На що в Україні планують замінити прописку

В Україні реєстрація місця проживання залишається доволі ускладненою, хоча є однією із найпопулярніших адміністративних послуг. 

Протягом року за цією послугою звертаються понад 2 мільйони осіб і кожен заявник витрачає від 1 години до декількох тижнів на її отримання.

Втім, попри складну процедуру, є ще одна неприємна новина – далеко не всі можуть скористатися цією послугою. 

За даними аналітичного центру Cedos, цей показник становить приблизно 15-30% населення України. 

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

Спроби реформувати прописку в Україні тривають вже понад 20 років. 

Традиційно вона вважається рудиментом радянської епохи. Прописка з’явилася у 1923 році й пройшла три етапи трансформації для контролю за міграцією по всій країні. 

У 1990 році Комітет конституційного нагляду СРСР визнав дозвільний порядок прописки неконституційним, а через 11 років вже Конституційний Суд України дійшов того ж самого висновку. 

Здавалося б, що заважає поставити хрест на цьому пережитку минулого?

Нічого! – подумали народні обранці й (повторивши досвід Тимчасового уряду 1917 року) і вже у 2003 році прийняли закон, який був покликаний запровадити вільний вибір місця проживання. 

"Прописку" перейменували на "реєстрацію місця проживання", та встановили, що для такої реєстрації достатньо просто подати заяву без будь-яких підтверджуючих документів. 

Проте, на практиці все виявилося складнішим, аніж цього очікували парламентарі.

Прописка виявилась життєво необхідною буквально усім: Центрвиборчкому - для визначення списків виборців, постачальникам комунальних послуг – для нарахування плати за опалення, військоматам – для здійснення військового обліку. 

Ба більше – новину про радикальну лібералізацію прописки ніхто не доніс бабусям-паспортисткам. 

Окрім того, чи хотіли б ви, щоб у вашій квартирі прописалося сотня людей, про яких ви уявлення не маєте, і щодо яких до вас регулярно навідувалися б дільничний інспектор міліції, представник військкомату чи поштар з повісткою до суду?

Із огляду на ці причини, не дивно, що закон залишився на папері, а прописка – живіша за будь-які інші інститути, що дісталися нам у спадок від радянської епохи. 

У свою чергу депутати, зрозумівши, що протягом 9 років їх реформу так ніхто і не помітив, повернули до закону положення 1974 року про обов’язковість доведення права на проживання. 

Третя спроба парламенту кардинально змінити ситуацію відбулася у 2016 році – повноваження із реєстрації, які було відібрано ще у 1932 році, повернули місцевій владі. 

Зрозуміло, що жодних інструментів для здійснення цих повноважень на місцях вже не було, тому починати довелося майже з нуля.

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗАРАЗ

Окрім ускладнень, пов’язаних із доведенням права на проживання, існує ще одна велика проблема – відсутність єдиної системи реєстрації. 

Реєстрацію зараз здійснюють більше 10 тисяч органів і у багатьох випадках інформація про місце проживання залишається лише у них. 

Саме через це людям часто доводиться брати різні довідки про склад сім`ї та кількість зареєстрованих, а органи реєстрації завалені додатковою звітністю.

Втім, Україна не єдина стикається із проблемою реєстрації місця проживання. 

Саме зараз подібні реформи проходять у низці країн Європи. 

Із 1 січня Німеччина перейшла на декларативний принцип реєстрації та запровадила автоматичну онлайн реєстрацію. 

Швейцарія працює над створенням єдиного реєстру по всій країні, а Польща із 1 січня взагалі скасувала реєстрацію місця проживання для своїх громадян.

Основною метою реєстрації місця проживання є отримання інформації про те, де знайти ту чи іншу людину. 

Держави, які відмовились від обов’язкової реєстрації, мають інші механізми для швидкого пошуку своїх громадян. 

Ті ж країни, які поки що зобов’язують усіх мешканців реєструватися, зрозуміли, що для отримання актуальної інформації, потрібно забезпечити людині швидкі та легкі умови доступу до послуги. Саме тому надання послуги в "один клік" – є однією з найкращих практик.

Наразі Україна не має альтернативного інструменту пошуку своїх громадян. 

Разом із тим, інформація про зареєстроване місце проживання у багатьох випадках не є правдивою. 

Єдиним способом виправити ситуацію могло б стати запровадження простої системи реєстрації, що працюватиме за декларативним (повідомним) принципом, що спонукатиме людей підтримувати інформацію про своє місце проживання в актуальному стані.

ЯК МОГЛА Б ПРАЦЮВАТИ НОВА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

За декларативним принципом реєстрація здійснюється на підставі лише одного документа – заяви, що подається онлайн або особисто. 

Варто зазначити, що сама по собі реєстрація не надає людині жодних підстав на набуття прав на майно за місцем реєстрації. 

Більше того, з метою захисту інтересів власника органи реєстрації вибірково перевірятимуть підстави реєстрації за встановленими критеріями, блокуватимуть та анулюватимуть реєстрацію. 

До того ж, власник обов’язково отримуватиме повідомлення про реєстрацію іншої особи в його житлі та матиме можливість безкоштовно оскаржити реєстрацію в органі реєстрації. 

За зловживання декларативним принципом накладатимуться значні штрафні санкції.

Декларативний принцип реєстрації має багато переваг: насамперед, це простота звернення і швидкість отримання послуги, адже онлайн реєстрація не потребує особистого подання документів - вона займе не більше 5 хвилин і буде доступною цілодобово. 

У випадку особистого звернення, то із урахування проїзду, в середньому впоратися можна буде хвилин за 40. І, безумовно, такий час обслуговування має бути єдиним стандартом по всій країні.

Реєстрація на підставі декларації вже працює у деяких штатах США, Нідерландах, Латвії, Німеччині, Естонії, Фінляндії, Литві та у низці інших країн.

Механізм декларативного принципу легко вписується і в українські реалії. 

Спочатку людина має отримати право на проживання, а вже після цього здійснити реєстрацію. Порядок отримання права врегульований в українському законодавстві й не потребує змін для запровадження декларативного принципу. 

Декларуючи місце проживання, людина, як і зараз, зазначатиме підставу для проживання.

[L]Ще однією перевагою для всіх може стати запровадження реєстрації на базі демографічного реєстру. 

Єдина система реєстрації надасть можливість обміну даними між різними державними органами та звільнить громадян від необхідності отримання і подання нескінченної кількості довідок про реєстрацію місця проживання, склад сім’ї та кількість зареєстрованих.

Затяжна реформа реєстрації місця проживання в Україні найближчим часом може завершитись. 

Експерти Офісу реформи адмінпослуг розробили і представили законопроект, робота над яким тривала протягом 2017 року та включала консультації із 6 центральними органами, опитування органів реєстрації та вивчення найкращого міжнародного досвіду 15 країн. 

Необхідні зміни наразі проходять погодження та доопрацювання Робочою групою при Міністерстві внутрішніх справ. 

Варто пам’ятати, що Україна – не перша країна, яка проходить шлях переходу на декларативний принцип – доріжку вже протоптано. Залишається тільки пройти її швидко, не збавляючи обертів.

Людмила Рабчинська, керівник сектору політики та реінжинірингу Офісу реформи адміністративних послуг, спеціально для УП.Життя