Кандидати на посаду директора Інституту раку: хто ховається за науковими ступенями?

Після скандального звільнення з посади директора Інституту раку Ігоря Щєпотіна у лютому поточного року, у Міністерстві охорони здоров'я вирішили шукати нового очільника інституту через "публічний та прозорий конкурс".

Щороку в Україні від онкології помирає майже 100.000 людей. Смертність складає більше 60%. У розвинутих країнах – менше 30%. Фактично, кожного другого з тих, хто помирає, можна було б урятувати... Але в Україні "онкологи від держави" не завжди боролися із захворюванням. Тоді для них рак перетворювався на надприбутковий бізнес, на якому наживалися всі – від діагноста до медсестри.

Так, дослідження громадських організацій показали, що ліки, які закуповувалися державою, потім перепродавалися хворим самими же лікарями.

Перевірки СБУ та прокуратури діяльності ключової установи по боротьбі з онкозахворюваннями в Україні – Інституту раку – довели факт зловживання службовим становищем його директором Ігорем Щєпотіним, у наслідок яких держава понесла величезні збитки.

Проте, МОЗ знадобився майже рік, аби звільнити скандального голову й розпочати новий конкурс.

Це й не дивно. Адже місце голови Інституту раку більш ніж хлібне: тільки в минулому році бюджет установи склав більше 160 мільйонів гривень – сума дорівнює загальним обсягам фінансування всіх програм для дорослих онкохворих.

За розпорядження даними коштами нині змагаються 18 кандидатів. Однак, попри задекларовану МОЗом публічність та прозорість процесу обрання директора Інституту, документи кандидатів не були оприлюдненні широкій громадськості.

Отже, дізнатися, хто та що стоїть за широковідомими у вузьких колах прізвищами й науковими ступенями, вкрай важко. Утім, деякі кандидати все ж таки відомі публіці – або гучними корупційними скандалами, або, навпаки, тисячами врятованих життів та відданістю своїй професії.

З 18 кандидатів першим впадає в око прізвище нещодавно звільненого одіозного екс-директора Інституту раку. Ігор Щепотін знов хоче очолити заклад, з якого був звільнений через зловживання та корупцію. Більше того, разом із собою Щепотін запросив до участі в конкурсі свою команду – Кіркілевського Станіслава та Горіцького Олексія.

Горіцький за часів Щепотіна відповідав за проведення торгів. А Кіркілевський, завідувач клініки хірургічного відділення Інституту, "мітингував" проти намірів МОЗ звільнити Щепотіна. Разом з іншими керівниками Інституту Кіркілевський маніпулював співробітниками, лякаючи їх скороченнями.

Також на посаду керівника інституту подався й співавтор книг Щєпотіна –Юрій Михайло́вич. Він – автор ще однієї праці про те, як правильно використовувати бюджетні кошти для боротьби з онкологією. На думку автора, фінансування потреб у лікуванні онкохворих потрібно збільшувати.

Натомість громадські та пацієнтські організації впевнені: якби наявні бюджети використовувалися раціонально, лікуватися коштом держави змогла б значно більша кількість хворих на рак. Наприклад, як стверджують антикорупційні громадські організації, лише за один дитячий препарат Інститут раку переплатив 1,3 мільйони гривень.

Іван Смоланка – ще один автор наукових праць у співавторстві зі Щепотіним. За словами співробітників інституту, минулого року йому пропонували очолити рух проти Щєпотіна, але Смоланка відмовився.

На конкурс директора, окрім Щєпотіна, подалися іще три екс-колеги колишнього керівника інституту.

Олександр Литвиненко – колишній заступник Щєпотіна. Його кандидатуру на посаду директора підтримує Академія медичних наук України.

Володимир Проценко – лікар-травматолог.

Обидва звільнилися з інституту майже відразу після того, як Щєпотін очолив його в 2008 році.

Також на конкурс подалася чинна в.о. директора інституту Олена Колесник. З її призначенням інститут одразу відкрив двері для ЗМІ, а сама Колесник розпочала активні пошуки додаткових незалежних джерел фінансування.

Окремим фаворитами конкурсу можна вважати представників відомих медичних сімей України.

Наприклад, директором Інститут раку може стати Володимир Мішалов, чоловік Катерини Амосової, дочки відомого на весь світ кардіохірурга, яка сьогодні керує університетом імені Богомольця. Попри відсутність досвіду в сфері онкології хірург-Мішало, у ЗМІ вже давно ширяться чутки, про те, що Мішалов мітить на крісло директора інституту.

Інший претендент – Іван Тодуров – хірург-трансплантолог з інституту Шалімова та брат відомого кардіохірургата, директора Київського міського центру серця Бориса Тодурова. Громадські організації та активісти підозрюють Івана Тодурова в незаконній операції, що призвела до смерті пацієнта.

Очолити головний заклад у сфері онкології прагне ректор-регіонал Донецького національного медичного Університету Юрій Думанський, який відмовився від співпраці із ДНР та вивіз університет до Красного Лиману. Згідно з офіційним сайтом, Думанський є депутатом Донецької облради і членом фракції Партії регіонів.

Претендує на директорське крісло ще один регіонал, Валерій Зуб, який хоча й перефарбувався на цих виборах у нові кольори, але до парламенту так і не пройшов. Колишній завідувач поліклінічного відділення Чернігівського обласного онкодиспансеру та головний онколог Чернігова паралельно обіймає посаду обласного депутата від ПР.

Серед "яскравих" кандидатів трапляються й менш відомі широкому загалу люди – лікарі з міжнародним досвідом, академіки й навіть акушери-гінекологи. Проте, у публічних джерелах інформація про цих кандидатів практично відсутня.

Дмитро Осинський – головний онколог Києва та ідейний ворог колишнього директора Інституту раку Ігоря Щепотіна. Майже не був помічений у скандалах – окрім гучних скандалів навколо перепродажу препаратів пацієнтам, закуплених за бюджетні кошти, в онкоцентрі на Верховинній, в той час, коли головним онкологом Києва був Олександр Клюсов, а його заступником Осинський.

Разом з Осинським участь у конкурсі бере його колега – Олена Манжура, завідуюча відділенням онкогінекології Київського міського клінічного онкологічного центру.

Вирізняється зі списку претендентів Сергій Байдо, провідний онколог ізраїльської клініки ЛІСОД у Києві. Байду – доктор медичних наук із закордонним дипломом та багаторічним досвідом роботи в клініках Франції та Швеції.

Чи готовий він буде повністю розірвати свої стосунки із приватною ізраїльською клінікою та її засновником Едуардом Майбергом? Адже ситуація, коли безнадійних або важких пацієнтів із державних лікарень відправляють у приватні, де "роблять краще" – доволі типова для України.

Олена Єщенко, акушер-гінеколог за освітою, екс-заступник голови Держслужби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Цю службу було розформовано ще за часів міністерства Олега Мусія. Єщенко відома тим, що "пройшла" люстраційну фейсбук-перевірку від Тетяни Чорновол.

Серед інших кандидатів: Олег Євтушенко, академік, професор, який запатентував власний спосіб лікування раку товстої кишки; Андрій Онищенко, онкоуролог, заступник відділення в Донецькому обласному протипухлинному центрі.

З-поміж відомих та невідомих кандидатів конкурсна комісія має обрати трьох осіб та провести з ними співбесіди.

Засідання відбудеться завтра, 26 березня, в МОЗ.

Утім, пресу та пацієнтів туди не запрошують.