Як створюється опера: від задуму до виходу на сцену

1244
3 серпня 2018

"УП.Життя" попросила головного режисера Національного театру опери та балету Анатолія Солов'яненка розповісти про те, як створюється опера, що найбільше подобається київській публіці і що означає "сучасна опера"

Опера, як і будь-яке мистецтво, має свою специфіку.

Композитор у музиці закладає емоцію, не тільки інтонацію фрази. Там закладений і стрибок, і поворот, і удар ножем.

Наприклад, "Кармен" створили два генії – Меріме і Бізе. Якщо берешся за постановку цього твору, маєш передати ті емоції й почуття, які закладені авторами, відтворити те, про що вони писали.

ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ ОПЕРА

Коли вирішують ставити нову оперу, беруть спершу клавір опери (ноти), з нього роздруковують окремі партії і роздають солістам, яких призначають на виконання тієї чи іншої партії.

 Фото Дмитра Ларіна, УП

І вони йдуть вчити партії з концертмейстером.

Залежно від складності партії, солісти можуть її вчити від двох тижнів до півроку. Це індивідуально.

Якщо людина готується довше, це не означає, що вона слабка. Це специфіка пам’яті.

Паралельно з цим режисер з художником працюють над костюмами та сценічним оформленням.

Фото з сайту Нацопери

Коли цю роботу завершили, є процедура прийняття макету вистави.

В макеті – спеціальному "ящику", який за пропорціями відповідає сцені, відтворюють те, що буде на виставі, у мініатюрі. А на папері ми бачимо ескізи костюмів.

Диригент разом з оркестром ближче до вистави спочатку вчить тільки оркестрову складову, музичну.

 Фото з сайту Нацопери

Хормейстер вчить з хором тільки хорові партії. Потім починаються репетиції.

Диригент приймає партії у всіх солістів: що вони вивчили, щоб все було чітко і точно.

Потім у мене як режисера починаються репетиції з солістами на малій сцені, де ми по фрагменту просуваємось, поки не поставимо всю виставу.

Коли режисер поставив усю виставу з солістами, до репетицій долучається хор.

Фото з сайту Нацопери

Далі починаю зводити разом хор і солістів.

Робимо це під рояль, не під оркестр, щоб можна було зупиняти стільки, скільки потрібно, і не тримати оркестру 100 людей.

Якщо є у постановці балетна складова, потім долучають її, і допоміжних артистів, які грають, наприклад, варту, яка має пройти за королем, чи винести труну чи дарунок, чи вийти з свічкою в процесії тощо.

Під рояль всі учасники вистави з'єднують до "купи".

 Фото Дмитра Ларіна, УП

Потім починаються сидячі репетиції разом з оркестром: усі солісти сидять на сцені, не ходять, а тільки співають, щоб гармонійно поєднати спів з музикантами.

Далі – фінальний етап, коли без костюмів і оформлення на сцені уже всі роблять те, що буде на прем'єрі. Потім додають костюми, далі – оформлення, ставлять світло і вистава виходить у світ.

Зараз ми говоримо про те, що буде у нас за рік.

На одну виставу йде 6-12 місяців.

 Фото з сайту Нацопери

В драматичному театрі це простіше і менш коштовно. Там у виставі може бути задіяно 2, 5, 10 людей. Може бути потрібен стіл, дві табуретки, і – якщо це вистава сучасна – можна грати у повсякденному одязі.

Тоді як в оперній виставі "Аіда", наприклад, на сцені 250 артистів і 7 різних місць дії, які мають змінитися на великій сцені, це великі витрати.

Кошториси світових постановок вимірюються в мільйонах доларів і євро.

У Нацопері це значно менші суми, бо вся інтелектуальна праця наша, виконавці, цехи на зарплаті.

Витрати – це тільки матеріали – тобто тканини, дошки, фарби.

 Фото з сайту Нацопери

Якщо треба для постановки купити проектор чи замовити мультиплікацію – це додаткові витрати.

Як правило, бюджети наших постановок не перебільшують 100 тисяч доларів.

ПРО СУЧАСНІСТЬ В ОПЕРІ

Коли йдемо в оперу, у нас є певний стереотип, що ми очікуємо там побачити і почути.

Так само як йдемо на футбол, знаємо, що там буде стадіон, м’яч, ворота і 22 гравці.

А якщо замість трави буде пісок? Це буде інша річ, ніж та, яку ми готові побачити.

 Фото з сайту Нацопери

Сучасна оперна музика має своїх поціновувачів, але це не так багато людей. Моцарт, Верді, Донцетті увійшли в історію найперше через мелодію. Це те, що мозок підсвідомо сприймає і запам"ятовує.

Що першим спадає на думку, коли говоримо про оперу?  Це, наприклад, куплети тореадора з "Кармен", чи пісенька герцога з "Ріголетто": "Серце красуні схильне до зради…", або "Фігаро тут, Фігаро там..". Щось таке.

А мова сучасних композиторів ускладнена – настільки, що здебільшого працюють вони для себе і своїх колег та музичних критиків, а для пересічного глядача ця музика недоступна і незрозуміла через складну музичну мову.

 Фото з сайту Нацопери

Це не тільки в Україні.

Якщо візьмете репертуар будь-якого музичного театру, побачите, що на 70% репертуар у цих театрів спільний. Це опери Верді, Пуччіні, Масканьі, Доніцетті, Моцарта … У німецькій опері – ще Вагнер …

Ще десь 10-15-20% – старовинні опери, а решта – експериментальні сучасні опери.

Як правило, сучасні опери протримуються 6-10 показів і зникають.

За останні 50-60 років не пригадаю жодного оперного твору, який поставили у різних театрах і він мав потужну історію як опери згаданих композиторів.

 Фото з сайту Нацопери

В балеті ситуація простіша. Багато сучасних балетних творів з’являються на збірну музику.

Є сюжет, і під нього постановники – балетмейстер та з диригентом -  підбирають музику різних композиторів.

І з неї створюють балет. В опері таке неможливо, бо опера – це цілісна канва.

Осучаснювати оперу можна двома шляхами. Перший – епатажний, але рідко пов’язаний зі справжнім мистецтвом.

Часто до постановки опери звертаються нефахівці: непрофесійні режисери, артисти, які колись співали або й ні, а іноді - зовсім сторонні люди.

Фото Дмитра Ларіна, УП

Не можна, наприклад, брати оперу "Дон Карлос" і переносити у бордель чи до безхатьків на Тайвані. Це не те, що хотіли сказати Шиллер та Верді – цей твір прив’язаний до конкретної історичної епохи.

А от, скажімо, з "Травіатою", сюжет якої актуальний у будь-який час і будь-де таких проблем немає - дія може відбуватися в Дубаї чи Києві, у клубі чи на пароплаві. Важливо лише, щоб стосунки між ними мають бути такими, якими їх створили автори.

Я не проти сучасної опери та експериментів.

Однак, переконаний, якщо кортить створити сучасну оперу, треба взяти сучасного композитора, сучасного автора лібрето, і разом з ними створити.

Тоді ми будемо бачити, чого твір вартує, будуть глядачі на нього ходити чи ні.

 Фото з сайту Нацопери

Не потрібно намагатися пропіаритись, спаплюживши створене геніями і використовуючи назви їх творів, що за століття стали своєрідними брендами.

Другий спосіб осучаснення: сучасні технології – проекції, екрани, фото-, відеоматеріали.

Коли я ставив виставу "Казка про царя Султана", створювався під неї мультфільм, спеціально під музику, щоб це відповідало темпоритму, закладеному композитором.

 Фото з сайту Нацопери

За останні 5 сезонів у нас є й сучасні прочитання класичних творів, ґрунтовані на музматеріалі авторському.

Це може бути зміна часу, простору, костюмів і гриму, але сюжетна лінія збережена та, що закладена авторами – наприклад, оновлена постановка "Фауста".

Є класичні – "Тоска", "Дон Карлос", "Набукко", де використані найсучасніші технологічні досягнення, які нам доступні – проекції, матеріали, конструкції.

Звичайно, не все можемо собі дозволити. Нью-Йоркська Метрополітен-опера, наприклад, має у 30 разів більший бюджет, ніж Нацопера. Виходимо з тих реалій, які є.

Є ще й світосприйняття нашого глядача. Те, що матиме величезний успіх у Німеччині, не матиме тут, і навпаки. У нашого глядача свої вподобання.

 Фото з сайту Нацопери

Ми тривалий час жили за залізною завісою і коли вона на початку 90-х розвалилася, у нас ще оперу здебільшого сприймали як костюмований концерт.

Головне було, щоб артист вийшов і заспівав, а решта було умовністю, хоча світ давно був в іншому вимірі. Нині ми поступово наздоганяємо.

Мені було важливо, щоб ми, наслідуючи світову традицію, виконували вистави мовою оригіналу.

Тому все, що у нас виконується, на мові оригіналу. Маємо більше 50 вистав у поточному репертуарі, з них майже 30 оперних, решта - балети.

Для розуміння глядачів є рухомий рядок з перекладом.

Київський глядач більше звик до класичного прочитання творів.

Я стежу за динамікою попиту на ті чи інші вистави.

Найбільш затребувані за останній час ті твори, які якомога далі від політики і держави.

Навіть вистави давніших часів, пов’язані з певною політичною інтригою, значно менш відвідувані, ніж "Кармен", "Ріголетто" чи "Запорожець за Дунаєм".

Люди настільки втомлені в повсякденні, що в театрі хочуть зануритися в інший світ: кохання, мелодрами, більш чистого, ніж те, що вони бачать в реальному світі щодня.

Анатолій Солов'яненко, головний режисер Національного театру опери та балету, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті