"Закон Янте". 9 особливостей школи в Данії

Данським дітям не відмовляють у прийомі до школи, не пропускають через жодні тести чи інший відсів.

Характеристика із садочка потрібна суто для інформації першому вчителю, аби він краще розумів, як поводитися із дитиною.

Батьки-датчани геть не "паряться", в яку школу краще піти. Там просто йдуть у найближчу – бо загалом за рівнем вони всі однакові.

Є школи, в яких вчаться більше дітей мігрантів, які не знають мови й нібито б мали гальмувати процес, та держава цілком безкоштовно для батьків виділяє на таких дітей спеціальних асистентів, а деколи ще корекційних педагогів, які допомагають новачкам у суспільстві опанувати свою поведінку.

Вчителі по всій країні отримують зарплатню в районі 4 тисяч євро, це більше, ніж середня.

Школа, у якій я побувала, складається з трьох довгих одноповерхових будівель для кожної з вікових груп: класів з 0 по 3-й, з 4-го по 6-й та з 7-го по 9-й.

Учні бігають школою просто босі – і це перше, що вразило мене, коли я увійшла в будівлю. Ну, або ходять в шкарпетках. Більшість з вчителів робить так само.

На підлозі звичайний неслизький лінолеум, діти взуваються лише на фізкультуру і на прогулянку.

Форми теж немає, діти вдягнені охайно, але повністю вільно, кому як зручно.

І вчителі так само вільні у виборі форми одягу, ніяких стандартів я не помітила. Вчитель першого класу – усміхнений чоловік на ім’я Райан, якого я спочатку прийняла за вчителя фізкультури – проводив уроки у спортивних шортах, худі й кросівках.

[BANNER2]Другою екзотичною обставиною, що привернула мою увагу, стали холодильники, розставлені по коридору. На великій перерві діти підійшли до них, дістали свої контейнери з їжею й сіли їсти, хто де.

Виявляється, їдальні у школі нема, данські школи взагалі не опікуються процесом харчування учнів: що дали з дому батьки, те діти й їдять.

Існують спеціальні фірми шкільного кейтерингу, які можуть приготувати й привезти замовлення для дитини, та знову ж таки, це турбота виключно батьків. Їжу з холодильників, скільки я не дивилася, ніхто ніде не розігрівав.

У багатьох місцях по школі стоять кулери з водою, але пластикових стаканчиків нема: діти ходять із власними пляшечками і наповнюють їх чистою водою за потреби протягом дня. Піклування про навколишнє середовище – теж частина загальної культури.

Великих перерв у данській школі дві. Під час них діти виходять гуляти на велике подвір’я, яким об’єднані усі три корпуси школи.

З 4-го класу виходять за бажанням, можна лишитися у приміщенні читати книжку в одному із багатьох затишних куточків відпочинку або гратися у конструктор чи іграшки у спеціальній зоні.

На подвір’ї є кілька ігрових майданчиків, загорожі для футболу й баскетболу з розміткою (це не рахуючи двох великих спортзалів у приміщенні) та невеличкі трампліни для велосипедів, роликів і скейтів.

Кожна дитина вирішує сама, чим їй займатись на перерві (задача з точки зору дорослих – дитина повинна вибігатися й накричатися), це ніким не регулюється, питати дозволу поганяти на велосипеді не потрібно.

При цьому велосипедні шоломи на голові з’являються якось самі собою, без нагадувань – школярі вже починаючи з нульового класу відповідають за свою безпеку, дорослі за нами спостерігають на відстані.

На сотню дітей (уся початкова школа виходить разом) лишається тільки двоє чергових учителів. Не для того, аби смикати їх нагадуваннями про правила – а щоби заклеїти розбиту колінку чи лікоть, це я теж спостерігала.

Причому не вчитель біжить допомогти постраждалому, а дитина підходить і звертає увагу дорослого на проблему, власну чи товариша.

Данські діти ростуть дуже самостійними і дисциплінованими – як на мене, саме за рахунок відсутності нав’язливого контролю з боку дорослих, який виражається як довіра. Адже в їхньому суспільстві контролювати когось вважається просто виявом неповаги, а отже – непристойністю.

Ще більш інопланетними маленькі данці постали переді мною, коли ми пограли з ними у нашого вибивного: з’ясувалося, що вони геть не знають, чому радіти у цій грі.

Влучити м’ячем у товариша не є для нащадків брутальних скандинавів приводом стрибати від задоволення. Вони із неприхованим здивуванням дивилися на мене, коли я за інерцією відтворювала емоцію захвату під час влучного "пострілу" у команду суперника.

Так само й естафети на фізкультурі: за реакцією дітей навіть не зрозумієш, чия команда прийшла першою, а чия останньою!

[BANNER3]Втішатися з приводу перемоги чи засмучуватися через програш тут не лише не прийнято, а й вважається просто безсенсовним. Те, що сьогодні ти перший, не робить тебе переможцем, ти не стаєш кращим за тих, хто прийшов другим чи десятим. Іншим просто завтра слід більше постаратися, або вдовольнитися чимось, що в них краще виходить.

За такого ставлення бути останнім – не страшно і не соромно. Це просто "ок". Ти цінний для оточуючих такий, яким ти є.

Головний критерій успішності особистості – вміння вибудовувати стосунки. В тебе мають бути друзі, якщо їх нема, то ласкаво просимо до шкільного психолога.

Довіряють в Данії не тільки дітям, але й вчителям. Вони мають максимальний ступінь свободи.

Ніякі державні інспектори не "пресують" їх своїми контрольними візитами, а директор якщо й завітає на відкритий урок, то виключно з метою власного залучення до процесу навчання.

Вчителі не перевантажені бюрократичною писаниною, натомість під час перерв вони розслаблено чаюють і загалом, як нині модно формулювати, "перебувають у потоці".

От наприклад, у початковій школі щодня у розкладі присутній один, а іноді два уроки під цікавою кодовою назвою UUV.

Я довідалася, що це означає "understottende undervisning" – допоміжний урок, що його вчитель наповнює на власний розсуд тим матеріалом з будь-якого предмету, який потребує допрацювання, і використовує на цьому уроці здебільшого певні альтернативні методи подачі.

А іноді цей урок діти просто проводять на вулиці, якщо вчитель вважає, що їм нині корисніше погуляти.

Цілих 45, а коли й 90 хвилин на день повністю у розпорядженні вчителя на будь-які обрані ним заняття без інструкцій згори і взагалі без узгодження з керівництвом, уявляєте?

І ще в Данії діє правило "дзвінок – вчителеві": вчитель має повне право сам вирішувати, коли краще відпустити дітей на перерву.

Якщо діти виглядають втомленими, то їх можна відпустити відпочивати раніше.

Або вчитель може не звернути уваги на дзвоник на 5-хвилинну перерву, якщо діти мають спарені уроки і занурилися у процес. Тоді навчання просто продовжується.

Данці геть не нехтують класно-урочною системою й фронтальною формою подачі матеріалу.

Сидять на підлозі вони тільки вранці, о 8:00, коли всі разом – на мій величезний подив, жоден учень за цілий тиждень не запізнився! – співають пісню у супроводі фортепіано, яку підготував черговий учитель.

Вперше діти чують її у понеділок, тоді слова виводяться на екран, щоби всі могли співати. Протягом тижня пісня співається щоранку, отже, до п’ятниці більшість дітей встигає її вивчити – а наступний тиждень починається вже з нової пісні.

Виходить водночас тренування пам’яті й тімбілдінг.

Потім хтось із учителів каже декілька речень для натхнення на день, й усі розходяться по своїх класах.

На початку кожного уроку вчитель записує, або малює, або викладає із заздалегідь підготованих магнітних блоків, якщо діти ще не можуть прочитати, план уроку. Простими словосполученнями, по пунктах у стовпчик.

Це допомагає учням орієнтуватися під час уроку й розуміти, що йде за чим, до чого бути готовими.

[BANNER4]І, до речі, чудово підтримує дисципліну.

Аби вийти у туалет, спеціально питати вчителя не потрібно. Але діє правило: виходити лише по одному, наступна дитина не виходить, поки не повернулася попередня.

В інклюзивних класах для цього на дверях висить великий картонний ключ: виходиш – маєш повернути його до класу синьою стороною, повернувся – не забудь і ключ повернути жовтою.

Усі діти за цим слідкують, для них це як цікава гра, а дітям із РАС (розладами аутистичного спектру) допомагає краще орієнтуватися.

До речі, я два уроки поспіль спостерігала за другим класом, про який мене попередили, що там є два хлопчики з РАС, і навіть попросили поставитися із розумінням до прохання вчителя піти, якщо моя присутність викличе у когось із хлопчат дискомфорт.

Такої необхідності не виникло, та найцікавішим стало те, що я не змогла визначити, хто саме "ці" діти, скільки не вдивлялася!

Отже, або вони настільки філігранно адаптовані, або в Данії прояви РАС краще вивчені й раніше діагностуються, одразу супроводжуючись корекційною роботою.

На відміну від України, де корекція застосовується вже до дітей, в яких особливості проявляються аж так, що не визнати їх просто не можна – тоді як для решти "незручних учнів" складності в навчанні списуються просто на невихованість і проблему сім’ї.

Діти ситять у класах по двоє або по троє, і виконувати завдання разом, а також допомагати товаришеві, якщо розібрався швидше – нормально.

Таким чином, на уроці можна балакати, але напівголосно, не заважаючи іншим. У класі стоїть спокійне мирне гудіння.

Якщо хтось починає захоплюватись і говорити гучніше за інших, вчителю достатньо один раз сказати "шшш". Загалом він доброзичливо спостерігає і підходить до дітей, які підняли руку, якщо виникло питання.

Якщо учні встигають виконати заплановані завдання до дзвоника, вони, з дозволу вчителя, можуть взяти шкільні ноутбуки і продовжити вивчати предмет в інтерактивній формі, у спеціально встановлених додатках – наприклад, з математики, науки або друкування.

Після уроків можна продовжити користуватися ноутбуком: спілкуватися із друзями по спеціальній шкільній соцмережі або грати з ними в Roblox. Це платна група продовженого дня з 14.00 до 17.00, де діти просто гуляють і відпочивають під наглядом вихователів, а не вчителів.

Домашні завдання виконувати у цей час заборонено! Батькам, які забирають дітей додому, теж пояснюють, що увага дитини має протягом мінімум двох годин відпочити від науки.

Завдання додому школярі отримують вже з другого півріччя нульового класу. Зазвичай це читання (одна-дві сторінки тексту), інколи щось письмове, та загалом час на домашку не повинен перевищувати 30 хвилин.

Завдання виконуються лише вдома у тому числі для того, аби батьки могли бачити, що діти наразі проходять і як вони з цим справляються, чи не потрібна додаткова увага з певних дисциплін.

Це на додачу до того, що щомісяця класний керівник пише електронний (!) лист батькам, у якому повідомляє про досягнення і труднощі дитини.

Оцінки у початковій школі відсутні. Приблизно раз на місяць учні складають тестові завдання з усіх предметів.

Причому не їх оцінюють таким чином, а діти складають власне судження про тест, повідомляючи учителеві, наскільки той був важкий для них.

Тільки з другого класу вводиться річний стандартизований державний тест із певних предметів. Він виконується школярами на ноутбуках онлайн.

Результати надсилаються до перевіряючої установи і потім не оголошуються публічно і не порівнюються між собою. Береться до уваги лише попередній і теперішній досвід кожної дитини.

[BANNER5]І це не лише традиційна мораль данського суспільства. Я побачила на стіні кімнати відпочинку вчителів (так, є й така кімната, на лише офісоподібна вчительська!) плакат з brain-based learning.

В Україні це настільки нова тема, що немає навіть адекватного усталеного перекладу: щось на кшталт "навчання з урахуванням вікових та добових особливостей роботи мозку".

Отже уявіть моє здивування, коли данські вчителі з ентузіазмом повідомили мені, що навчання із BBL вони проходять усі в обов’язковому порядку!

Що навіть не мислять своєї роботи в іншому ракурсі.

І порадили книгу їхньої, данської спеціалістки Анет Прен "Музика мозку".

Наприкінці візиту директорка Ханне попросила назвати, що було найдивнішим і найкориснішим для мене.

Я сказала, що найбільший подив викликала загальна дисциплінованість, яка до того ж виглядає абсолютно природною, без зусиль.

Діти із шестирічного віку проводять у класі по шість уроків на день, та не скажеш, щоби вони під кінець дня виглядали втомленими.

Як на мене, ключовий момент тут – роль вчителя як підтримуючого наставника, а не "накачувача матеріалом". Завдяки чітким й усім зрозумілим правилам процес рухається спокійно й ефективно, від пункту до пункту, день за днем.