Переполох у Яготині: як націю біженців закликають боятися біженців

Спершу я не збирався звертати уваги на цю тему, але життя підкинуло цікавий сюжет.

Одним з натхненників пропаганди проти мігрантів з Сирії, яких планується розмістити у Яготині, виявився… мігрант з Вірменії! Та ще й такий, який чомусь звертається до українців державною мовою сусідньої – далеко не дружньої – федерації. Буває й таке.

Яготин проти біженців. Хто насправді підбурює мешканців?

Пропаганда страху, чи то фобії щодо сирійських біженців спирається передусім на кліше російської пропаганди.

РЕКЛАМА:

Вона, як відомо, вже давно малює Європу "пеклом розгнузданої толерастії", додаючи "розіп'ятому правосеками російськомовному хлопчику зі Слов'янська" європейську подружку – "зґвалтовану сирійцями російськомовну дівчинку з Берліна".

Гадаю, у віртуальному світі "ватних" мемів ці двоє досхочу наговоряться мовою великого Пушкіна.

Питання лише в тому, що українці живуть у полоні цієї пропаганди і сприймають світ виключно крізь її призму. Один з основних аргументів – зростання рівня злочинності. Найпопулярніший "козир" – це, безперечно, заворушення у Кельні, де близько тисячі чоловіків, переважно близькосхідного походження, мацали і навіть ґвалтували місцевих жінок.

Який з цього можна зробити висновок?

Так, рівень культури населення Сирії загалом нижчий від німецького.

Так, з понад мільйону біженців, яких прийняла ФРН в минулому році, є відсоток або навіть два неврівноважених молодиків, яких необхідно вираховувати і карати згідно закону.

Так, Німеччині та іншим країнам ЄС важко "перетравити" таку кількість біженців.

І саме тому нам потрібно у цьому допомогти.

Розумію, що така логіка багато кого здивує і обурить. Але ж поміркуйте: хіба Україна – це не Європа? Хіба не на тиск європейської дипломатії ми покладалися у січні-лютому 2014 року, коли наш місцевий претендент на посаду диктатора був за крок від того, щоб влаштувати в Україні таку ж бійню, що палає зараз у Сирії? Хіба у випадку такого розвитку подій сотні тисяч українців не кинулися б шукати захисту в країнах ЄС?

Зрештою, так вже було: у 1917-22 роках Європа приймала наших втікачів від війни та більшовизму, у 1945-48 – навіть і солдатів армії, яка воювала проти країн-переможців. У Британії, скажімо, знайшли притулок тисячі солдатів та офіцерів дивізії "Галичина".

Чи британцям, чиї будинки ще нещодавно палали від німецьких бомб, приємно було бачити в себе на вулицях вчорашніх солдатів німецького війська? Сумніваюся, що рівень несприйняття був би меншим, ніж у випадку сирійців у Яготині.

Так, Європі вигідніше було б не приймати біженців з Сирії.

Так, Європі вигідніше було б заплющити очі на силове придушення Революції Гідності.

Вона не зробила ні першого, ані другого – бо думає не лише про вигоду.

Тут з'являється ще один аргумент: "Але ж ми люди європейської, християнської культури! А вони – мусульмани!"

Цікаво, що люди, які так кажуть, у принципі погано уявляють, що таке Європа. Культура Греції й Швеції має мало подібного, а от Греції й Туреччини – чимало. Так само, як і Туреччини і Сирії.

Єдине, що єднає Європу в сучасному її вигляді – це декларована повага до демократичних та гуманістичних цінностей. Зокрема – і до прав біженців.

Якщо ж дивитися з точки зору пересічного громадянина – Сирія є колискою, точніше, однією з колисок сучасної європейської цивілізації. Фотографії вже частково знищеної бойовиками ISIS і добитої російськими бомбардувальниками Пальміри – в кожному підручнику історії.

Дамаск – один з історичних торгово-ремісничих центрів, на які орієнтувалася і Європа в середні віки.

У передвоєнний період Сирія була під мандатом Франції. Тобто в той час, коли більша частина території України була відтята від Європи залізною завісою – сирійські студенти навчалися в Парижі та інших європейських містах. У післявоєнний період цей процес продовжився.

Тобто, переважна більшість сирійської інтеліґенції, так чи інакше "зав'язана" на Європу значно сильніше, ніж у нас. Хоча теоретикам з убогих спальних районів українських міст приємніше уявляти сирійців примітивними дикунами в пустелі.

Цікаво, що саме так нас уявляє чимало європейців.

Україна – це дикий простір перед російською тайгою, де якісь там злидні, якісь там повстання і війни, там збивають літаки, п'ють горілку і, здається, ходять ведмеді з балалайками.

Ні? От дивина... Почекаймо на результати референдуму в Нідерландах, де обивателя лякають, що асоціація ЄС з Україною – це відкриті двері для наших біженців: страшних слов'янських дикунів у шкіряних куртках і з автоматами Калашникова.

Директор департаменту у справах біженців Державної міграційної служби Наталя Науменко, а також керівник проекту Всеукраїнської благодійної фундації "Право на Захист" Дарина Толкач пояснюють, що біженці не лише не становлять ніякої загрози, але й можуть принести місту користь. Відео "Громадське.ТБ"

Як Україна має ставитися до біженців?

По-перше, розуміти: приймати біженців – це наш моральний обов'язок. Не лише перед абстрактним гуманізмом чи там Європою – а передусім перед власною історією, історією нації, яка породила мільйони біженців, переселенців, мігрантів.

Час і самим прийняти людей з країни, якій тяжче.

По-друге, не забувати і про вітчизняних власних біженців – тобто вимушених переселенців з Донбасу та Криму.

Україна та її європейські партнери мають виробити комплексний підхід, у якому поєднається можливість нашої держави прийняти певну кількість втікачів з Сирії із очевидними потребами забезпечити права й можливості для власних громадян, що опинилися в скрутній ситуації.

По-третє, виходити з того, що не кожен втікач від війни – невинна жертва і хороша людина.

Україна цілком здатна прийняти кілька тисяч сирійських втікачів без серйозних ризиків для себе – але кожна така людина має бути перевірена і проконтрольована відповідними службами.

Заодне служби отримують неоціненний досвід такої роботи разом з колегами з ЄС.

Нагадаю: ФРН прийняла понад мільйон – притулок у Яготині розрахований на пару сотень осіб.

Однією з помилок у ставленні до біженців є "біженець – отже хороший", іншою "біженець – отже поганий". Україні пора вчитися ставитися до біженців як до невід'ємної сумної реальності нинішнього світу.

Згадаймо: Сергій Нігоян також народився у сім'ї втікачів від карабаської війни.

Отже, менше фобій і паніки – більше тверезого і виваженого ставлення до викликів сучасності. Притулок у Яготині має стати прикладом ефективного підходу до питання, що постало перед суспільством – а не містичного страху перед країною, яка знаходиться ближче за Тюмень чи Челябінськ.

Ми тепер у вільній Європі, а не в тоталітарному СРСР.

Пора звикати.

Реклама:

Головне сьогодні