Не побачити власних скарбів, або Що можна вдіяти з "чорними" археологами

3173
14 червня 2018

Доволі часто людей цікавить одне логічне питання – чому законопроекти, які сприяють вирішенню очевидних проблем, не потрапляють у сесійну залу для ухвалення рішення?

Відповідь проста – велика частина депутатського корпусу має прямий інтерес, щоб питання не було врегульованим, перебувало у сірій зоні, не зачіпало їх власні інтереси чи інтереси афілійованого з ними бізнесу.

Так було з законопроектом про заборону розміщення реклами на пам’ятках національного значення і їх охоронних зонах, так може статися із багатостраждальним законопроектом про "чорну археологію".

Просто зараз, коли пишу цей текст, на одному українському сумнозвісному інтернет-аукціоні продають "Речовий комплекс 7-8 ст. ПК (Ранні слов’яни)". Наразі пропозиції щодо його вартості вже сягнули 65 тисяч гривень, але продаж триватиме ще кілька днів.

Що це таке і чому про це варто писати?

Продавець цього комплексу зазначає: "Реставрація не проводилась, все в тому вигляді, як і було знайдене, деякі предмети можна навіть дочистити".

Далі ще раз: "все в тому вигляді, як і було знайдене". Тобто, йдеться про скарб.

Цивільний Кодекс України визначає скарб як "закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності".

Там зазначено: "У разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава".

Але чи становить саме цей скарб культурну цінність?

Археологи, до яких я звернулася по допомогу, пояснили – йдеться про надзвичайно важливу знахідку, скарб, який належить до так званого кола прикрас, які називають "дніпровськими старожитностями антів".

 

На думку вчених, він має виняткову культурну та наукову цінність.

Подібних скарбів за минуле століття відомо небагато – трохи більше двох десятків.

Значна частина з них зберігається, через зрозумілі причини, у російських музеях.

Тобто будь-яка нова подібна знахідка – своєрідна сенсація не лише для вчених, а і для всієї нашої культурної спільноти, бо це коріння історії наших земель.

За останні роки археологи зафіксували появу майже 40 скарбів дніпровських старожитностей антів, тобто вдвічі більше, ніж їх було виявлено за минуле століття!

Але жодним з них ми не можемо милуватися в українських музеях.

Усі вони з’являлися на інтернет-аукціонах та безслідно зникали після продажу. Як і зникне, скоріш за все, той скарб, з якого я почала.

Справа в тому, що Цивільний кодекс містить ще одну норму, яка зараз нівелює решту: "Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього".

Зараз той, хто знайшов скарб, сам вирішує чи є він культурною цінністю – нікого повідомляти про свою знахідку не потрібно.

Саме тому з’являються на ринку та безслідно зникають унікальні артефакти. Але не треба бути вченим-археологом, щоб зрозуміти – пам’ятки не гриби, які ростуть після дощу, їх рівно стільки, скільки є, навіть якщо ми про них ще не знаємо.

І кожна зникла знахідка, кожна зруйнована пам’ятка – це знищена назавжди сторінка нашої історії.

Український археолог Федір Андрощук, який вже 20 років працює в Швеції, опублікував минулого року статтю, де навів неприємний приклад.

9 квітня 2015 р. на українському аукціоні "Віоліті" було продано рідкісний предмет – бронзову фігурку звіра XI ст., орнаментовану в так званому стилі Рінґеріке, знайдену в Сквирському районі на Київщині.

Такі фігурки прикрашали колись флюгери на щоглах кораблів вікінгів.

Вони дуже нечасто трапляються навіть у Скандинавії та є бажаними у будь-якому музеї світу.

В музеях України нічого подібного взагалі немає. Але вже рік потому цей унікальний предмет продали на аукціоні у Британії за 14.880 фунтів стерлінгів.

 

Згодом про цю знахідку написав ще один шведський археолог Ню Бйорн Густавссон.

Він за певними особливостями (дрібними дефектами виробництва) остаточно довів, що те, що придбав британський колекціонер, було нелегально вивезене з України.

Тоді з’ясували, що цю прикрасу перепродали до Англії через Німеччину.

 

Тут ми стикаємося з іще однією проблемою – за підрахунками фахівців, через українськи аукціони щороку проходить така кількість археологічних предметів, яка перевищує, приміром, кількість предметів у археологічних фондах Національного музею історії України.

Щороку в нас розпродається та безслідно зникає цілий величезний музей.

І не факт, що все це десь ретельно зберігається в країні, бо загальновідома історія з "Мечем вікінга" та інші приклади свідчать – потік контрабанди до Європи, зокрема і через Росію, невпинно збільшується.

Наочний приклад – дві великі фібули, які нещодавно з’явилися на німецькому аукціоні "Sixbid" та пропонуються просто зараз.

На лотах зазначено, що це власність німецького колекціонера, який буцімто придбав їх у 90-ті роки минулого століття.

На думку вчених, вони також належать до дніпровського кола старожитностей антів та іншого походження, окрім території України, мати попросту не можуть.

 

Фахівці з охорони пам’яток та археологи стверджують – обсяги нелегального обігу археологічних предметів безпосередньо пов’язані з неконтрольованим пошуком та нелегальними розкопками, неврегульованістю процедури зголошення про скарб і визначення чи це культурна цінність, а також з відсутністю санкцій про неповідомлення.

Основними причинами вони, серед іншого, вважають шалений попит та доступність детекторів металу, яких, за різними підрахунками, на руках близько 250 тисяч.

Зрозуміло, уже нереально заборонити використовувати металодетектори, які придбали цілком легально. Але треба впорядкувати це використання.

Така практика усіх цивілізованих країн, де або вводять ліцензії на використання металошукачів, або визначають певні території, за межами яких проводити пошук заборонено.

Риторичні питання: чому в країні такий величезний ринок нелегальних археологічних знахідок? Чому у нас є найбільший в світі інтернет-аукціон, через які ці знахідки продають? Чому відносно нього не працюють Правила торгівлі антикварними речами, які були затверджені ще 2001 року?

Бо в корумпованій країні іншого бути не може!

Бо старожитності – це чудовий спосіб відмивання грошей та вкладання коштів.

Бо велика частина любителів незаконно здобутих скарбів була і є в парламенті та уряді України.

Спробою вчергове змінити зитуацію стане Проект Закону № 8314 від 20.04.2018 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальному вилученню об’єктів археологічної спадщини", який пропонує:

То ж давайте перевіримо усі гучні заяви про "боротьбу за нашу історію" та про "значення нашого минулого для побудови нового суспільства".

Слід просто перестати хитро примружувати очі та обкрадати самих себе.

Ірина Подоляк, народна депутатка, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті