Що робити батькам обдарованої дитини?

3294
8 червня 2018

Нещодавно батько шестирічної дитини під постом про прийом до перших класів написав досить агресивний коментар, суть якого можна викласти так:

"Моя дитина – надзвичайно обдарована, не хочу, щоб вона вчилася у школі зі звичайними дітьми".

Насправді, формулювання батька були набагато більш різкими – це я їх пом’якшив.

Незважаючи на брак часу, я не полінився встати о п’ятій ранку, щоб відповісти на цей закид. Бо проблема існує – і ми не маємо права її не помічати.

Про те, що головна мета освітньої реформи – створити У КОЖНІЙ ШКОЛІ якісне освітнє середовище, де дитина почувалася б комфортно і могла отримати якісну освіту, зайве повторювати.

Це – обов’язково буде зроблено. Але освіта – система надзвичайно інертна, радикальні зміни будуть не сьогодні точно, а дітей треба вчити вже зараз. Тому – ось моя відповідь батьку.

Що робити вашій обдаровані дитині, яка, можливо, потребує інклюзивної освіти? Не дивуйтеся, що я використовую саме цей термін.

Бо інклюзія – це особливі освітні потреби. І не тільки для дітей, яким вчитися важче через певні проблеми зі здоров'ям, але й для обдарованих дітей. Їм також вчитися більш складно – але вже з інших причин.

Які можуть бути варіанти?

 Фото: SergeyNivens/Depositphotos

Варіант №1

Цей варіант – у мене просто перед очима. У жовтні минулого року у нашій школі ми перевели дитину з першого класу до другого: бо вона виявилася дуже гарно підготовленою до школи – і інтелектуально, і – що надзвичайно важливо – психоемоційно.

Ми відверто поспілкувалися з батьками, чесно розповіли їм всі "за" і "проти".

Результат наразі цілком прийнятний. Дитина гарно спілкується з більш старшими дітьми, ми постійно відстежуємо її досягнення.

За другий клас вона отримала Похвальний лист і – що найважливіше – ми бачимо, що їй комфортно серед дітей, які суттєво старші.

Бо у такому віці навіть півроку різниці у віці – це ДУЖЕ суттєво. А тут – деякі діти старші майже на півтора роки

Чи варто це робити для вашої дитини?

Не знаю. Бо не маю даних співбесід та спостереження за дитиною.

Кожен такий випадок – унікальний: треба створювати психолого-педагогічну комісію – і вирішувати персонально.

Єдина порада: батьки, які готові так ризикнути, мають дуже добре усвідомлювати, що зростання 6-7 дитини - це далеко не лишень розвиток інтелекту. Не менш важливий розвиток соціальних навичок, вміння спілкуватися, починати розуміти себе серед інших людей. А цей процес надзвичайно залежить від психоемоційного розвитку, тобто - від віку дитини.

Треба дуже добре подумати,

чи варто ризикувати соціальною адаптацією дитини заради її форсованого інтелектуального розвитку?

І – зараз буде неприємний для багатьох батьків абзац – чи дійсно потрібно це самій дитині?

Чи це потрібно її батькам? Чи не робиться це для того, щоб мати сумнівну насолоду похизуватися десь у компанії: "А от мій у 7 років - вже у третьому класі!".

Треба чесно поставити собі це запитання – і чесно на нього відповісти.

Дитина має право на дитинство, на власне життя, вона не зобов’язана витрачати свої неповторні і чудові дитячі роки на те, щоб тішити амбіції своїх батьків.

Тобто, переведення дитини у більш старший клас – це був перший варіант.

Варіант №2

Створення спеціальних класів чи шкіл для обдарованих дітей 6-7 років, де могла б вчитися така дитина.

Ось це поки складно: у нас просто нема відповідного законодавства.

Треба прописувати норми, критерії, які об'єктивно визначатимуть, чи дійсно дитина настільки випереджає ровесників у розвитку, що для неї потрібні радикально інші особливі освітні умови, а не індивідуаліазіція освітньої траєкторії (що, до речі, вже передбачено концепцією Нової української школи).

Тут є над чим працювати. Але банально не вистачає компетентних людей, які готові розробляти такі документи. Хоча підкину Вам матеріал для роздумів:

в Україні є Інститут обдарованої дитини (http://www.iod.gov.ua).

Поцікавтеся, чим вони займаються, які у них напрацювання. Можливо, там підкажуть щось корисне саме для вашої дитини. Зверніть увагу, що я знову пишу про корисне для дитини, а не для вас. Це –принципово.

Варіант №3

Вам про нього вже писали: приватна школа з маленькими класами і цілком індивідуальними планами освіти (освітніми траєкторіями) для кожної дитини.

Зрозуміло, що цей варіант залежить, насамперед, від фінансової спроможності батьків – і як універсальний розглядатися не може. Бо таки дорого.

Варіант №4

Створювати в Україні заклади освіти з державно-приватним фінансуванням.

Така можливість вже закладена у новому Законі "Про освіту" – але її треба впроваджувати.

Знов-таки – потрібно законодавство про такі школи. Це – приблизно те саме, що і приватна школа, тільки суттєво доступніше за грошима. Поцікавтеся, що таке "чартер-скул" у США.

І ще одне – НАДЗВИЧАЙНО важливе.

Навіть якщо ми створимо класи або школи для унікально обдарованих дітей, ми матимемо величезну об'єктивну проблему ось у чому.

Ви маєте знати, що унікально обдарована дитина, яка опиняється серед так само унікально обдарованих дітей (а саме цього Ви хочете) ОБОВ'ЯЗКОВО потрапляє у дуже неприємну для себе ситуацію.

Раніше ця дитина була серед ровесників видатної персоною, яка була впевнена, що вміє та знає набагато більше. І батьки її у цьому підтримували, що не могло не впливати на її відчуття "Я".

А тепер вона серед так само обдарованих, вона вже не унікальна. І це – надзвичайно важка психологічна травма.

Я таке бачив СИСТЕМНО, коли ще на початку 90-х ми разом з колегами створили ліцей для обдарованих дітей, куди був складний і насичений конкурс 5-6 дітей на місце.

І кожного року ми бачили важкі психологічні травми у дітей, які приходили до нас звідти, де вони були унікальними. А у нас вони раптом бачили, що навкруги – такі самі вундеркінди, а то і більш обдаровані.

Це важке випробування навіть для дорослої людини, не кажучи вже про дитину. Тим більш – дитину 6-7 років.

Пам'ятайте ще й про це. Порадьтеся з людьми, які мають досвід роботи з такими дітьми.

І майте на увазі ще одну важливу річ. Ваша дитина – унікальна для вас. І це нормально: кожен з батьків так вважає.

Але ваш досвід дуже обмежений природними чинниками. Я не знаю, скільки дітей у вас особисто, але навряд чи їх більше трьох (це статистика).

А професіонал, який працює в освіті, має зазвичай величезний досвід зіткнення із найрізноманітнішими ситуаціями, дуже різними дітьми і дуже різними батьками.

Що надає нам можливість спиратися на цей досвід і бачити закономірності там, де батьки бачать лише свій унікальний, важливий, але досить обмежений досвід.

І знову – про найголовніше: думайте про інтереси і потреби дитини, а не про потреби і амбіції дорослих.

Ваша дитина унікальна і має право на унікальне життя. Своє життя, а не непрожите життя батьків.

Сергій Горбачов, директор СШ №148 м. Києва, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності

powered by lun.ua

Головне на сайті