Щорс не так

Активна фаза декомунізаційних процесів триває в Україні вже другий рік.

Змінюються топонімічні назви, зникають візуальні образи радянського минулого з вулиць і площ, демонтуються пам’ятники та меморіальні таблички і… створюється Музей тоталітарного мистецтва (один з варіантів робочої назви).

Виходить такий алогічний ряд, де створення музею опинилося чомусь на останньому місці.

Послідовно виникнення музею мало б передувати процесам зачистки вулиць від радянського, щоб демонтовані об’єкти музеєфікувалися, а не зникали безслідно.

Так, як це трапилося, до прикладу, з пам`ятником чекістам на Либідській площі у Києві. Приблизно рік тому, його почали "музеєфікуати" важкою технікою, в результаті чого розбили на друзки і вивезли в невідомому напрямку.

Минулого тижня на засіданні комітету по культурі КМДА було підтримано рішення про демонтаж пам’ятника Миколі Щорсу в Києві – скульптури Михайла Лисенка та Василя Бородая, встановленої на бульварі Шевченка в 1954 році.

Це ще не остаточне рішення,  але перший і дуже вагомий крок. Наступне рішення має прийняти Міністерство культури та ініціювати скасування пам’яткоохоронного статусу цього об’єкта.

Взагалі варто з’ясувати, чому пам’ятка монументального мистецтва національного значення (включена постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928, охоронний номер №260055-Н) взагалі фігурує у декомунізаційних списках.

Адже, згідно зі статтею 4 самого закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки"  він не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного та  націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів, серед іншого,  "у творах мистецтва, створених до набрання чинності цим Законом".

Крім того, минулого року в департаменті містобудування та архітектури працювала експертна рада, що виносила експертні висновки щодо кожного пункту "чорних списків В’ятровича".

[L]У рекомендаціях зазначалося, що монумент Щорсу має бути збережений в оригінальному вигляді з додатковою анотаційною табличкою.

Взагалі, дивно, чому декомунізатори вперто відмовляються від практики анотаційних табличок. Гострим словом та вірним фактом можна так засудити ката, як не під силу буде жодному закону, тим паче екскаватору. Просте вербальне пояснення позбавить необхідності складного (і, як бачимо, не завжди вдалого) демонтажу та переміщення. Звичайна експлікація, як у музеї.

І якщо вже говорити про музеї, то у майбутній "Музей Тоталітарного мистецтва" експонати не обов’язково переміщувати буквально. Вони можуть існувати в публічному просторі міста – там, для чого вони були створені.

Бо ж музей – це не складання експонатів в одному відокремленому і бажано закритому місці на противагу типовій риториці декомунізаторів: "Прибрати з публічного простору на зберігання в музей". Немовби музей це не публічний простір.

І взагалі, далеко не простір визначає музей, а осмислення, і не зберігання, а збереження. А зберегти і переосмислити історичний монумент можна і в середмісті, була б на те політична воля.

Але ініціаторів демонтажу з КМДА, очевидно, не цікавлять жодні аргументи. Перед голосуванням за проект заступник міського голови пан Володимир Прокопів кілька разів настирливо повторював

"Якшо ми не демонтуємо пам’ятник Щорсу офіційно, то його знищать незаконно представники активістських організацій" (це було його єдине обґрунтування).

Складно повірити, але заступник міського голови не соромлячись говорить про те, що держава і зокрема столичний муніципалітет не можуть забезпечити збереження визнаного твору публічного мистецтва в центрі Києва.

Націоналістичні угрупування анонсують свої протиправні дії, на що чиновники та правоохоронці вирішують "сховати" об’єкт від вандалів у музеї, якого не існує. І усі (крім Людмили Березницької, що проголосувала проти) погодилися, що група радикально налаштованих молодиків шляхом погроз та залякування може нав’язувати місту свої бачення та смаки щодо публічного мистецтва.

P.S. У процесі підготовки цього матеріалу стало відомо, що кінь Щорса, прихований від очей громадскості банером, втратив частину ноги. Фото, що підтверджує відсутність ноги, опублікував у своєму Facebook художник і активіст Вова Воротньов. Жодних офіційних пояснень зникнення наразі немає. 

Євгенія Моляр, спеціально для УП.Культура