Публічна "порка" для Лінчевського: хто за цим стоїть і чим це може обернутися для українців

"Це рак. Всі вони помруть" - ці слова зі стенограми виступу заступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського на засіданні Рахункової палати збурили суспільство і не висловився щодо них досі хіба лінивий.

Спершу онкохворі та їх близькі розійшлися критикою і виступили з вимогою звільнення, потім профільний комітет одноголосно проголосував за звернення до прем’єр-міністра Гройсмана з вимогою відставки урядника, який не слідкує за мовою, зранку середи – уже депутати у Верховній раді, зокрема, президентський БПП, різко засудили висловлювання.

Апофеозом стала поява народних обранців на засіданні Уряду – прийшли і вимагають вжити жорстких заходів.

Володимир Гройсман змовчати не міг: покарання буде, але лише у разі, якщо провину доведуть, а чи була ця провина – публічно з’ясують завтра, коли заслухають аудіо запис.

І це найцікавіше: у день, коли увага країни має бути прикута до голосування за Антикорупційний суд, на перший план вийде "розбір польотів" всередині МОЗу.

Рахункова палата всю весну проводила аудит витрат коштів за державною програмою лікування українців за кордоном.

Торік її фінансування після мітингів важкохворих людей, приречених у своїй країні на смерть, зросла із 203 запланованих мільйонів гривень до безпрецедентно великої суми – 628 мільйонів гривень.

За них в іноземні клініки МОЗ відправив 207 людей.

Чи ефективно витрачали гроші, чи багатьох вдалося врятувати і чи не було зловживань: саме це аналізували аудитори.

МОЗ, заскочу наперед, назвало їхній звіт "високопрофесійним документом". Та питання до відомства щодо цієї програми все ж виникли, хоча вони були там до появи команди Уляни Супрун.

Олександра Лінчевського, як очільника комісії з відправлення за кордон, викликали відповідати.

Розмова у форматі питання/відповідь була внутрішньою і жодного слова звідти не мало вийти за стіни установи.

Слово – не горобець

Чи говорив Олександр Лінчевський у тому славнозвісному виступі, що лікувати українців за кордоном не треба? Ні, такого не було.

Його позиція: людям треба давати шанс. Хоча він і визнав, що ситуація неоднозначна, адже ці гроші набагато ефективніше було б витрачати межах України хоча б на розвиток трансплантології.

[L]Одначе питання у людей, і у мене особисто, виникли зовсім не до суті, а до форми. А форма була занадто різкою і некоректною:

"Щодо ефективно. Щодо нерезультативності  та неекономності використання коштів. В сухому залишку 25 відсотків пацієнтів, власне, помирають.

Тобто, кожен четвертий лікується за кордоном неефективно. Друзі, колеги! Це рак. Вони всі помруть. Вони всі помруть без варіантів. Її ефективність цієї програми є 0 %.

Ті проблеми, тобто ті онкологічні захворювання, які котрі, власне, потребують трансплантації кісткового мозку, вони закінчуються смертю. Рано чи пізно.

Трансплантація нирки, трансплантація серця, вона не продовжує життя невизначено довго. Ми даємо шанс людині пожити ще трішки, пожити довше".

Я після раку лімфатичної системи живу з пересадженим кістковим мозком уже сім років.

Моя трансплантація – прецедент навіть для Німеччини, бо ремісії, що є голосною умовою для проведення пересадження, на момент ТКМ не було.

Не знаю, скільки найдовше зможе прожити людина після ТКМ, бо їх почали робити якісь тридцять років тому, але я поки живу, як і ще багато людей, а, значить, висловлюватися так стосовно мене і таких як я – неприпустимо. 

Бо це слова, які ранять, навіть коли їх у коментарях на фейсбуці мені чи комусь із пацієнтів пише абсолютно невідома людина, людина, яка зовсім не є авторитетом.

Та справді жахливо чути таке від урядника, завдання якого – дбати про те, аби тяжкохворі українці виживали. Так, він лікар, а лікарський цинізм відомий всім, одначе чи виправдання це?

Пам’ятаєте, як рік тому у Росії вибухнув скандал, коли Рената Літвінова в ефірі талант-шоу "Хвилина слави" назвала хлопця без ноги "ампутантом"?

Слів на її адресу не добирали, я зокрема. А потім з’ясувалося: її мама - хірург і тато теж лікар, і так говорити про людину з ампутованими кінцівками в їхній родині прийнято і за це їх ніхто не засуджує.

Одначе вона так висловилася публічно, чим зачепила емоції людей.

Та сама історія і з Лінчевським. Я вважаю, що місця скандалу не було б, коли б він змінив форму сказаного на: "рак – це ризик і виживають не всі". Крапка.

Тоді жодних образ, а з ними – козирів в руки опонентам команди Уляни Супрун, які слідкують за кожним словом.

Своїми ж, не беруся судити, необережно чи навмисно сказаними словами, Лінчевський поставив під удар увесь МОЗ.

Хто кинув сірника?

Очевидно, відчуваючи, що розмова в Рахункові палаті може мати продовження, або для внутрішнього розуміння, МОЗ одразу з попросило надати їм стенограму засідання.

Та марно, ніхто їхнього прохання не задовольнив.

Однак уже за кілька тижнів не всю стенограму, а лише шматочок зі словами Олександра Лінчевського, опублікована за запитом голови профільного парламентського комітету і найбільшого критика медичної реформи і вцілому МОЗу Ольги Богомолець.

Їй, як нікому, вигідний був скандал і вона його отримала.

Олександр Лінчевський, торакальний хірург – той, який оперує легені – протягом майже двох років роботи в міністерстві не раз провокував скандали.

Спершу півтора роки тому між МОЗом і кардіохірургом Борисом Тодуровим, коли завернув його звернення і поставив на ньому "смайлика". Останній, власне, і став причиною.

Потім написав у офіційній відповіді Мінсоцу, що проект закону, який ті там попросили погодити, "нагадує сюжети творів Дж. Оруела та реальність у Північній Кореї".

Після таких випадів, підозрюю, Уляна Супрун серйозно з підлеглим поговорила, бо якийсь час він не фігурував спікером від МОЗу. Цього разу, очевидно, мав би бути подібний сценарій.

Міністерство охорони здоров’я вибачилося на своїх сторінках в інтернеті, а Олександр Лінчевський – ще й особисто.

Хоча ніхто від нього так і не почув, чи говорив він ті слова, які назвали "висмикнутими з контексту".

Після цього був "килим" у Володимира Гройсмана, де Уляна Супрун вступилася за підлеглого особисто.

Для неї Олександр Лінчевський – частина команди реформаторів, цінний працівник, і вона втрачати його не бажає.

Адже, втративши одного "вірного" підлеглого, потім під сумнів можуть поставити і всю команду. Значить, відстояти треба будь-що.

Сам же Володимир Гройсман, який у всьому роботу Уляни Супрун підтримує, обмежився відкриттям дисциплінарного провадження. Та над головою урядника все ж повисла відставка.

"Деструктивний" комітет

Політика Уляни Супрун – фашизм. Не дослівно, але саме таке у вівторок, 5 червня, на засіданні парламентського комітету з питань охорони здоров’я заявив колишній міністр і нардеп Олег Мусій.

У підтримці "фашизму" він звинуватив і Гройсмана, який у понеділок обмежився дисциплінарним провадженням на адресу Лінчевського.

Чи варто рахуватися саме з думкою комітету на чолі з Ольгою Богомолець?

"Ми всі помремо", – саме це усвідомлюю щоразу, коли потрапляю на засідання цього органу законодавчої влади, роботу якого не так давно Громадський рух "Чесно" навіть назвав найнеефективнішою з усіх парламентських комітетів.

Популізм, сварки, рідше взаємні звинувачення, частіше – на адресу міністерства охорони здоров’я, і байдуже, хто його очолює.

Це орган, який постійно критикує і налагодити якусь конструктивну роботи із нинішнім його складом – це як гребти проти Ніагарського водоспаду. У своїй більшості, на мою скромну думку, люди там працюють точно не в інтересах держави.

І от цей комітет одноголосно підтримав звернення до прем’єра з вимогою відставки і видворити з МОЗу забажали уже не лише заступника, а й саму в.о. міністра.

Їхнє обурення, звісно, можна було б зрозуміти, якби не одне "але".

Якщо пацієнтами і громадськими активістами в їх гніві керують емоції, то у депутатів, підозрюю, зовсім інші мотиви, які з інтересами простих українців навряд збігаються.

Верховна Рада не мовчить та чи тим займаються?

Поодинокі обурення народних депутатів зранку середи виливаються вже у позиції партій.

Радикали блокують трибуну Верховної ради, президентська фракція вимагає провести службове розслідування не лише висловів, а й всієї діяльності Олександра Лінчевського на посаді заступника міністра.

Лавина покотилася.

Підключилася і Юлія Тимошенко зі звинуваченнями в тому, на українцях випробовують сумнівні ліки і вимогою негайного звіту керівництва МОЗу.

Зрештою, нардепи приходять на засідання уряду у ставлять прем’єру ультиматум: одіозний урядник має піти.

Володимиру Гройсману нічого не лишається, окрім як пообіцяти радикальні міри.

У четвер дисциплінарний комітет публічно заслухає повний виступ Олександра Лінчевського на засіданні Рахункової палати.

Якщо буде доведено, що скандальні висловлювання таки були у зрозумілому усім контексті, йому "жорстоке", як сказав очільник Уряду, покарання.

Медична реформа: неочікуваний результат

Напередодні Національна служба здоров’я України завершила укладати договори із закладами первинної допомоги.

Результат перевершив усі сподівання команди Уляни Супрун: понад 7 мільйонів підписаних декларацій.

Це в кілька разів більше, аніж сподівалися отримати на літо 2018 року.

МОЗ розцінює саме це найкращим мірилом довіри до них, адже люди підтримали запропоновані зміни.

Тепер влітку треба активно працювати і погоджувати з Мінфіном бюджет наступного року, фінансування, яке "піде за пацієнтами". І тут криються найбільші ризики – без грошей МВФ реформи не продовжити.

Що ж має стати головною темою четверга? Голосування за Антикорупційний суд, без якого Україна не отримає чергового траншу МВФ.

Всі розуміють, без цих грошей країні загрожує дефолт, а підтримати його і допустити міжнародних експертів до процесу відбору і призначення суддів – означає "зв’язати руки" тим, хто гроші звик розкрадати.

І якщо публічно політичні сили виступають за Антикорупційний суд, то чи стане голосів – питання і саме це мало би зараз найбільше турбувати депутатів і всіх громадян, а не скандал навколо МОЗу, який треба розбирати, але ні в якому разу не перемикати ним увагу.

Що ж до ініціаторки оприлюднення стенограми, Ольги Богомолець, то якраз їй на руку провал медреформи і публічна "порка" людини із оточення Уляни Супрун. Вона лише чекала, коли ті вчергове оступляться і тепер від свого не відступиться.

Насамкінець, питання до міністерства щодо ефективності розподілу коштів на лікування за кордоном, де помічена навіть проплата на посередника і мають місце звинувачення в недотриманні черговості, звісно, є.

Це те, в чому з холодним розумом ще доведеться розібратися.

Я ж зараз нікого не виправдовую, просто котрий день задаюся питанням: чи вирішить звільнення Олександра Лінчевського проблеми хворих на рак і тих, кому потрібні трансплантації?

Чи доречно його звільняти саме за вислови, а не за результати роботи?

Може, варто зважити дії і бездіяльність? Розбирати ж є що, взяти хоча б нереалізований поки пілот по трансплантації нирки.

Ірина Заславець, журналістка, для УП.Життя