Як я ходила в український суд

Українська історія сповнена символічних дат, а 1 грудня – це ціла колекція таких дат: референдум про незалежність України, "Марш мільйону" за гідність, День працівника прокуратури і перше засідання новообраної Київради. 

Саме в цей день, 1 грудня 2015 року, мені випало вперше в житті познайомитися з українським судом.

Йдучи на засідання, я навіть не очікувала, що переживу в його стінах справжній шок, і що всі ці символічні дати можуть так проявитися в одному судовому засіданні. 

На 14:10 було заплановане засідання Господарського суду міста Києва, куди Верховний суд України повернув справу про законність продажу земельної ділянки по вулиці Михайлівська, 24-26, на якій розташований Сквер Небесної сотні. 

Це рішення Верховного суду дало шанс місту, громаді та власнику ділянки цивілізовано в правовій площині вирішити земельне питання в інтересах Києва. 

Я йшла до суду з надією.

31 травня 2015 року, після більше року існування в серці столиці Скверу Небесної сотні, акції "Кличко, відвідайте Сквер", запрошень, прес-релізів, особистих прохань свого оточення Віталій Кличко таки відвідав Сквер.

Ми активно співпрацювали з владою і 24 вересня Київрада розірвала із забудовником договір оренди частини Михайлівської площі і Михайлівської вулиці, що прилягає до Скверу.

Це рішення Київради зробило Сквер частиною передвиборчої кампанії міського голови.

В інформаційному бюлетені "КЛИЧКО МЕР" з’явився заголовок: "Ми повернули громаді землю Скверу Небесної сотні".

Це була відверта неправда, але я щиро сподівалася, що після такої амбітної заяви, влада буде віддано пліч-о-пліч з киянами захищати історичний центр Києва в суді. 

За два тижні до суду ми зустрілися з представниками юридичної служби КМДА, передали документи, надіслали релізи в прес-служби КМДА і Київради.

Між цими зустрічами я їздила до Слов’янську, Сєвєродонецьку, Маріуполя і розповідала місцевим активістам про те, як люди створили Сквер і як київська влада веде діалог з киянами в інтересах міста, і що вони в своїх містах теж можуть взаємодіяти з владою.

Я намагалася надихнути їх на зміни. 

1 грудня моя казка перетворилася на драму. Ні представник КМДА, в інтересах якої було подано позов прокуратурою, ні представник Київради як відповідач в суді не з’явилися. Суддя (поки без імені) прокоментувала це з посмішкою і коротким словесним пострілом впритул: "Бачите, місту не потрібна ця земля". 

У відповідь на клопотання нашого адвоката (подане в канцелярію за місяць до суду) про залучення громадських організацій "Місто-сад" та "Родина Героїв "Небесної Сотні" пані суддя зробила другий постріл: "Щось ви дуже балакучі, я добре подумаю перед тим, як залучати вас третьою стороною". 

В гру вступила прокурор і теж заявила, що не бачить сенсу в залученні громадських організацій (після суду прокурор не знайшла хвилини, щоб з нами поговорити, сказала, що дуже зайнята).

Клопотання не було прийняте. 

Третій постріл судді був найболючіший: "Мені все одно, де який меморіал і де яка "качєлька". 

[L]Поруч зі мною був Ігор Гурик, голова Громадської організації "Родина Героїв "Небесної Сотні".

Мені від розпачу хотілося плакати.

Я вперше зіштовхнулася з таким ставленням, з такою владою людини в мантії, з таким відвертим небажанням працівників прокуратури, КМДА та Київради виконувати свої професійні обов’язки.

Ігор був абсолютно спокійний.

З того дня, коли його сина вбив снайпер на Інститутській, він навчився стримувати свої емоції. Але навіть для нього була незвичною така поведінка судді. 

Отже, я вперше в житті сходила в український суд. Я не побачила там ні незалежності, ні гідності, ні нагоди привітати прокурора з професійним святом, ні представників київської влади для яких, схоже, разом з виборами закінчилася й історія Скверу Небесної сотні. 

Зрештою, Сквер – це лише один пазл в картині "Влада і народ".

Владі все одно, де який "меморіал і де яка "качєлька"? А от мені не все одно.

Мені немає чого втрачати, окрім цього меморіалу і цієї качельки. І я не одна. Тому я стримала дівчачі сльози і вийшла з суду сердитою, дуже сердитою громадянкою. 

P.S. Наступне засідання суду відбудеться за шість місяців, оскільки суддя задовольнила клопотання адвокатів власника ділянки щодо залучення до справи бенефіціара власника – однієї офшорної компанії.

Їх стратегія зрозуміла – максимально тягнути час поки для власника не настануть сприятливі обставини.

У цей же день я прочитала новину: екс-зятя Черновецького, зняли з розшуку Інтерполу. А саме пан Супруненко, наскільки мені відомо з різних джерел, є кінцевим власником землі, на якій знаходиться Сквер Небесної сотні. Ось такі символи.