Про кризу хімічної освіти, або Історія невдалого експерименту

"Країна, яка попереду решти світу в хімії, буде також попереду в багатстві та добробуті".

Вільям Рамзай, шотландський хімік, лауреат Нобелевської премії, відкривач аргону, неону та інших інертних газів

Останнім часом у галузі природничих наук в Україні спостерігається настільки тривожна тенденція, що хочеться процитувати відомого політика: "Пропало фсьо!"

Цьогорічні умови вступу до вищих навчальних закладів на перший курс бакалавра чи магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямувань (наказ Міністерства освіти і науки України №1236 від 13 жовтня 2016 року, – ред..), передбачають використання при вступі трьох сертифікатів ЗНО.

Перший обов’язково – українська мова.

Другий – встановлюється вишем із обмеженого переліку: математика, історія України чи біологія.

Третій – виш може встановити як вибір з одного чи двох загальноосвітніх предметів, з якого проводиться ЗНО, або передбачити творчий конкурс.

В попередніх роках виші могли самостійно обирати "другий предмет". Наприклад, на спеціальність хімія "першим предметом" була українська мова, другим – "хімія", а третім математика або фізика.

Берусь прогнозувати, що при збереженні таких правил хімію та фізику в школі чекатиме доля астрономії – у кращому випадку вони перетворяться на спецкурс.

Сьогоднішні правила загрожують серйозно зменшити кількість вступників на природничі спеціальності, оскільки серед обов'язкових "других предметів" з них залишилася лише біологія, і для інших спеціальностей (де потрібно добре знати хімію чи фізику) – виникне реальна загроза остаточно втратити якісних абітурієнтів.

І тоді всім буде байдуже, що у нас були вчені рівня Чурюмова, пристойні обсерваторії, лабораторії та наукові школи. Усі ці надбання потонуть у загальному популізмі відповідно до законів найменшого спротиву.

З аналізу тих умов вступу, які на сьогодні вдалося знайти на сайтах ВНЗ щодо спеціальності "хімія" та "середня освіта, хімія", випливають невтішні висновки.

Десять проаналізованих пропозицій від ВНЗ на спеціальність 102 "Хімія" створюють 17 (!) можливих комбінацій сертифікатів. Серед них немає жодного однакового набору сертифікатів та вагових коефіцієнтів.

Таким чином створений алгоритм фактично відновлює колишню традицію вступати до конкретного університету лише тому, що в інших обрана комбінація сертифікатів ЗНО не те що не принесе однакових балів, а й просто не буде прийнята.

Відносно популярною комбінацією сертифікатів (6 можливостей для вступу) стала Мова+Математика+Хімія, наступною йде Мова+Біологія+Хімія – 4 можливості.

Аж 7 комбінацій взагалі дозволяють не складати ЗНО з хімії на спеціальність "Хімія".

Таким чином з'являється велика ймовірність, що на неї потраплять абітурієнти із, м'яко кажучи, недостатнім рівнем знань основного предмета, яких треба буде суттєво доучувати на перших курсах.

Насторожує, чи не так?

Звичайно, те, що майбутній хімік не складав ЗНО з хімії, ще нічого не означає. Я особисто знаю кількох таких, які, незважаючи на це, мають досить добру підготовку. Але шансів, що такі абітурієнти не оберуть собі іншої професії, знову ж таки, дуже мало.

Отже, маємо або недобір, або набір гарантовано непідготовлених студентів із необхідними 1-2 семестрами корекційного навчання, яке буде ефективним лише за серйозної мотивації студента, і без суворого відсіву стане профанацією.

Коли у вишів був повний вибір сертифікатів другого та третього предмету, такого безладу не було.

Можна багато говорити про те, що ВНЗ мають бути принциповими і встановлювати жорсткі критерії для вступу. Але реальність показує, що для того, аби в країні виросло покоління мотивованих учнів-хіміків чи фізиків, однієї принциповості ВНЗ недостатньо.

І це при тому, що середня кількість працівників лише в галузях, безпосередньо пов'язаних з хімічними процесами, у 2015 році склала 174 тисяч осіб.

За даними збірника "Промисловість України у 2011–2015 роках" Держстату, без урахування окупованих територій, усього було задіяно: виробництво хімічних речовин і хімічної продукції – 59 тисяч, виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів – 21 тисяч, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки – 27, виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічна діяльність – 67 тисяч.

Якщо врахувати, що вік виходу на пенсію в Україні 60 років, а вихід на пенсію відбувається рівномірно – то потреба промисловості у фахівцях-хіміках складає близько 3 тисяч спеціалістів на рік.

При цьому в 2016 році сукупне держзамовлення на відповідні хімічні спеціальності склало 1,275 осіб (хімічні технології та інженерія – 667 місць, хімія – 450, нафтогазова інженерія та технології – 158).

Якщо в 2017-му воно залишиться на рівні минулого року, це становитиме десь 50% від потреби. Зауважу, що для тих 350 студентів, які будуть отримувати за новими правилами стипендію, держава не спромоглася знайти можливості виплачувати її в збільшеному розмірі.

Наступна проблема – це зменшення мотивації вивчати хімію в школі як предмет.

Аналіз умов вступу показує, що в кожному виші, який готує вчителів-хіміків, для вступу на спеціальність "Середня освіта. Хімія" можна не складати ЗНО з хімії.

На сьогодні навіть у провідних вишах країни сертифікат ЗНО з хімії можна використати при вступі на 2-4 спеціальності. Традиційно хімію складали абітурієнти медичних університетів, але зараз у більшості з них умови вступу передбачають альтернативу у вигляді математики чи історії України.

Для стимулювання вивчення хімії у школі потрібно мотивувати покоління вчителів, батьків та самих учнів. А це, як показують результати олімпіад та конкурсів МАН, стає все важче і важче.

Коли на районний етап у випускному класі приїжджає 5-6 учнів, а в обласному центрі така ж кількість просто не приходить на олімпіаду – розумієш, що ніяке підвищення зарплат вчителям, орігамі з навчальними програмами, аплікації з підручником чи підготовка чергового десятка кандидатів педагогічних наук – тут не допоможуть.

За даними УЦОЯО, для підготовки до ЗНО з хімії понад 50% учнів звертаються не до своїх вчителів, а до сторонніх осіб. А це, у свою чергу, свідчить про брак кваліфікованих кадрів.

Я думаю, що чимало людей візьмуться за голову, як тільки з'явиться остання статистика участі в олімпіадах, конкурсах та турнірах по країні.

Не буде підготовлених учнів – не буде студентів відповідного профілю, а не буде студентів – не буде і кафедр у вишах. Якщо рік чи два адміністрація закладу ще зможе утримувати "кадрово-збиткові" кафедри, то за 5-6 років терпець урветься, ресурси вичерпаються – і механізм самовідтворення природничої освіти буде втрачено назавжди.

Епізодичні спроби підняти рівень освіти в школах зусиллями університетських викладачів – це витрата їх зусиль і часу для науки та вищої освіти.

Окремі опорні школи та виші без конкуренції за 3-5 років видихнуться і втратять мотивацію підтримувати рівень. Навіть створення нових робочих місць та підвищених стипендій запрацює не раніше, ніж через кілька років, яких у профільних кафедр просто немає.

Що з цим робити? Виживати за рахунок науки? Емігрувати чи запрошувати вже навчених іноземців?

Можливим варіантом, який досить добре працює за кордоном, є система послідовного вивчення дисциплін та проміжних іспитів з можливістю повторного вивчення дисциплін.

Для багатьох студентів це розтягне процес навчання на два-три додаткові роки. Однак іншого виходу я не бачу.

Чи є політична воля в держави готувати невелику кількість фахівців – невідомо. Бо зараз те, що у нас називається "боротьба за абітурієнта", насправді є боротьбою з якістю освіти.

Юрій Халавка, Чернівецький національний університет, спеціально для УП.Життя