Радикальні праві й культура: нові прийоми, старі підходи

Не минуло й двох тижнів після публікації журналістського розслідування Катерини Сєргацкової про представників ультраправих поглядів, котрі зривають культурні заходи (виставки, презентації), переважно за їхню "недостатню патріотичність", а також інші відхилення від канонів традиційної моралі, як хроніка описуваних журналісткою подій доповнилася ще кількома кейсами.

Виглядає на те, що з початком осені поборники насаджування традиційних цінностей на території мистецтва не лише вчергове активізувалися, а й  вдалися до нової тактики.

І скасування презентації книжки Лариси Денисенко "Майя та її мами" через погрозу з боку ультраправих організаторам Форуму видавців у Львові стали не єдиним випадком такого роду за останні кілька днів.

Київ. "Мракобєсіє і джаз"

8 вересня отримала продовження історія з візитом "морального патруля" на виставку Саші та Іллі Чичканів "Психодарвінізм. Еволюція психів".  

Нагадаємо, все почалося 9 червня, коли група ультраправих (п’ять чоловіків 25-40 років та дівчина) ввірвалася в галерею "Карась" на Андріївському узвозі. Вони вимагали рандеву з директором галереї Євгеном Карасем, якого не було в країні, й почали висловлювати претензії його заступнику, фотографу Олександру Заклецькому.

Обурення "глядачів", серед іншого, викликали роботи Іллі Чичкана, на яких зображено мавп у традиційному для православних ікон обрамленні. Заклецький підсумував їхні аргументи: полотна розпалюють міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу", "нищать та плюндрують українську культуру", "знущаються з почуттів релігійних осіб". І взагалі, "раніше за таке інквізиція на кострі палила та камінням забивали".

Своїм обуренням "активісти" поділилися з представниками поліції, які прибули за їхнім викликом й оформили відповідні протоколи. Не обійшлося й без традиційних уже звинувачень у тому, що галерея поширює порнографію, і в тому, що виставляє "гівно, а не мистецтво".

При чому останні стосувалися не лише чинної на той момент виставки, але й усього, що потрапило в галереї під руку. Зокрема, каталог проекту "А4, Кулькова ручка" за 2009 рік та альбом робіт Стаса Волязловського, які поліція вилучила як речові докази.

На цьому історія начебто мала закінчитися, однак 8 вересня Заклецький повідомив, що директорові галереї Євгену Карасю подзвонив слідчий Подільського РУГУ і запросив на зустріч.

При цьому слідчий сказав, що за фактом виставки "Психодарвінізм" таки заведено кримінальне провадження. За словами Заклецького, найімовірніше, справу відкрили за статтею 161 ККУ ("Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями"), адже саме ця стаття фігурувала в первісному позові.

"Маю наголосити, що відкриття Кримінального провадження проти Karas Gallery за твори мистецтва, це одна ледь не з перших публічних справ подібного спрямування. Її хід та завершення буде лакмусовим папірцем для всієї нашої країни – в яку сторону ми рухаємось? В Мордор чи в Європу?" – підсумовує фотограф свій красномовний допис "Мракобєсіє і джаз".

Одеса. "Директор начебто патріот"

"Друзі, ахтунг!!! Щойно спілкувався з директором цього музею (ідеться про комісара ІІІ Одеської Бієннале сучасного мистецтва, що триває зараз в Одесі, Семена Кантора – УП.Культура), начебто патріот, але от роботи, які представлені на виставці, як на мене, не зовсім патріотичні" – написав 9 вересня на своїй сторінці у Facebook одесит Дем'ян Ганул, лідер спільної громадської ініціативи Одеси Вуличний Фронт, маючи на увазі деякі роботи з основної експозиції бієннале.

Непатріотичними Ганулу та його соратникам, які прийшли розбиратися з керівництвом музею, здався фільм Олексія Радинського й Томаша Рафи "Люди, що прийшли до влади", що фіксує події "Російської весни" й формування "ДНР". А ще кілька акварелей Давида Чичкана з серії, присвяченої осмисленню декомунізації, і – чомусь – робота класика румунського соціально-критичного мистецтва Дана Перйовши.  

"Мистецтвознавці на спортивному невдоволені виставкою в Музеї сучасного мистецтва. В першу чергу – фільмом "Люди, які пришли до влади". Пропонують кураторам вилучити з виставки "не дуже патріотичні роботи" або доповнити її творами, які сподобалися мистецтвознавцям на спортивному.

У нормальному житті куратори м'яко послали би їх, але цих куди пошлеш, вони ж на спортивному. Куратори запропонували провести дискусію. Може, вдасться довести мистецтвознавцям, що показ об'єкту "Х" не завжди є пропагандою об'єкту "Х", – із сумним сарказмом коментує ситуацію режисер проблемного фільму Олексій Радинський, якому вже доводилося проводити подібний лікбез у грудні 2016 року після показу фільму в Миколаєві.

Як і в Києві, це історія з відкритим фіналом – "мистецтвознавці" домоглися зустрічі з куратором бієннале Михайлом Рашковецьким, яка відбудеться 15 вересня, коли той повернеться в Одесу.

Замість висновків

Що об'єднує ці інциденти? Першим, звісно,впадає у вічі традиційне вже для українських ультраправих прямолінійне зчитування творів мистецтва, при якому форма всерйоз сприймається як повністю ідентична до змісту. Скажімо, якщо зображено оголене тіло – це порнографія; якщо зафільмовані сепаратисти – сепаратизм і т. ін.

Це, будьмо відвертими, примітивне бачення базується на цілком "совковій" концепції мистецтва як рупора певної ідеології, без жодного уявлення про такі його, мистецтва, функції як проблематизація чи навіть фіксація.       

[L]Утім, такого роду ставлення до мистецтва вже стало сумною традицією, щодо якої раз у раз у публічному полі лунають нарікання на "середньовіччя".

А от у прийомах, до яких останнім часом вдаються поборники традиційної моралі в різних куточках країни намітився очевидний "цивілізаційний прогрес".    

Якщо раніше в хід переважно йшли кулаки й сльозогінний газ, як у випадку з розгромом виставки Давида Чичкана "Втрачена можливість" чи, скажімо, Євгенії Білорусець "Моя кімната" (перелік можна продовжити), то нині дедалі частіше лунають апеляції до публічної дискусії і закону.  

Останнім часом патріотично налаштовані патрулі вже не трощать художні твори й галерейний простір, а приходять з вимогами до галеристів пояснити зміст неугодних робіт, вимагають дискусії (Одеса), позиваються за порушення своїх національних чи релігійних почуттів до правоохоронних органів (Київ), і навіть пишуть з цього приводу листи в  СБУ (Львів).

Отож, гравці поволі відходять від брутальних прийомів вулиці й переходять на територію законності. Але радіти поки що немає чому, адже гра від цього лишень стає більш небезпечною.

Бо за тонким шаром цивілізації, який начебто дозволяє вести дискусію чи звертатися у відповідні органи, й далі приховується безодня бінарного, варварського світогляду.

Приховується, але часом таки проривається на поверхню, як-от у горезвісному листі радикальних націоналістів до СБУ щодо львівського Форуму видавців, які обіцяють "самотужки вжити всіх можливих заходів", щоб зірвати презентацію книжки "Майя і її мами", якщо форум таки наважиться її провести.   

Ольга Папаш, УП.Культура