На тиждень в Радянський союз: Куба як вона є

Я народилась в Радянському союзі, але прожила в ньому недовго. Проте ще пам’ятаю талони на цукор і  масло, дефіцит і перші джинси, які батьки привезли з Польщі.

Нашим першим авто був ВАЗ 2106, або ж "шістка". Попри те, що він був довгожителем, в татових руках виглядав як новий.

Не подумайте, що у мене ностальгія за Союзом, просто, здається, я нещодавно там побувала знову, хоч і за океаном. Куба мене вразила як красою, так і бідністю.

Українцям потрібна віза, або ж "карта турістіко", але з США прямим рейсом летіти не можна. Часткове ембарго дозволяє це робити лише 12 категоріям осіб.

Аеропорт Гавани схожий на аеропорт Франківська чи Запоріжжя, тільки більший. Здається, там 80% працівників – жінки: у спеціальній формі, з колготами у квіточки та іншими візерунками, і купою прикрас.

Проїзд

Я багато читала про те, що кубинці дуже бідні. Їхня місячна зарплата сягає до 40 доларів, проте проїзд з аеропорту в центр коштує 30. Не сходиться.

Вже пізніше зрозуміла, що, напевно, найперспективнішою роботою є таксі. Водії, навіть не питаючи вас про напрямок, кажуть вказують 10 CUC (куків), хоча ту ж відстань можна проїхати і за 3.

На Кубі дві валюти: песо (відносний еквівалент гривні) та конвертований песо або кук (відносний еквівалент євро). Для кубинців ціни у песо, для усіх інших – в куках.

Платити в песо і куках можуть і туристи, але реакція кубинців не завжди позитивна. Вони наполягатимуть, на тому, що на Кубі – єдина національна валюта – кук, хоча насправді песо теж приймають. Різниця між куками і песо близько 30 гривень - дуже суттєва для туристів і для місцевих жителів.

Але торгуватись варто завжди, принаймні, це весело і цікаво.

До речі, знати цифри тут дуже важливо: і щоб торгуватися, і щоб домовлятися про час.

Якщо їдете на Кубу, бронюйте авто заздалегідь, на них великий попит.

Громадський транспорт – здебільшого тролейбуси та автобуси, або ж таксі, проте місцеві їх "ділять": одні підсідають до інших, щоб машина була повна.

Поняття стандартів викидів CO² тут взагалі невідоме. Такі улюблені туристами ретро-автомобілі залишають за собою сіро-блакитний туман, і його всі вдихають через розчинені вікна.

Доїхати до Варадеро – одного з найбільш туристичних міст на Кубі протяжністю 27 км, можна на рейсовому автобусі лише однієї компанії за 10 куків, або на таксі за 100-150.

Вирішила зекономити, тим паче писало, що він зручний і з кондиціонером. Автобус виявився не особливо чистим, не зовсім зручним і з не дуже справним кондиціонером.

Натомість дороги вражають і українські мери можуть заздрити – вони добре збереглися, хоч і видно, що робили їх десятиліття тому.

Їжа

У магазинах все досить дешево, але вибору немає. Зайшла у низку магазинів на одній з центральних вулиць Гавани, але крім кількох упаковок макаронів, пари пляшок олії, прального порошку, мила, тканин, дрібничок для дому, там більше нічого немає.

Побачити щось на кшталт звичних нам супермаркетів з повними прилавками практично нереально. Найбільший магазин вдалося випадково знайти на автобусній станції.

Купити дешево фрукти та овочі можна на місцевих ринках, які ховаються між будинками.

Наприклад, ананас обійдеться всього в 12 песо (по суті гривень), але якщо попросите його почистити в сусідньому барі (який насправді більше схожий на руїни, з 5 пляшками алкоголю на барі), то це обійдеться в щонайменше в 1 кук (біля 30 грн).

Кубинці готові допомогти за гроші, бажано куки. Манго, гуанава та ананас на іншому ринку обійшовся у 70 грн і їхній смак не порівняти з тим, що продається на наших прилавках.

А от купувати м’ясо не раджу. В 30-ти градусну спеку воно без охолодження, проте інноваційна система відгону мух працює.

Кубинцям не пощастило з їжею, або з рецептами, бо навіть в дорогих ресторанах вона не особливо смачна. Три основні страви – рис, риба, та овочеві салати. Проте, кубинці використовують дуже мало спецій, тому смак їх досить прісний.

Найцікавіший і найдешевший спосіб поїсти – "паладар" - домашні ресторани.

Майже у кожному ресторані можна замовити лобстера. Вони в країні водяться у великій кількості, і їх ловлять браконьєри. Собівартість невелика, а серед туристів – популярність.

Дефіцит Wi-fi

Бідність Куби проявляється не лише у дуже скромному споживчому кошику. Коли в Україні ми заговорили про 4G, на Кубі навіть Wi-Fi дефіцит.

У Гавані є кілька точок, де можна побачити скупчення людей, обличчям в телефоні – сквери, відомі готелі, деякі площі.

Система працює так: у спеціальному кіоску потрібно купити картку з кодом, яка дозволяє користуватися інтернетом годину. Ціна – 1-2 куки.

З точки зору збереження якісного життя offline, що зараз стає трендом, це навіть добре, а з точки зору швидкого пошуку інформації, розуміння, як, куди і звідки можна доїхати – не зовсім.

Де жити

Готелі тут дорогі (2000 доларів за тиждень), тому місцеві можуть заробляти на нерухомості.

"Каса партікулар" (casaparticular) – це, по суті, приватний дім чи квартира, де здають кімнати з усіма вигодами.

Моя тітонька Кармен, попри незнання англійської, виявилась дуже балакучою. В її телефоні був додаток, який перекладав цілі речення – недосконало, але достатньо.

Особистий lifehack: якщо ви обрали готель, і там жахливий номер, а "все включено", варто поскаржитись і додати магічне "just married".

Тоді вам дадуть номер з двома кімнатами, великою терасою, і навіть рушники у формі лебедя щодня.

На що подивитися

Кубинці дуже привітні. Здається, незважаючи на всі труднощі, вони вміють радіти життю, танцювати, усміхатись.

Мало хто з них говорить англійською, але моїх слів 15 мовою конкістадорів вистачило для виживання і навіть спілкування.

Першого вечора гуляла набережною Малекон. Тут кубинці проводжають сонце до сну, гомонять, звісивши ноги з кам’яного причалу довжиною у 8 км.

Назустріч йшов веселий чолов’яга, в майці моряка і в’єтнамках. Заговорив іспанською, я з ввічливості відповіла "Укранія" і поспішила втекти. Не вдалося. Він пояснив, що музикант, зізнався, що працює на сигарній фабриці, а потім сказав йти за ним.

Ми йшли такими убогими вулицями, що я подумала, що ми десь дуже далеко від центру. Дорогою бачили багато дітей, які грають у футбол просто неба на асфальті або у висохлих фонтанах.

За 15 хв дійшли до неймовірно цікавого місця – HamelStreet, де в стіни вмонтовані старі ванни, розмальовані тематично, з філософськими написами та інсталяціями, що навіюють страх.

Ми випили справжній, кубинський, міцний мохіто і коли я зібралась попрощатись, новий друг почав розповідати, як я схожа на його дружину, з якою у нього 4 діток і що йому треба гроші.

Стара Гавана і Гавана Ведато – центральні райони міста, дуже схожі на руїни.

Часом здається, що люди живуть в холодних мурах, без вікон, але з решітками (це скоріше пов’язано з кліматом, так звана "липка спека"), з дивно обставленими старими меблями, купою дротів на вході в під’їзд, де вільно повзають величезні таргани.

Якщо любите контрасти, то після убогого ринку і прогулянок засміченими вулицями варто піднятися на терасу готелю Кемпінські.

З нього відкривається неймовірний вид на Великий театр Гавани, готель Телеграфо та ElCapitolio – чи не найвідомішу будівлю у Гавані. Велич, краса, за якою нетрі. А внизу чекають найкращі ретро-авто.

Навпроти Капітолію є непримітне місце, де довгі черги за солодкими "пальчиками з варенням" - cangrejitos, лише за один песо.

Можна також написати листа дорогій людині на даху готелю AmbrosMundos, де бував Ернест Хемінгуей. Там багато натхнення і чудовий вигляд з даху.

Варадеро не має історичних пам’яток, але пляжі неймовірні, вода такого відтінку, що важко описати, а захід сонця – незабутній. А ще там є будинок Аль Капоне, де водяться великі пелікани. Їх можна навіть погодувати.

Для повної картинки варто подивитись Тропікану. Для чоловіків важливо бути в штанах, в шортах не пустять. Звісно, в них є якісь чергові на прокат, але просять дорого. Шоу чудове, і щодня приносить в середньому 50-60 тис. доларів.

Куди ж без кубинських сигар

Сигари можна купувати дорого, а можна вигідно. Вам навіть не треба шукати де, вас знайдуть.

На Кубі є 27 брендів сигар, найвідоміші – Кохіба, Гвантанамера, Ромео і Джульєтта.

Є ще такі, які називають "сигари розміру Черчіля" - найдовші. Че курив Монтекрісто.

А ще розповідають, що президент Кеннеді за кілька годин підписання торгівельного ембарго 1962 замовив собі 1200 кубинських сигар.

Ірина Озимок, засновниця Міжнародного саміту мерів, керівник Програми місцевого економічного розвитку WNISEF