Суспільство "чистих підлог", або Як ми підтримуємо дискримінацію за сімейним статусом

В кінці грудня уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба у пості "Не дитячі магазини" давав рекомендації батькам, як протистояти у "зимову погоду працівникам деяких магазинів, які так сильно турбуються про чистоту приміщень, що навіть вішають на своїх вітринах заборонним знаки для дитячих візочків!".

Цей пост пана Кулеби зірвав інформаційний джекпот у Facebook (1,6 тис. реакцій і близько 2 тис 200 поширень) бо вдарив у "нерв" батьківських проблем і виявився лише вершиною дискримінаційного айсбергу.

З численних коментарів виявилося, що чисті підлоги люблять не тільки у зимовий період, але і круглий рік.

І не лише магазини, але і інші публічні установи.

У доступі з дитячим візочком батькам відмовляють банки, аптеки, дитячі садки і поліклініки, школи.

Чистота є також пріоритетною для церков, музеїв, державних установ і навіть транспорту.

Виявилося, що ми живемо у суспільстві де чисті підлоги в магазинах, банках, аптеках, важливіші, ніж прибуток; у суспільстві де чисті підлоги у дитячих поліклініках і садочках та школах важливіші за зручність і безпеку батьків і дітей (згадаймо випадок викрадення дитини з дитячого садка Оболонського р-ну Києва); у суспільстві де чисті підлоги в церкві важливіше, ніж бажання віруючих прийти і помолитися у храмі, а чисті підлоги в державних установах – за комфорт платників податків, які ці установи утримують.

І якщо в цивілізованому світі за такі наліпки будь-який магазин або ресторан  би збанкрутів, очільник дитячого садку, школи, не говорячи про держустанову був звільнений і пішов би під суд за дискримінацію, то у нашому суспільстві це викликає реакцію "а що в цьому такого? Заклад просто хоче бути чистішим".

Ми живемо у суспільстві, де наші співгромадяни – "любителі чистих підлог" – вважають коректним порекомендувати мамі не брати дитину в магазин – "для чого брати дитину в магазин? залишіть дома на когось і йдіть у магазин".

[L]З якого дива я повинна лишати дитину дома і те, що дома просто може НІКОГО не бути, не допускається.

Нормою вважається порекомендувати залишити візок за межами закладу тобто на вулиці, при тому що відповідальність за його збереження заклад не несе, і брати дитину на руки і так вирішувати свої справи.

Те що дитина в цей момент може спати, мама може бути після кесарського або просто фізично не в змозі взяти дитину на руки – нікого не хвилює.

Суспільство не питає, чому немає умов, чому не прибирають дороги і економлять на прибиранні; чому магазинний простір влаштований так, що з візочком там не проїдеш (особливо дивує, коли це магазин дитячих товарів), а музейні експозиції облаштовані так, що мама з візочком "несе загрозу експонатам"; чому за 26 років Незалежності наші дитячі садки і школи не реконструювали щоб забезпечити інклюзивність і доступність для усіх груп населення.

Ми не питаємо, чому не створюються рівні можливості, ми підтримуємо заборони.

Щоб далі жити у "чистому", але негуманному суспільстві, де у 21 столітті продовжують дискримінувати за сімейним статусом.

Ольга Мирцало, киянка, мама сина, засновниця спільноти "Київ дружній до батьків і малюків" у Facebook, спеціально для УП.Життя