Дифтерія: "кола смерті" і що можна вдіяти

"Дитинко, минуло вже 25 років, а в мене досі руки тремтять від спогадів", – поговорити із Зоєю Василівною вдається лише телефоном.

Вона одна із тих, хто відчув на собі усі жахи дифтерії.

Нині їй 65, хворіла у 40. На хлібзаводі, де вона працювала, носієм вірусу виявився водій.

Від одкровення жінки навіть за сотні кілометрів у мене самої стигне кров, адже я, як і більшість людей, про цю хворобу на той час знаю хіба з художньої літератури, ніколи її не бачила. І це велике щастя.

З лише одним суттєвим мінусом: не відчуваючи загрози, не виникає бажання від неї вберегтися. 

Дифтерія – одна з найнебезпечніших недуг, досі відомих людству.

Передається повітряно-крапельним шляхом. Спершу біль у горлі, наліт, як при ангіні.

У складних випадках – стрімке ураження органів дихання, серця, нирок та нервової системи. Згоріти можна за лічені години.

Інфекціоністи для себе виділяють кілька "кіл смерті" пацієнтів з дифтерією:

• перші години чи дні людина зазвичай помирає від інфекційно-токсичного шоку (токсин дифтерії прирівнюють до біологічної зброї), ниркової недостатності або відриву плівки в горлі: якщо це стається, від шоку зупиняється серце

• другий тиждень боротьби: ранній міокардит – запалення серцевого м’язу

• за кілька тижнів – пізній міокардит, параліч і відмова нирок

• третій місяць недуги – параліч діафрагми, зупинка дихання

• за рік, коли, здавалося, усе в минулому, раптово може зупинитися вражене інфекцією серце.

Зоя Василівна в реанімацій пролежала три місяці.

Вона все пам’ятає, хоча хотіла б забути: як їй пробивали трубкою горло, ставили трахіостому, аби могла дихати, як щодня у палату зазирала медсестра і дивувалася, що жінка ще жива, як поряд з нею на ліжках помирали інші.

Вона пройшла всі "кола смертей" і вижила, вона і її подруга Наталя.

Зоя Василівна ніжно називає її "сестричкою", такими вже рідними вони стали за місяці боротьби з дифтерією. З лікарні виписалися одночасно, роз’їхалися.

Зоя Василівна навіть їздила навідувати подругу, а за рік її поховала: наслідки враження серця таки наздогнали жінку.

ЕПІДЕМІЯ, ЯКОЇ СТОЛІТТЯ НЕ БАЧИВ СВІТ

Дифтерія у 90-х зворохобила весь світ: такої він не бачив майже століття.

Спалах охопив весь Радянський союз, зрештою лише в Україні – 20 тисяч хворих і 690 смертей.

Наскільки це було страшно, пересічному українцеві уявити складно: відеозйомок немає, людей, які все бачили на власні очі, до купи не зібрати, та є одне місце, де масштаби того лиха можна оцінити.

Архів Олександрівської лікарні Києва – епіцентру боротьби з дифтерією.

На довжелезних стелажах – стоси історій, більшість пацієнтів – дорослі, хворіли цілими родинами.

До рук потрапила найтовстіша справа: купа аналізів, ускладнень, лише погіршення стану.

Вкінці – смерть. Спершу не повірила очам: це все відбулося за одну добу.

Вгорі примітка – невакцинований. Перегортавши ще чотири історії смертей, такі ж відмітки я знайшла у кожній.

Тобто всі померлі були невакцинованими.

Спалах і спровокували масові відмови від вакцинації.

Причина: стаття "Ну, подумаешь – укол" в Комсомольській правді наприкінці вісімдесятих.

Радянські люди тоді вірили кожному надрукованому слову, а автор публікації на чім світ стоїть розкритикував вакцину від дифтерії, кашлюку і правця, безапеляційно написавши: "бідних здорових дітей" труять хімікатами.

Люди "повелися", рівень охоплення імунізацією скотився до позначки у 40%.

Цілих десять років потім знадобиться, аби здолати спалах дифтерії: лікарі ходили квартирами і буквально вмовляли українців пройти щеплення.

НАЦІЯ В НЕБЕЗПЕЦІ

Нині дифтерія спалахує по всьому світові: Ємен, Венесуела, Бангладеш.

Ризик поширення інфекції на інші вразливі країни – величезний.

За останніми даними ВООЗ, лише 19% українців щеплені вакциною АКДС – це найгірший у світі показник, так погано як у нас хіба в Екваторіальній Гвінеї.

Міжнародні організації попереджають українців – нація в небезпеці.

І ось наприкінці січня "перша ластівка" – дифтерію фіксують на Луганщині в Рубіжному: після довгих суперечок, бо зазвичай, каже інфекціоніст Ольга Голубовська, такі випадки прийнято замовчувати, діагноз чоловікові підтверджують.

Легка форма, він одужує, однак уже в червні в регіоні виявляють ще одного хворого, а вже в липні дифтерія добирається Київщини.

Центр громадського здоров’я шокує інформацією про 15-річного парубка.

Одразу за ним хворобу підтверджують у 11-річного хлопчика на Чернігівщині, до реанімації він потрапляє уже з ускладненнями серцево-судинної системи і проблемою згортання крові.

Зазвичай, коли у когось діагностують дифтерію, перевіряють півсотні людей з його оточення: навіть продавчиню в магазині, якій, купуючи хліб, передавали купюри.

Збудник інфекції може лишитися на грошах.

На Чернігівщині поки обстежили 18 осіб, з якими контактував хлопчик, і у 4-х членів родини (мами, батька, сестри і брата) виявлені клінічні ознаки дифтерії.

Під питанням у тій таки Чернігівщині дифтерія у дорослого – таке сьогодні мені повідомила знайома лікарка. Чи це пов’язані випадки, вона не знає, але якщо ні – ситуація дійсно загрозлива.

Чи варто вже боятися за своє життя? Так.

Епідемії починаються не з мільйона хворих, а з саме з таких поодиноких діагнозів.

Висновок – варто захиститися.

ІНДІЙСЬКА ВАКЦИНА: ЧИ МОЖНА ДОВІРЯТИ?

Нині в поліклініках є достатньо індійської вакцини АКДС, вона безкоштовна.

Медики радять щеплювати не лише дітей, а й дорослих, адже ревакцинацію кожен із нас пройти має раз на 10 років.

Одначе черги поки не шикуються, люди або просто не підтримують вакцинації, або не довіряють країні-виробнику, хочуть бельгійської, вона, мовляв, переноситься легше, отже, безпечніша.

Сюди підключилися вже й антивакцинувальники із заявами: епідемію придумали, аби "впарити нікому не потрібну індійську вакцину".

Поцікавилася в імунологів про різницю між бельгійською та індійською вакциною: перша – розщеплена, отже, реакція на неї легша, друга – цільноклітинна, кілька діб, кажуть лікарі, дійсно може триматися температура і боліти рука, зате вірогідність вироблення імунітету – вища, отже, відмовлятися від неї не варто.

Що ж дають вакцини? Вони не гарантують, що людина не підхопить дифтерії, але озброять імунітет і у разі захворювання, щеплені за своєчасної медичної допомоги перенесуть дифтерію без ускладнень.

Із нещеплених померти може кожен другий, якщо ввести сироватку – кожен п’ятий.

Антитоксичні сироватки – досі єдиний спосіб вберегти людину від розвитку тяжкої форми дифтерії, яка передує тим "колам смерті".

Ввести її треба у перші години захворювання. Під час епідемії 90-х того антитоксину, пригадує Ольга Голубовська, було "хоч залийся", відтак і смертей, каже, лише 690 із 20 тисяч хворих.

Ще в лютому лікарка в розпачі показувала порожній холодильник, де мали би ті сироватки лежати, вона не розуміла, чому всі 900 доз зберігають на складі під Обуховом, півсотні кілометрів від Києва, звідки оперативно довезти її за межі суміжних областей неможливо.

Чи щось змінилося відтоді? Так.

Антитоксини доставлено в регіони – таке нещодавно заявили в Центрі громадського здоров’я. Щоправда, в якій саме кількості – поки питання.

Приміром, Олександрівська лікарня Києва отримала лише кілька доз, частиною з яких ще й довелося поділитися з Черніговом після того, як там захворіла дитина.

Чи вистачить Україні тих 900 доз, якщо вибухне епідемія?

Інфекціоністи одностайні – ні, вона розійдеться за лічені дні.

Відтак державі вже зараз задуматися про закупівлю додаткової кількості доз, а населенню – йти до кабінетів вакцинації.

Зоя Василівна, яка уже раз мала нагоду "познайомитися" із дифтерією і повторювати цього більше не хоче, за кілька днів після нашої розмови щепилася. Мені порадила зробити те саме.

І я планую до неї дослухатися.

Ірина Заславець, кореспондентка "Вікна-новини", СТБ, для УП.Життя