Кому допоможе Креативна Європа
Останнім часом чимало розмов точиться навколо ґрантів і фондів, які вже точно допоможуть нашій культурній сфері в усьому її розмаїтті все виправити, відремонтувати, налагодити і стало розвиватися.
Великі надії сьогодні покладено на "Креативну Європу" – програму Європейського Союзу, яка фінансує те, що за європейським законодавством називається сектором культури: від комп’ютерних ігор до моди й архітектури.
Від 2014 року ця програма відкрита для країн поза межами ЄС. Проте, аби долучитися, треба докласти трошки зусиль.
Чи насправді "Креативна Європа" допоможе всім і одразу?
Звичайно, ні. Ця програма є масштабною можливістю проявити себе і вибороти гроші, але спочатку треба зрозуміти, як це працює.
У рамках програми здійснюються два паралельні напрями: "Культура" і "Медіа". Керує всією цією історією Виконавча агенція з питань освіти, культури та аудіовізуальних питань Єврокомісії.
Отже, за умови укладання угоди від 2016 року Україна зможе брати участь у субпрограмі "Культура" і частково у "Медіа" (обмежено навчальними заходами, торговельними подіями та ярмарками, фестивалями та заходами з розширення цільової аудиторії).
Майже рік знадобилося Міністерству культури, щоб завершити справу, на 98% зроблену попередньою командою міністра Нищука — укласти угоду між Європейською Комісією і українським урядом (формалізувати).
А ще потрібно: провести конкурс для визначення Національного бюро (просвітити); відкрити двері до жорстокої, але справедливої конкуренції культурного і творчого потенціалу України з досвіченими культурними організаціями "старих демократій" (показати себе). І, врешті-решт, почати справу (подати заявки й отримати фінансування).
Для таких країн Східного партнерства, як Україна, Молдова та Грузія, можливість долучитися до програми "Креативна Європа" відкрилася ще 2014 року. Сама процедура приєднання непроста — триває від 8 до 12 місяців через дуже ретельну підготовку, головним чином, фінансових умов, з боку ЄС.
Українська угода була готова ще на початку грудня минулого року. Україна отримала два привілеї: безкоштовну участь і спеціальні умови для АРК Крим і окупованих територій Донбасу. Втім ці умови мали працювати відразу по завершенні окупації.
Навіть на сайті Єврокомісії Україна була віднесена до країн–учасниць програми. Чому підписання ще не відбулося? Брак компетенції? Інтересу? Розуміння важливості? Мабуть, усе разом.
Сьогодні ЄК не поспішає знову додати Україну до переліку учасниць. Це питання довіри, адже ми вже брали зобов’язання і не виконали. Ми так анонсували своє бажання долучитися, а потім півроку не відгукувалися.
Добре, що принаймні європейська сторона не змінили умови зі свого боку. Наприклад, не вирішила прорахувати вступний внесок на рівних умовах з іншими країнами, а не на пільгових спеціальних умовах.
Минулого року для Мінкультури було вкрай важливо долучитися до програми одночасно з Грузією та Молдовою, а то й раніше. І не через марнославство: хто перший приєднався – у того більше часу на якісну підготовку проектів і менше амбітних нових конкурентів.
Зрозуміло, що учасники від країн Східного Партнерства мають приблизно однакові стартові умови. Однак за майже рік участі у програмі і Молдова, і Грузія "в’їлися" в цю систему і вже мають переваги у порівнянні з нами.
Також важливо знати: найбільший відсоток проектів у рамках попередньої програми припадав на Велику Британію, Францію, Німеччину та Італію. Польща перші роки участі взагалі не отримувала ґрантів.
Часто причиною низького відсотка проектів від певних країн є нерозуміння того, як працює програма, невірне представлення документів, невміння вкласти свою ідею у формат доволі складної аплікації та вірно прорахувати й обґрунтувати бюджет.
Саме тому укладання угоди – це лише початок шляху. Для того, аби програма запрацювала, слід призначити національного координатора "Креативної Європи" і представництво програми – Національне бюро.
Бюро є ключовим комунікатором між тими, хто хоче подаватись на програму, і Європейською комісією. Воно поширює інформацію, консультує аплікантів, допомагає знайти партнерів для проектів тощо.
У кожній країні Бюро працює по-різному: як складова Мінкультури, у рамках культурних центрів (наприклад, під патронатом Британської Ради), як незалежна організація.
Головне питання: баланс між обраним Бюро і вимогами до нього. Там мають працювати небайдужі фахівці, які чудово знають сектори у рамках програми, досвідчені у проведенні комунікативних подій, обізнані з діяльністю європейських політиків та інституцій і, звичайно ж, володіють англійською мовою. Такими є мінімальні вимоги ЄС. Решта – на розсуд країни.
Минулого року Мінкультури багато консультувалось із Національними бюро інших країн і представниками Європейської Комісії про те, як зробити таке Бюро максимально ефективним?
В актуальних умовах працівники Мінкульту, навіть хороші фахівці, які там, безперечно, є, фізично і морально не поєднають роботу для Бюро та інші навантаження. Неможливо вранці провести семінар про заповнення аплікацій, а потім підготувати терміновий нормативний акт.
Слушною була думка провести конкурс за вимогами ЄК, долучити до конкурсної комісії представника від профільного департаменту ЄК, визначити достойного кандидата-керівника Бюро.
Далі сама культурна спільнота мала б оцінити рівень його співпраці і зі спільнотою, і з ЄК, і з іншими бюро. Важко уявити, як у теперішних умовах після всіх зволікань з угодою буде сформоване Бюро. Утім, очевидно, що саме від Бюро залежатиме доля українських проектів.
Підписання угоди між Єврокомісією та Міністерством культури України має відбутись уже 19 листопада, однак ситуація з Бюро і досі не зрозуміла.
Можливо, саме перші кроки у "Креативній Європі" є шансом також і для українського уряду продемонструвати прозорість і фаховість своїх кроків, а також здатність створювати сприятливий клімат для розвитку вітчизняного культурного поля. Тобто відданість тим європейським цінностям, про які так багато говориться з офіційних трибун.