"Війна – це не назавжди". Як працюють психологи з дітьми у прифронтовій зоні

"У жирафа – пятна-пятна, пятна-пятнышки везде...", – тоненько співає портативний програвач, Олена з Наталею підспівують, та танцюють руками, я й водій робимо вигляд, що не дивуємось...

– Доброго ранку! Благодійний фонд, психологи, їдемо до Кам'янки.

– Проїжджайте, – минаємо блок-пост на виїзді з Маріуполя.

"...У жирафа – пятна-пятна, пятна-пятнышки везде – на лбу, ушах, на шее, на локтях..." Звідки у жирафи лікті?.." – я дивлюся у вікно. Там – зарита у полях військова техніка. А раніше були озимі... Авто іде трасою Маріуполь-Донецьк.

Сьома ранку, ми їдемо до Кам'янки та Мирного, це – друга лінія оборони, 12 кілометрів від найближчих позицій бойовиків, 60 кілометрів від Донецька.

КАМ'ЯНКА

8:00. Магазин. П'ємо каву. Жіночка за прилавком дізнається, що ми з "Карітасу": "А что привезли?"

Зазвичай привозимо гуманітарну допомогу – їжу, дрова, аптечки. Але психологи приїхали вперше – розпочалась програма психологічної підтримки населення у зоні АТО.

"Ой, девочки! А может, вы и нам поможете? Невестка моя теперь не ходит мимо той улицы, где снаряды ложились. И мимо школы не ходит. Прям до истерики!" – голос продавчині зривається на сльози.

Олена дає свій телефон і домовляється наступного понеділка попрацювати з дівчиною індивідуально.

Дякуємо за каву, прямуємо до школи. У нас сьогодні – групові заняття з молодшими класами.

"Дітей мало. Багато сімей виїхало. І виїхали просто класами: в четвертому класі у нас залишилось 3 дітей, а в першому – п'ятеро, – розповідає вчитель-методист Тамара. – Бої тоді постійно велись, день і ніч вибухи були на околицях. Правда, в село не попадало. Ми звикли і вже навіть особливо увагу не звертали.

Того дня в нас урок тільки почався. Я його вела і навіть не помітила, що вибухи все ближче і ближче лунають. І лише коли діти почали кричати, зрозуміла, що школа тремтить. Я встигла крикнути "Всі – в коридор!", ми вибігли – і в цю мить в класі вилетіли всі шибки.

Снаряд ліг практично під стіну школи. А потім ще два снаряди у дворі, – бачили латки свіжого асфальту біля центрального входу? По стіні, от – тріщина пішла".

Олена з Наталею починають заняття з активної гри. 15 дітлахів – перший та другий класи разом. Спочатку вони трохи соромляться бігати, але за дві хвилини вже не тільки бігають, але й штовхаються та сміються.

"А буває, що ви дуже засмучені або налякані?" – це вже починається робота з дитячими стресами.

Цікаво, що малеча не згадує про війну та обстріли взагалі. Їх пам'ять видає більш буденні та близькі "жахи": "Вчителька насварила, що не зробив домашнього завдання", "бабуся розсердилась, що пішла з двору без дозволу", "а я собак боюсь"...

Наші психологи кажуть, що стрес від війни малеча теж переживає, просто не завжди його усвідомлює та не може висловити.

"Зараз ми будемо малювати, – Наталя роздає аркуші паперу А4 формату та кольорові олівці. – Покладіть на папір долоньку та обведіть її олівцем. На кожному пальчику своєї намальованої долоньки напишіть те заняття, яке вас заспокоює або людину, яка може вам допомогти, коли ви засмучені або налякані.

А тепер "поселіть" свою долоньку в той світ, де їй буде добре та затишно – намалюйте навколо неї те, що вас тішить".

Руденький хлопчик малює долоньку. Він посміхається і виглядає щасливим. На всіх пальчиках пише, що любить гратись.

"А вот здесь флаг нарисую", – намагається рівномірно замалювати прапорець посередині долоньки жовтим та блакитним.

– А коли тобі погано, ти з ким ділишся?

– С мамой. Просто у меня папы нет, он уехал в Крым. Он вернется, когда война закончится.

Він серйознішає на якусь мить, а потім знову посміхається:

– Я дружу с Федей, вон он сидит.

"У жирафа – пятна-пятна, пятна-пятнышки везде – на лбу, ушах, на шее, на локтях..." – співає Олена, Наталя та маленький програвач. Отже, дорогою то було тренування.

Діти сміються та плескають себе по лобі, ліктях, колінах та животиках – заняття закінчується.

МИРНЕ

5-й клас.

– Доброго дня. Ми – психологи благодійного фонду "Карітас України". Ви знаєте чим займаються психологи?

– Психів лікують! – першим викрикує хлопчик за першою партою.

– Вони допомагають тим, кому важко, – відповідає дівчинка в окулярах з гарно заплетеним волоссям.

"Без сумніву – діти змінились, – малюки бояться самі залишатись вдома, погано сплять. А старші стали жорстокішими, втратили мотивацію до навчання. У нас в селищі немає психолога, немає з ким проконсультуватись. Ми б хотіли, щоб ви пояснили дітям, що війна це не назавжди, що потрібно жити, вчитись, бути більш терплячим одне до одного, до батьків.

І хотіли б, щоб ви нас навчили, як на налаштувати дітей на позитив", – Світлана, завуч з виховної роботи, відповідає на запитання наших психологів про стан дітей.

У п'ятому класі діти робили "ловця снів". Кожен – власноруч, з думкою про те, що "ловець снів" буде відловлювати погані сни, а пропускати тільки добрі.

Шостий клас. Напружені та недовірливі. Почали з релаксації – хвилин 5 просто лежали на партах, слухали музику та уявляли той ідеальний світ, у якому вони були б абсолютно щасливі.

Але пропозиція психологів намалювати цей світ дала різну реакцію – хтось сховав малюнок і навіть не показав, дехто з іронічною посмішкою відмовився малювати, а дехто показово зіпсував папір.

А ще був Коля... Він взяв чорного олівця, аби малювати свій "ідеальний" світ, але не втримався та зі сльозами вибіг з класу.

В родині кажуть, що він вже дорослий, а дорослі чоловіки не плачуть, навіть якщо не минуло ще й 40 днів, як померла мама... Друга мама. Першу він не знав – хлопчика всиновили ще зовсім маленьким.

З Колею надалі психологи працюватимуть індивідуально.

Друга година дня. Повертаємось до Маріуполя.

"Перш за все, ми навчили дітей простих методик, щоб вони змогли самостійно справлятись зі стресом, також провели своєрідне сканування та виявили діток, у котрих більш глибокі проблеми, котрі потребують серйозної роботи та допомоги – з ними ми працюватимемо індивідуально під час наших наступних поїздок", – дорогою Олена ділиться враженнями від поїздки. – Чудово, що у цих дітей є на кого опертися – вчителі дуже намагаються їм допомогти.

На канікулах проведемо заняття для цих педагогічних колективів – навчимо практичних прийомів роботи з дітьми в складних ситуаціях".

Ірина Перкова, Карітас Маріуполь, спеціально для УП.Життя