Енциклопедія відмазок: як чиновники уникають відповідей на запити

Після 4 років після прийняття закону "Про доступ до публічної інформації" та через рік після розширення його дії у минулому році завдяки закону №0947, ситуація з доступом до інформації в Україні залишається далекою від ідеальної.

І якщо в перші роки дії закону все можна було списати на відсутність досвіду, то зараз на думку спадають інші пояснення: некомпетентність, небажання виконувати свої обов’язки або халатність.

Кажуть, колись журналіст запитав у Маргарет Тетечер, скільки чиновників працює в її уряді, на що британський прем’єр відповіла "Сподіваюся, принаймні половина". Як показує досвід, для українських чиновників, що працюють з доступом до інформації, "половина" звучало б занадто оптимістично. Здається, більшість з них докладають титанічних зусиль щоб просто уникнути виконання своїх прямих посадових інструкцій.

З усіх можливих відмовок, махінацій та схем уникнення від надання інформації, які українські чиновники застосували протягом останніх чотирьох років, можна було б укласти добрячу енциклопедію. Втім, деякі способи ухилення від надання інформації зустрічаються значно частіше за інші.

Центр політичних студій та аналітики щомісячно розсилає десятки, а подекуди й сотні запитів на інформацію в усі куточки України. Ми зібрали кілька найпопулярніших способів, які використовують українські чиновники, що уникнути виконання своїх зобов’язань.

Відсутність відповіді

Здається, з усіх народних приказок українські бюрократи найкраще вивчили, що "Мовчання - золото". І справді, як тільки у відповідь на запит ви отримуєте лише мовчання і повний ігнор від чиновників, з високою ймовірністю справа зачіпає "золото" (гроші, схеми) когось з начальства.

Зазвичай, чим нижчий рівень установи, в яку ви надсилаєте запит, тим з більшою ймовірністю можете очікувати, що відповідь не прийде взагалі. Як показує досвід Центру, якщо на рівні облдержадміністрацій та міністерств відповіді варто розраховувати бодай на якусь відповідь, то на рівні міських рад та адміністрацій районних центрів кількість проігнорованих запитів може сягати більш ніж 30%.

За нової влади і після прийняття змін до Закону "Про доступ" ситуація хоч і покращилася, але не вирішилась. Наприклад, місяць тому Вінницька обласна рада не надала відповідей на два інформаційних запита на отримання нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, таким же чином повели себе і міські ради Калинівки та Немирова з цієї області. І це лише в розрізі одного регіону! Посадові особи безсоромно порушують право на інформацію, яка є відкритою, що прямо заборонено законом.

Затягування з відповіддю

Жартують, що бюрократи не уміють танцювати, адже не існує настільки повільної музики, під яку вони могли би це робити. У прив’язці до запитів на отримання інформації повільність бюрократів означає одне – не розраховуйте, що відповідь прийде вчасно.

Відповідно до закону про доступ, чиновник має 5 днів на відповідь. На ділі ж епопея з доступом може тривати значно більше. Тут працює кілька схем.

Перше і найпростіша – замість визначених законом 5 днів запит готується протягом 6,7 а то й більше днів. Інший варіант – не будучи розпорядниками інформації дочекатися вечора п’ятого дня щоб відповісти, що ваш запит передано до ймовірного розпорядника (який, можливо, також спробує відфутболити запит деінде).

Бувають і зовсім комічні випадки. Наприклад, експерти Центру зіштовхнулися з тим, що Київська обласна державна адміністрація та Вишгородська районна державна адміністрація взагалі не можуть визначитися хто ж з них буде розпорядником інформації по сумнозвісному Межигірю.

Фахівці Київської облдержадміністрації перенаправили запит до Вишгородської РДА як до органу, який має точно знати, хто є розпорядником інформації. На що Вишгородська РДА просто зазначає, що вона не є розпорядником інформації і не пропонує запитувачу альтернативи. Відповідь не надана, документ приховано, закон порушено.

Неповнота відповіді

Як показує досвід, отримати відповідь – це тільки половина справи. До половини усіх відповідей на запити можуть містити або неповну інформацію, або ж взагалі лише побічно стосуватися того, про що ви запитували. Як поганий студент під час іспиту, чиновник чіпляється до частини запиту, на яку легше відповісти: "якби у риби було хутро…".

Наприклад, на один з нещодавніх запитів щодо отримання нормативно-правових актів міськради Косівська міська рада Івано-франківської області у своїх відповідях проігнорувала більшість пунктів запиту, відповівши на свій розсуд тільки на пару пунктів першого інформаційного запиту. По другому запиту, який містив в собі 6 пунктів, відписалася однією загальною фразою, не надавши жодного документу.

Звісно, може бути й таке, що запитуваних документів рада просто не приймала і їх фізично не існує. В такому випадку, Рада мала просто відписати, що запрошувані рішення радою не приймалися. Але їм так важко визнати якісь прогалини в своїй роботі, просто рука не піднімається написати, що рішення не приймалися.

Вимагання грошей

Мабуть унікальнішою рисою українських чиновників є їх уміння перетворювати будь-що, чим вони займаються, в схему із заробітку грошей. Здавалось би, як можна заробити, відповідаючи на запити про доступ?

Замість надсилання електронних версій та сканування документів, чиновники роблять копії, одночасно виставляючи рахунки на оплату друку і відмовляються надавати інформацію в іншому вигляді. Більше того, деяким активістам навіть приходили рахунки на оплату заправки принтера, на якому доводилося друкувати той чи інший документ.

Переможцем в цій номінації є Запорізька обласна рада. Нами був надісланий запит щодо надання електронних копій таких документів, як Регламент ради, Положення про Президію, Положення про постійні депутатські комісії. У відповіді на наш запит було зазначено, що обсяг запитуваної інформації перебільшує 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Відповідно, запитувана інформація надана не була. Хоча, п. 2 ст. 15 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що "у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації".

Із наданої відповіді випливає, що Запорізька обласна рада, маючи власний веб-сайт, не має електронних копій запитуваних документів, хоча згідно закону, мала б їх опублікувати на веб-сайті саме в саме в електронному вигляді? Звичайно ні!

Ці документи є на сайті, але комусь захотілося здерти грошенят? Чи може це кричуща некомпетентність? Але скоріш за все просто шаблонна відписка від громадських активістів, яку надають направо і наліво навіть не вчитуючись в суть запиту.

Як боротися з ненаданням інформації

Слід пам’ятати, що ненадання запитуваних документів/інформації є незаконним і має ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що потребує реагування з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Відповідні скарги до офісу Уповноваженого слід направляти з проханням притягти до адміністративної відповідальності осіб, які протиправно не надали інформацію.

За допомогою у вирішенні проблем з ненаданням інформації можна звертатися також і до громадських організацій, що входять до платформи "Омбудсмен плюс" і які на постійній основі збирають та передають Уповноваженому Верховної Ради з прав людини інформацію, про порушення права на інформацію.

Змиритися з ненаданням інформації – те ж саме, що визнати власну поразку. Адже саме безкарність чиновників, які приховують інформацію від громадськості, і слугує причиною того, що за 4 роки законопроект "Про доступ до публічної інформації" не зміг запрацювати на повну.