Невиліковна хвороба: корупція в національному медуніверситеті

Коли знаходишся у самому вирі подій, пов’язаних із черговим скандалом навколо головного медичного вишу країни (НМУ ім. О.О. Богомольця), досить складно відсторонено, в історичному контексті подивитись на те, що відбувається.

Але я спробую не займати час переліком документів, посилань, результатами антикорупційних досліджень, актами, заявами та іншими дрібницями, а висвітлити внутрішні, глибинні процеси цього трагіко-комічного дійства.

Отже, нічого нового не відбувається – усі ролі, архетипи сформувалися хтозна-коли і нам, як і нашим попередникам, лишається лише гарно виконати свою роль-долю.

Тут завжди домінували ретрогради, "вірні сини" царя, партії, одним словом, реакціонери; були, звісно, і бунтівники, прогресивні вчені, думка яких завжди випереджала більш або менш жахливу реальність, з якою їм доводилося боротися; та аморфна маса, що спокійно спостерігала за традиційною розправою перших над другими.

Хтось робив наукові відкриття, за власний кошт видавав книжки, читав лекції у Народній аудиторії, організовував перший безкоштовний амбулаторний прийом в Києві), а інші при цьому скуповували десятки гектарів земель, будували розкішні будинки, займаючи ті ж самі посади професорів, але не витрачаючи часу на викладання та інші неприбуткові речі, мали приватну практику.

Період сучасної України додав до радянської спадщини ще одну цікаву новацію – викладачам перестали платити, тобто стали видавати умовні гроші, за які прожити неможливо. На тлі зменшення контролю з боку спецорганів викладачі медуніверситету швидко знайшли вихід із складної ситуації – стали брати гроші безпосередньо у громадян незалежної України та більш заможних громадян інших країн.

Було зроблено певний розподіл: викладачі теоретичних кафедр (переважно 1-3 курсів) отримують гроші від студентів, а викладачі клінічних кафедр (4-6 курс та інтернатура) – від пацієнтів, використовуючи приміщення університету та обладнання для, фактично, приватного прийому хворих.

І усім добре: адміністрація знає, що усі хабарники, які мають по-перше ділитися, а по-друге, сидіти тихенько і не рипатися; викладачі отримують непоганий прибуток і можуть навіть не знімати зарплатню з картки; студенти можуть не дуже напружуватися, якщо мають кошти для розрахунку із екзаменатором.

Найголовніша наша претензія до керівництва НМУ, так само як і інших медичних вишів, полягає в тому, що вони не зробили нічого, щоб підняти платню викладачам до нормального рівня. Саме це є принциповим доказом наявності корупційної системи, яка усіх влаштовує. За усі роки незалежності викладачі медвишів та лікарі жодного разу не протестували, не вийшли на демонстрацію проти цих жалюгідних умов роботи. Скажіть, будь ласка, чому?

Те, що невпинно падав рівень викладання, що з університету тікали усі, хто не зміг сприйняти ці "справедливі" правила гри у "вищу освіту" та те, що не усі дипломовані випускники знали, для чого людині печінка, наприклад, нікого не хвилювало – флагман медичної освіти України НМУ ім. О.О. Богомольця впевнено та помпезно йшов на дно, отримуючи щорічно (до речі, і в цьому році) відзнаки за неперевершені досягнення...

Помаранчева революція ніяк не вплинула на життя університету – ректор Москаленко, що створював усі можливі перешкоди для потрапляння студентів на Майдан, на першому ж засіданні вченої ради після перемоги революції 2004 року продемонстрував фото "Наші студенти на Майдані" і бенкет пішов за розкладом…

В результаті Революцію гідності в медуніверситеті підтримали лічені студенти та викладачі, хоча серед них були справжні герої. Цей архетип є дуже привабливим, але не усім дано втілити його так, як мій студент, друг Володя Юричко.

Саме разом з ним та купкою активістів ми "винесли" 23 лютого 2014 року неперевершеного академіка Москаленка із ректорату, а на наступний день підняли НМУ на студентську революцію – вперше за 100 років нам вдалося перебороти медичну "аполітичність" та типово українську "мою хату скраю".

Саме в цей день під софітами з’являється нова дійова особа – Катерина Амосова, донька, професор, член-кор. АМНУ, яку її чоловік (Володимир Мішалов) поставив біля кабінету заступника міністра чекати на призначення в.о. ректора.

Довести це важко, але гадаю, що сама вона туди ніколи б не прийшла – це її чоловіку кортіло стати ректором і довести, що він не тільки зять Амосова. Поміркований читач і сам здогадається, що було далі, і як спрацювала бюрократична машина МОЗ України разом із корумпованим ректоратом Москаленка-Амосової та революційним міністром Олегом Мусієм.

І ми спостерігаємо далі, як гарно Катерина Амосова виконує роль ширми для оборудок, як впевнено Мішалов грає свою роль "сірого кардинала", а насправді – ректора, як чудово Олександр Никитюк злився із образом "крєпкого хозяйствєнніка". Приклад останнього є, на мою думку, абсолютно достатнім для розуміння того, куди рухається університет і як там перемагають корупцію.

Чому Амосова ще до обрання, вже в квітні, прийняла на роботу цю особу, що із аграрною освітою займає зараз посаду проректора з науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку?

Блискучий акторський талант із суміші лицедійства та лицемірства демонструють і інші проректори...

Ролі, які надано адміністрацією НМУ мені та моїм друзям, не такі приємні – ми запроданці, ми з самого початку продалися Москаленку, Бахтєєвій, Януковичу, "Петру великому", рейдерам табору "Медик", усім орендарям приміщень університету одразу.

Цікаво, що звинувачував нас в цьому і Москаленко, коли ще намагався втриматися в кріслі.

Їхній життєвий досвід не дозволяє припустити, що люди можуть просто робити щось по совісті, бо так відчувають і так вважають. Життєвий досвід – це не проста штука, він залишає епігенетичні мітки (почитайте про метилування ДНК чи ацетилування гістонів), маркує певні гени в головному мозку і змінити це надзвичайно важко. І якщо чистому усе здається чистим (Castis omnia casta) то логічно передбачити, що для брудної людини – усі також брудні.

Ми стали страшною проблемою для корумпованої системи – вона не могла зрозуміти, звідки ми, чиї ми, не могла знайти жодної компрометуючої інформації, жодної зачіпки. Але пояснення, що ми з Майдану, тобто "майдануті" на усю голову, і прийшли міняти цю країну, їх не задовольняло.

Система почала давати збої: спочатку нас (мене та Олександра Хижняка) вигнали з університету, щоб навіть духу не було. Ми сказали "дякую" і почали читати вільні лекції з патологічної фізіології в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України. Минулого сезону ми прочитали 33 лекції, а в цьому розпочали новий проект – "Патофізіологія блоками", 35 лекцій із молекулярної медицини. До нас збирається шикарна аудиторія, про яку я мріяв усе своє життя!

Ми отримали кращих студентів Національного медичного університету, а також лікарів, студентів інших вишів, яких не треба мотивувати, які ввечері (після своїх занять) приходять на наші лекції.

Далі на вході в корпуси встановили турнікети та видали охороні наказ – не пропускати мене та моїх однодумців до НМУ. Іншої функції ці турнікети, звісно, не виконують. Далі заблокували мене на усіх підконтрольних пабліках у соціальних мережах. Не допомогло.

 Тиснули через моїх керівників, видатних науковців, академіків, які казали мені, що не варто вченому, завідувачу відділом лізти у це лайно. Я погоджувався, але ліз усе одно, бо займатися своєю справу можна у Швейцарії чи Австрії, де державні інституції працюють як годинник, а не в нашій країні, яку ледь не знищила байдужість її громадян.

Можу підказати команді п. Амосової наступний крок: нас легше фізично знищити, ніж примусити припинити боротьбу із внутрішнім ворогом, із тими, що кричать "Слава Україні та смерть ворогам!", падають на коліна перед загиблими героями, співають гімн у вишиванках і в той же час брешуть, крадуть, знов крадуть і знов брешуть!

Але не в цьому головна проблема – найстрашніше, що очільники НМУ руйнують покоління медиків, маркуючи їхній геном, формуючи епігенотип раба.

Те, що вкрали мільйони, – не така біда, те, що брешуть про рейдерське захоплення, – а що залишається, а ось те, що вбили надію у молодого покоління, знищили віру у можливість змінити систему, – це жахливо і за це потрібно буде відповісти і не тільки ректору НМУ ім. О.О. Богомольця.

Ми розуміємо, що перевірка, яку ініціював міністр Квіташвілі, нічого не знайде, Наглядова рада вже підтримала корупційну систему, виходячи з того, що донька Амосова не може красти, депутати Верховної ради вже тиснуть на Міністра на повну, але вони не знають, які архетипи пробудив Майдан Гідності в українському суспільстві і що генетичні мітки рабів назавжди стерті з нашого епігенотипу.

Правда переможе, навіть, якщо загине в бою!