала близько 3.500 заповнених анкет від безпосередніх учасників подій, обробка триває.
Наразі йдеться про 2.175 потерпілих.
Стаття 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду кваліфікує злочини проти людяності, і, користуючись цією класифікацією, можна розділити злочини проти активістів за такими видами: винищення – 75 осіб, убивство – 50, викрадення – 17, тортури – 40, ув'язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи з порушенням основоположних норм міжнародного права – 395, переслідування – 649, навмисне завдання сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи серйозної щкоди психічному або фізичному здоров'ю – 959.
Але чому ж при таких страшних цифрах результат року розслідувань близький до нуля?
Адвокат Вікторія Дейнека, котра веде 5 справ євромайданівців, пояснила: "Частину всіх цих справ – не тільки по розстрілу Небесної Сотні, а й інших протидіях проведенню мирних акцій з 30 листопада 2013 року до 20 лютого 2014 року – розслідує Генпрокуратура, іншу – прокуратура м. Києва, а ще іншу – органи внутрішніх справ, у тому числі МВС.
Складність у тому, що по певних подіях, по певних епізодах можуть фігурувати люди, причетні і до інших епізодів, а також покази свідків можуть бути корисними і в інших справах, котрі перебувають у розслідуванні іншого органу. Це впливає і на результат розслідування, і на його ефективність.
Крім того, органи внутрішніх справ не були зацікавлені в тому, щоб проводити розслідування у "своїй" справі та надавати докази по тих справах, котрі розслідують інші органи. Не надавалася інформація, котра стосується діяльності в цей період і виконавчої влади – працівниками міліції, "Беркуту" тощо. Або були формальні відписки, або ігнорування, або лише через ухвалу суду, втративши багато часу, можна було отримати якийсь доступ до необхідних доказів.
Тому й організаційно це було важко. І лише після того, як у головному слідчому управлінні ГПУ з’явилось Управління спеціальних розслідувань – його очолив Сергій Горбатюк – почалося таке, на мою думку, правильне, адекватне розслідування: спеціально створене управління витребувало інші справи по цих усіх подіях, і тепер у них є повна картина по діях, по зібраних доказах, розслідування пішло ефективніше, і ми це почули і побачили по конкретних справах.
Трошки змінилась позиція міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – він ніби допомагає, сприяє тому, щоб нам надавалися вчасно і в повному об’ємі інформація та докази. Проте особливої зацікавленості МВС у розкритті цих справ усе одно немає - бо це викриття їхньої системи, незаконної, протиправної роботи міліції, яка повинна була в той момент захищати громадян і протидіяти злочинам.
Більше того, справа В’ячеслава Веремія показує, що нападниками були тітушки – особи кримінальні, часто раніше судимі, багато з них виконували вказівки міліції з перешкоджання мітингувальникам у проведенні мирних зібрань. Це яскравий приклад того, як криміналітет працював злагоджено з міліцією".
Злочини проти людяності не мають терміну давності.
Може, система і планує максимально "спустити на гальмах" ситуацію з покаранням винних у злочинах проти Євромайдану. Але ми поступово вчимося цю систему брати під свій контроль і примушувати вчитися прозорості та підзвітності.
Можливо, для відновлення справедливості знадобиться ще не один рік. І точно вже не повернеш життя загиблим.
Але ми вважатимемо, що нашу роботу закінчено, лише тоді, коли всі злочини проти учасників Євромайдану буде розкрито, а винних – покарано.
Ми, українці, котрі рік тому перемогли.
Атанайя Та, спеціально для УП.Життя