Лист тим, хто бажає реформувати службу екстреної медицини

Вісім років тому я прийняв рішення звільнитись зі станції швидкої медичної допомоги міста Києва, де перед цим пропрацював двадцять сім років.

Рішення було важким, проте абсолютно свідомим. Я пішов за один день, і вважав, що з того моменту ніякого відношення до цієї служби не матиму. Навіть обираючи тематику для чергової статті, я уникав невідкладних станів.

Проте ситуація сьогодення змушує розтулити рота та провести деяку роз'яснювальну роботу.

Тематика – та сама швидка допомога, яка не пускає, наче "рука командора".

Колеги, які знають фізіологію, погодяться з твердженням, що, дійсно, існує система крові, і до неї, крім формених елементів, які знаходяться в циркуляції, входить ендотелій, з яким ці елементи безперервно взаємодіють.

Так само і в системі медицини невідкладних станів (катастроф, швидкої допомоги – байдуже), є:
– частина, яка увесь час в русі – виїзні бригади,
– і частина, яка знаходиться стаціонарно на одному місці – відділення невідкладних станів лікарні.

Найкращій результат, так само, як і у військовій медицині, отримаємо тоді, коли правильно розподіляємо ролі для кожного з етапів надання допомоги. Головною фігурою в цьому процесі є лікар.

Уся різниця систем надання допомоги цивілізованих країн полягає у визначенні, де знаходиться цей лікар та скільки коштує його праця.

У США та більшості країн північної Америки лікар (і не один) знаходиться у відділенні невідкладних станів лікарні. Це означає, що в цьому регіоні ця лікарня приймає всі невідкладні стани кожного дня та цілодобово.

Що це означає для виїзних бригад?

Це – відсутність необхідності проводити диференційний діагноз на догоспітальному етапі, бо всі пацієнти в будь-який день все одно поїдуть в цю лікарню.

А це означає, що лікар в бригаді дійсно не потрібний – бо в умовах автомобіля він все одно не зробить нічого більше, ніж добре навчений парамедик, а оплата його праці коштує дорого.

Служби невідкладної допомоги в цих країнах теж немає, а її функції між собою розподіляють лікарі загальної практики, які добре контактують зі своїми пацієнтами, та ті ж самі відділення невідкладних станів лікарень.

Тобто, підсумуємо: основою можливості появи таких спеціалістів, як парамедики в структурі медицини невідкладних станів, є потужні відділення невідкладних станів багатопрофільних лікарень.

В сучасній Європі існують різні варіанти функціонування такої системи – від простого копіювання американської моделі до наявності паралельно з парамедиками повноцінних лікарських бригад.

Щодо існування останніх є різні мотиви: від необхідності очолити бригади парамедиків в разі катастрофи до раннього лікування інфаркту міокарда.

На території колишнього СРСР сформувалась доволі потворна модель функціонування екстреної медицини.

Складові були такими:
– відсутність реальних багатопрофільних лікарень,
– наявність інституту чергових лікарень та чергових відділень в різних лікарнях,
– відсутність взагалі в усіх лікарнях відділень невідкладних станів,
– низька вартість лікарської праці.

Виходячи із цього, функції стаціонарного добре обладнаного відділення невідкладних станів були передані виїзній бригаді швидкої допомоги, лікар якої мусив був – без обладнання, без лабораторії – поставити діагноз, визначитись з напрямком руху машини (який профіль відділення, яка лікарня чергує), надати допомогу, переконати лікаря приймального відділення в необхідності прийняти пацієнта (якщо не переконав – будеш їздити по декільком лікарням).

Крім того, лікар бригади ШД призначався винним в будь-якому випадку в разі, якщо пацієнт помре протягом першої доби перебування в лікарні.

А ще, був період "розвитку радянської медицини", коли в складі лікарень не було багатьох спеціалізованих відділень.

Тоді для "протезування" їх відсутності створювали спеціалізовані бригади ШД, які виїжджали на виклики в стаціонари, де часто-густо були розміщені клініки медичних ВИШів (!), та виконували там функцію консультантів.

Отака була фантасмагорія.

Звісно, це категорично неправильно з усіх позицій: і з позиції організації з метою зменшення летальності, і з економічних.

Проте, треба розрізняти причини та наслідки.

Поки не вирішене питання створення відділень медицини невідкладних станів, які чергують 24/7/365 з усіх проблем, які можуть виникнути зі здоров'ям людини (туди, до речі, мають бути переведені лікарі виїзних бригад), та не прибрано необхідність проведення диференційного діагнозу на догоспітальному етапі, – введення парамедичного сегменту в систему медицини невідкладних станів є проявом повного нерозуміння проблематики.

Геннадій Кіржнер, кандидат медичних наук, спеціально для УП.Життя