Яким буде для нас Франкфурт-2016

Розмов, дискусій та й просто сварок довкола цьогорічної участі України у Франкфуртському книжковому ярмарку, здається, аж забагато.

Спершу були проблеми з організацією та фінансуванням національного стенду. Зараз триває "робота над помилками", під час якої випливають корупційні схеми, справжнє ставлення причетних одне до одного, а також масштабність волонтерських зусиль тієї частини робочої групи проекту, завдяки якій виділена Україні виставкова площа все ж таки не залишилася порожньою.

Отже, актуальне питання: яким буде для нас Франкфурт-2016? Чи, радше: як виглядатиме наша країна на наймасштабнішій книжковій події планети наступного року?

З огляду на війну та економічну кризу, доцільність участі держави у міжнародних культурних подіях виглядає сумнівною: це завжди витрати, штучна мінімізація яких призводить до публічного сорому. 

Однак Франкфуртський ярмарок, хоч і стосується книжок, передовсім, є майданчиком для бізнесу.

Стенд Мексики, фото: starylev.com.ua

Видавці, літературні агенти, бібліотекарі, менеджери культури, перекладачі, письменники, дизайнери, виробники гаджетів збираються тут, щоб презентувати свою продукцію, обмінятися досвідом та налагодити ділові контакти.

[L]

А для окремої країни це шанс позиціонувати себе як книжкову державу, яка має пропозицію на експорт і, водночас, є перспективним ринком збуту.

Під цим кутом зору, наші кілька десятків мільйонів населення із високим рівнем грамотності – дуже привабливо, навіть попри реальні мізерні наклади більшості українських видавництв.

Звісно, національним стендом можна не аж так перейматися. Будь-хто із видавців може винайняти окремий невеличкий стенд і провадити справи самостійно.

Багато хто так і робить, втомившись від інтриг і непевності навіть у тому, чи не виглядатиме казенна площа знову кумедно, як у попередні роки. Хоча убоге оформлення мінімальної ятки промовляє не на користь учасників, які приїхали з цієї країни і намагаються укладати домовленості.

Стенд Бразилії на Франкфуртському ярмарку, фото: Альона Соломадіна

Коли Україна хоче виглядати повноцінним учасником світового книжкового ринку, вона має демонструвати те, що уже має: потенціал і набутки письменників, дизайнерів, видавців.

Про дотації, духовність, збитковість треба говорити не тут й іншими словами.

Така собі "прогулка по Купеческому саду": раз пропустив – і про тебе знову забули. Це шлях до поліпшення іміджу країни і приваблення інвестицій.

Крім того, держава повинна сприяти розвитку приватного бізнесу, у цьому разі – видавничого.

Або ж делегувати ці функції Асоціації видавців (яка в Україні є менш ефективною, ніж могла би бути) чи робочій групі, яку складають представники книжкових, видавничих, культурних інституцій.

Наприклад, у Польщі основним організатором національного стенду є державна структура – Інститут Книги. Частина експонованих тут книжок - саме ті, що становлять літературну цінність і гордість: видання класики, книги лауреатів різноманітних премій, а також книжки польських авторів, перекладені іноземними мовами за підтримки спеціальної грантової програми ІК. 

Фото: Альона Соломадіна

Решта площі – це стелажі, орендовані видавцями за суму, меншу, ніж вартість окремого стенду. Асортимент представлених ними книжок не контролюється. Орендувати поличку так само може будь-яке видавництво, незалежно від профілю і якості продукції. Звісно, сюди потрапляють і книжки невисокого рівня, проте вони становлять незначну частку від загальної викладки.

За цим же принципом організовані стенди Швеції, Чехії, Грузії, Румунії.

Інше питання, чи має держава повністю забезпечувати поїздку учасників стенду; вочевидь, що ні. В Україні цей виїзд у світ особливо легко перетворити на колективний туристичний візит. Та й надмір дотацій не сприяє здоровій конкуренції.

Можливо, у нашому випадку оптимальним був би варіант поєднання державного фінансування, коштів професійних спілок та організацій і меценатів. 

Фото: Альона Соломадіна

Стати країною-почесним гостем Франкфуртського ярмарку – це визнання, якого добиваються роками, а для деяких країн – ще й величезний аванс довіри від Заходу. 

Цього року особливий статус мала Індонезія, 2016 року голландську літературу представлять Нідерланди і Фландрія, у 2017 виступить Франція, а 2018 – Грузія.

У попередні роки унікальний майданчик для презентації надавали Росії, Польщі, Литві, Угорщині, Ірландії.

Країна, для презентації якої виділяють окремий павільйон, мусить продемонструвати рівень не лише національної літератури, але мистецтва, книговидання, дизайну, максимально продемонструвати креативний потенціал людського ресурсу.

У неоновому просторі Індонезії, крім сучасних видань різними мовами, були також комікси, музейні експонати на кшталт записаних на бамбукових пластинах текстів і невеличка виставка спецій, яка виявилася найпопулярнішою для відвідувачів.

Павільйон Індонезії, фото: instagram.com

Поки невідомо, чи накриє Захід хвиля індонезійської літератури. Але маємо досвід Ісландії – почесного гостя Франкфурту-2011. Забезпечивши послідовну підтримку перекладів: загалом до ярмарку вийшло понад 100 назв іноземних видань різними європейськими мовами, – ця невелика країна досягла неабиякого успіху у просуванні власної літератури.

Сучасних ісландських авторів тепер знають у світі – про цю малу літературу почали говорити, її почали видавати та читати. (Окрім іміджевих набутків, це означає ще й, наприклад, купівлю прав на видання, а отже, заробіток для місцевих видавців та митців).

Як позиціонуватиме себе сусідня Грузія, ще не знаємо. Але під час торішньої дискусії про можливі варіанти брендування цієї країни у Франкфурті про літературу майже не йшлося. Вочевидь, у даному разі головне – це вкотре нагадати Заходу про себе.

Стенд Естонії, фото: Альона Соломадіна

Україні ще тільки належиться зайняти місце за столом, де збираються гравці книжкового бізнесу.

Окремі письменники, художники, та й видавці, самотужки пробивають собі шлях на зовнішній ринок. Їхні зусилля могли би бути легшими завдяки державі, а так лише залишається віддати належне: це завдяки їм тепер державні зусилля не такі важкі.

Ми здатні пояснити світові, що маємо країну, де люди спроможні читати книжки – і сто квадратних метрів виставкової площі, оформлені сучасно й зі смаком, спрощують цей шлях і скорочують його на десятиліття.

Авторка висловлює подяку Гете-інституту в Україні за надану можливість відвідати Франкфуртський книжковий ярмарок.