Про секс, згоду і те, чому важливо говорити про це в школі
Нещодавно набрали чинності поправки до Кримінального кодексу щодо зґвалтування та насильства, які відразу викликали велику хвилю інтересу в суспільстві.
Згідно нововведень до в’язниці тепер може потрапили людина, партнер якої не дав усної, письмової чи невербальної згоди на інтимні стосунки; людина, яка вчинила психологічне, фізичне, фінансове насильство стосовно членів своєї родини або сторонніх людей.
Та чи багато українців усвідомлюють насправді що таке "згода", що вони мають право сказати "ні", навіть якщо в шлюбі, навіть якщо прожили з партнером багато років, навіть якщо раніше вважали інтимні стосунки своїм подружнім обов’язком?
На рівні законодавства у питаннях захисту жертв насильств Україна тепер стоїть поруч з провідними європейськими державами: Великою Британією, Німеччиною, Бельгією, Швецією, Ісландією та іншими.
В цих країнах вже давно навчилися відверто говорити про секс, розпізнавати його недобровільність, відкрито говорити про домашнє насильство.
Можливим це стало завдяки сексуальній освіті, яка є обов’язковою в швецьких школах ще з 1950-тих років.
Скандинавський приклад задав тенденцію іншим західним державам, проте не Україні, яка тоді розвивалася в радянському контексті.
Проте Союзу не існує вже майже 30 років, а статеве виховання в освіті досі не з’явилося.
Тому постає питання розуміння і прийняття нашим суспільством своїх прав і можливостей протистояти насильству та вимагати покарання за його вчинення.
В Україні існує кілька "гарячих ліній" та організацій, якій займаються допомогою жертвам домашнього насилля.
Щоденно вони отримують десятки дзвінків переважно від жінок, що потерпають від деструктивних стосунків в родині.
Часто постраждалі не можуть визнати себе жертвами, вони не розуміють, що вчинення насильства проти них, є порушенням їхніх прав.
Людина просто не знає, що має вибір і наступного разу, коли їй не захочеться мати сексуальних стосунків, вона може сказати своєму партнерові "ні".
А він у відповідь на незгоду не повинен застосовувати фізичну силу, тиснути психологічно чи шантажувати.
Очевидно, люди не усвідомлюють своїх прав, не можуть вибудувати особисті кордони. І однією з причин цього є те, що їх у свій час не навчили.
І ще більш очевидно, що шкільна система в кооперації з батьками має прийняти цей виклик: запровадити сексуальну освіту аби діти та підлітки могли себе захистити, протистояти насиллю та розуміли, які стосунки можуть завдати шкоди.
Сучасний медійний простір наповнений темою сексуальності, безмежним є доступ до інформації через інтернет-ресурси.
Але школа не навчає як поводитися в такому світі, не навчає розуміти свою тілесніть, не навчає протистояти загрозам.
На жаль, нинішній досвід статевого виховання більше схожий до залякування і зводиться до кількох параграфів підручника біології.
Не дивно, що після таких уроків в атмосфері табуювання теми сексуальності підліткам незручно, а іноді й страшно вголос вимовити слово "секс".
От і виходить, що ми живемо в задзеркаллі, суспільстві ілюзії та обману: секс в кіно, рекламі, на білбордах, в журналах, в студентських гуртожитках за зачиненими дверима, але його зовсім немає в шкільних підручниках, в розмовах у родинному колі, в лікарнях, і його так мало на освітніх онлайн платформах чи в суспільних дискусіях широкого масштабу.
Теми сексуальності бояться, адже не знають як говорити і про що.
Легше відсторонитися: "про секс не прийнято говорити", "зі мною про "це" не говорили, і я зі своїми дітьми не буду", або "у школі розкажуть все необхідне".
Батькам здається, що вони контролюють своїх дітей, не допустять ранніх статевих контактів і, як можливий наслідок, небажаних вагітностей.
Та навіть якщо контролюють, то лише своїх дітей. А чи контролює хтось однолітків, друзів, товаришів їхніх дітей?
Говорити про секс з дітьми та підлітками важливо. Якщо не вдома, то в школі.
Варто розуміти, що сексуальна освіта – це не про заклики до вступу в ЛГБТ-спільноти чи про агітацію до початку раннього статевого життя, це про фізіологію та процеси власного тіла, розуміння кордонів, вміння говорити "ні", про здоровий спосіб життя, про розуміння своїх потреб, про емоційний та психологічний стани, про повагу до свого тіла, свідомий вибір, про особливості планування сім’ї і шляхи уникнення будь-яких форм насильства не лише, якщо ти дівчина.
Світова статистика переконливо доводить, що впровадження сексуальної освіти в навчальних закладах зменшує показники захворюваності на ВІЛ/СНІД, знижує кількість ранніх вагітностей, не спричиняє пришвидшення сексуальних дебютів, вчить розпізнавати та протистояти сексуальному насиллю.
Якісна сексуальна освіта сприяє частішому використанню контрацепції, зменшенню кількості сексуальних партнерів і незахищених статевих актів.
Найважливіше, відверті розмови про фізіологічні процеси тіла, побудову міжособистісних стосунків і роль у них сексуальних контактів допомагає людині почуватися комфортно у власному тілі, відчувати свою цінність.
З таким набором орієнтирів людина не заводитиме стосунки з людьми, які можуть обмежувати її свободу; вона поважатиме себе, свій вибір, дослухатиметься до внутрішніх потреб і розумітиме кордони іншої людини.
Вона зможе ідентифікувати насилля стосовно себе чи оточуючих, вимагати припинення таких дій та їх покарання.
Лілія Печура, історик, фрілансер, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити: