Без жалю до себе: чому я непрофесійно займаюся боксом і як це допомагає
У мене був тяжкий рік загалом, і в роботі, і у зв’язку з розлученням. Саме через це я знову поринула у спорт.
Як усе починалося
У дитинстві я обожнювала спортивну гімнастику та єдиноборства.
Але батьки вважали, що за цими видами спорту краще спостерігати з дивана: кожен з них такий ризикований і травматичний!
Мене віддали на плавання, де за кілька років я виконала розряд кандидата в майстри спорту на коротких дистанціях у 50 та 100 метрів.
Напевно, це й були мої найбільші досягнення у цьому виді спорту.
Тоді з плаванням у мене стосунки були: сказали треба – йдеш і навчаєшся.
Після школи я більше не займалася спортом професійно, лише намагалася підтримувати себе в тонусі у спортзалі чи на біговій доріжці.
Лише наприкінці 2017 року я вперше наважилася виконати давню дитячу мрію та спробувати тайський бокс в одному зі спортклубів.
Відключитись від світу – моя холодна голова
У 27 я зрозуміла, як кардинально змінилося моє життя.
Компанія, яку я заснувала разом з партнеркою Надією Табанюк, коли нам було всього по 23 роки, стрімко зросла з двох людей до 45, а зараз нас вже майже 80.
Вона потребувала ще більше моєї уваги та перебудови цілого ряду процесів, та й загалом рік був непростим.
[BANNER1]Окрім цього, ситуація в особистому житті теж змінилася: все наче перевернулося з ніг на голову.
Навантаження інтелектуальне та моральне було страшенне, і справитися з ним було тяжко.
Я з людей, яким не допомагають йога, медитація чи концерт класичної музики – усе навпаки.
Тож почала активно займатися тайським боксом, який ще часто називають "Мистецтвом бою восьми кінцівок", оскільки в ньому задіяні удари руками, ногами, ліктями та колінами.
Завдяки інтенсивним тренуванням я могла повністю перезавантажитися.
Спочатку це був своєрідний захист від стресу та зовнішнього світу в цілому.
Для мене бачити результат своєї роботи – життєва необхідність, тому вирішила спробувати свої сили на турнірі Ліги Білих Комірців.
Це змагання серед людей, які непрофесійно займаються боксом чи, як на той момент я, тайським боксом.
До події, у процесі тренувань, я почала відчувати, що мої руки відстають від ніг, тому додатково почала займатися боксом, щоб виправити ситуацію.
Відтоді в мене щотижня є тренування з боксу та тайського боксу.
Під час першого бою все пішло не за планом. Моя суперниця з тайського боксу — дівчина, яка теж займалася тайським боксом недовго та була новачком, не змогла виступити за станом здоров’я. Тож за день до бою правила змінилися.
Тепер я мала змагатися в боксі, та ще й не знала з ким, бо не так просто знайти суперницю-"новачка".
Уявіть, за день до змагання в тебе змінюється вид спорту і суперниця!
Моєю суперницею стала молодша, але більш досвідчена і сильніша за мене дівчина, яка вже виступала на змаганнях та турнірах.
Досі вважаю, що тоді програла, хоча судді віддали нічию.
[BANNER2]Той бій був для мене показовим — я змогла зібратися з думками та силами і вийти на ринг, хоча розуміла, що технічно мені ще рано.
Я намагалася тримати холодну голову, і це допомогло протриматися та захищатися 3 раунди по 2 хвилини.
Після бою аналізувала свою поведінку на ринзі, і зрозуміла, що в моїй голові я була просто "блискавкою", рухалася дуже швидко, тоді як насправді ситуація мала геть інший вигляд: мої рухи були повільними, і збоку це скидалося на занадто зважене ухвалення рішень, яке заважало.
На ранок я не впізнала себе у дзеркалі, але це не злякало. Навпаки, подумала: все-таки як класно, що таки ризикнула!
Я відчула певну особливість моменту і зрозуміла, що потрібно йти і тренуватися далі.
Той бій мотивував працювати більше. У мене уже було два бої, і тепер я активно готуюся до третього.
Процес тренувань — жорсткий та тяжкий, і це добре. Якщо тобі тяжко на тренуванні — буде легше на ринзі. Так само в житті.
Про стереотипи
Стереотип 1: Розбитий ніс та синці несумісні з жіночністю
Це стосується лише бою та, інколи, спарингів.
Зазвичай у тренувальних боях всі намагаються працювати акуратно, з особливою увагою.
Звісно, можна відволіктися чи втратити концентрацію і отримати удар у голову чи в корпус.
Але це не має бути перешкодою, якщо тобі справді подобається те, що ти робиш. Це процес навчання.
У житті та в роботі ми теж отримуємо синці чи удари, просто їх не завжди видно фізично, але добре відчутно морально. І невідомо, що краще.
Що таке жіночність? Вона не виражається у відсутності синців: це стан, який передає жінка. Чи можна бути боксером і бути при цьому жіночною? Так.
Стереотип 2: Бокс не для жінок
Бокс – це швидкі шахи: треба швидко вирішувати. Це інтелектуальний вид спорту.
Щоб уникнути удару й перемогти, потрібно сформувати стратегію та постійно працювати над помилками.
З боксу ви можете взяти багато навичок та використовувати їх у повсякденному житті та бізнесі, і навпаки.
Стереотип 3: Займатися боксом – це ризикувати своїм здоров’ям
Правильна техніка у будь-якому виді спорту — найважливіше.
Щоб не травмувати себе, слід підходити до занять відповідально, слухати тренера та працювати над слабкими місцями.
Ризик є завжди, але при правильному ставленні можна знизити ймовірність небезпечних ударів.
Що може вам дати бокс, найважчий вид спорту за рейтингом ESPN?
- Навичку швидко ухвалювати важливі рішення
- Розвиток тіла та духу
- Посилення інстинкту самозахисту
- Холодну голову та відсутність зайвих думок
І взагалі — це круто: досягати речей, про які інші люди думають, що вони нереальні.
Валерія Іонан, боксер Ліги Білих Комірців, керуючий партнер Quadrate 28 Corp., засновник та екс-видавець MC Today, SMEA та ліцензіат Disrupt HR, для УП.Життя