Як зробити так, щоб Героїв Небесної Сотні пам'ятали поіменно

Наше суспільство має коротку "оперативну пам’ять" і схильне швидко забувати важливі події у суспільному житті, про які слід пам’ятати щодня.

Це хвороба росту – хоч яка б не була в нас тисячолітня історія, як українське суспільство ми почали формуватися лише в 2014-му.

До того ми були відірваним шматком "совка".

Через свою дитячу забудькуватість ми знову стаємо на ті ж граблі, які боляче б’ють по лобові, даємо собі слово "більше ніколи!" і вкотре повторюємо цей експеримент з граблями, сподіваючись, що цього разу пролетить повз нас.

Поки ми не навчилися усвідомлювати причинно-наслідковий зв’язок між подіями та наслідками, граблі не змінять траєкторію польоту і розбиватимуть нам голову.

Найбільше нам болить спочатку – особливо коли це спільний біль.

Боліло усім, коли в лютому 2014 року серце Києва – Майдан – розривали на шмаття звуки "Плине кача", а людським морем повільно і обережно пливли човни з Героями, яких ми проводжали в останню путь…

Чотири роки потому болить, але вже не так гостро, як тоді.

За чотири роки ми настільки звикли до болю, що перестали на нього реагувати.

Нині про Героїв Небесної Сотні згадують все частіше узагальнено і швидше вже як про легенду, аніж про конкретних людей, які чогось прагнули, про щось мріяли, когось любили…

Та й роблять це у спеціально відведені для цього дати.

Ще через рік так само будуть згадувати про Кіборгів та інших загиблих в цій неоголошеній війні з Росією.

Деталі стираються непомітно, і наша новітня історія стрімко перетворюється на легенду.

Не достатньо поставити пам’ятник і раз на рік приносити до нього квіти!

Недостатньо згадувати про Героїв нашого часу одним рядочком.

Україні конче потрібні  власні, сучасні, легенди. Але чи не зарано ми пишемо власний епос, нехтуючи уроками історії?

Ми ризикуємо розгубити усвідомлення ціни, яку Україна сплатила і продовжує сплачувати за власну незалежність.

Для нащадків – наших онуків і правнуків – Небесна Сотня, Кіборги, безіменні герої цієї гібридної війни з ніби "братнім народом", колись стануть легендою, як для нас сьогодні Військо Запорізьке і Герої Крут.

Та для нас нинішніх важливо, аби ця пам’ять лишалася живою як умова виживання у непростому сьогоденні.

НЕБЕСНА СОТНЯ: САЙТ-РЕКВІЄМ

Певно, найкраще, що могли зробити родини Героїв Небесної Сотні в пам'ять про своїх близьких – започаткувати створення інституту живої пам’яті "Відзнаки Героїв".

Зробити так, аби ім’я кожного з Небесної Сотні гідно зазвучало.

Щоб про кожного окремого Героя пам’ятали і знали, аби нездійснені мрії тих, хто загинув в січні-лютому 2014 на Майдані, втілювалися в життя знову і знову.

Те, що зараз робить ГО "Родина Героїв Небесної Сотні" для вшанування пам’яті героїв, запроваджуючи іменні відзнаки, важко переоцінити.

Це важлива ініціатива і кропітка робота, результат якої потрібен не тим, хто пішов на Небеса, а нам – хто лишився розбудовувати нову українську державу, і нашим нащадкам.

• В рамках проекту уже запровадили 4 іменні відзнаки:

• нагорода "Антикорупціонер року" імені Юрія Поправки

• Мистецька резиденція імені Назарія Войтовича

• тревел-грант імені Богдана Сольчаника

• Відзнака імені Дмитра Максимова.

***

Він назавжди залишиться 19-річним. Хлопець на фото в кімоно. Закоханий в Україну і дзюдо. Герой Небесної Сотні Дмитро Максимов.

Молодий, вродливий. Срібний та бронзовий призер Дефлімпійських Ігор у Софії 2013 року, бронзовий призер чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) в 2012 році. Він ціною власного життя врятував друзів, прийнявши вибух гранати на себе.

Відзнаку його імені заснували у 2017 році.

Два роки поспіль в квітні-травні проходить конкурс на здобуття цієї Відзнаки з нагородженням переможців під час святкування Дня Європи.

Конкурс відзначає зусилля громадян та організацій, які для людей з інвалідністю створюють належні можливості і умови для занять фізичною культурою та спортом.

Цьогоріч члени журі обрати трьох переможців:

• за організацію та розвиток закладів для занять спортом та реабілітації (або окремих програм) –молодий тренер з карате Дмитро Бєлобров з Херсона
• за проведення спортивних змагань на всій території України та в окремих її регіонах – Федерацію функціонального багатоборства
• за благодійний внесок в реалізацію програм спорту та реабілітації – МБФ ВО КРИЛА.

Поза номінаціями комісія окремо відзначила грошовою премією Шаймарданова Даміра за проведення першого в Україні турніру в пам’ять Дмитра Максимова.

Ця тема хвилює мене, бо маю дитину з інвалідністю.

Знаю, як важко знайти гарного тренера, який, розуміючи специфіку дитини, допоможе їй розкритися.

Часто для дітей і молоді з інвалідністю правило "Повір у себе і в тебе повірять інші" працює навпаки: віра такої дитини у себе, як правило,  починається з віри в неї найближчих – батьків, вчителів, тренерів.

Сім’ї, де виховують дітей з інвалідністю, або де є такі дорослі, добре знають ціну слова "Ні":

"Ні, він/вона не зможе", "Ні, в них це не вийде", "Ні, ми не зможемо прийняти вашу дитину", "Ні, вам цей вид спорту/ці заняття/ця група не підходить".

Таких "ні" на шляху такої родини безліч.

Тому зустріч з тренером, який спочатку розгледить в дитині особистість і характер, а вже потім її особливість, який шукатиме, аби заняття приносило максимум користі і задоволення дитині, який повірить у дитину так само, як і її батьки, а, може, й більше – це щасливий квиток.

За нього хочеться триматися обома руками і вірити, що неможливе стане можливим.

Так повірив колись у Дмитра Максимова його тренер Карен Балаян і впевнено вів його до перемог, загартовуючи характер.

***

Конкурс на Відзнаку імені Героя Небесної Сотні Дмитра проводять другий рік поспіль. Але ми так мало про нього знаємо.

Інформації мало. Не говорять про конкурс у ЗМІ, а дарма.

Адже саме завдяки людям, які не склали рук, які знаходять в собі ресурси, які вселяють надію і надають сил робити неможливе, нинішні хлопчики і дівчатка з "обмеженими можливостями" усвідомлюють, що насправді їхні можливості безмежні.

А дорослі зі зламаними крилами знаходять в собі сили відновити політ!

Важливо, аби людей, що стоять за успіхами дітей і дорослих з інвалідністю, підтримували і допомагали держава, суспільство і ЗМІ.

Щоб їхню роботу висвітлювали регулярно, а не в спеціально відведені для цього в дні: "день святого інваліда" (3 грудня), "день кольорових шкарпеток" (21 березня), "день у блакитному" (2 квітня),  "день білої тростини" (15 жовтня) тощо…

Так само важливо пам’ятати про Героїв Небесної Сотні щодня, а не тільки в дні урочистостей.

І робити все можливе, аби не було соромно дивитись в очі прийдешнім поколінням, які неодмінно спитають:

"А що ти зробив, аби Україна стала заможною й процвітаючою, а жертва Небесної Сотні не була даремною?"

Просто зараз, з 15 червня по 15 липня 2018, проходить конкурс на п’яту Відзнаку в рамках проекту "Відзнаки Героїв", яка носить ім’я Сергія Нігояна.

Цього року ВО "Родина Героїв Небесної  Сотні" оголосила конкурс проектів аудіо- та мультимедійних інсталяцій в публічному просторі на вшанування пам'яті Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна.

До участі у конкурсі запрошують студентів та випускників вищих навчальних музичних закладів, а також артистів України та української діаспори віком до 35 років.

Подати заявку можна тут.

Світлана Махно, для УП.Життя