Чи справді українці такі толерантні? Як наші соцмережі реагували на #BlackLivesMatter

Міф про толерантне українське суспільство, яке органічно приймає представників будь-яких націй та рас, на жаль, дуже легко спростувати.

Ми побачили це, дослідивши суспільну дискусію щодо руху BlackLivesMatter та протестів у США у травні-червні 2020 року.

Нагадаємо, вони стартували після смерті афроамериканця Джорджа Флойда 25 травня 2020 року після того, як його затримала поліція штату Міннесота у Міннеаполісі.

Поліцейський, який затримав Флойда, притиснув його шию коліном і не відпускав навіть тоді, коли затриманий не міг дихати.

Ця історія спричинила великий резонанс та хвилю протестів проти неправомірних дій поліції у США та по всьому світу на підтримку чорношкірого населення.

Такі події змусили юзерів соціальних мереж в Україні подискутувати про расизм та толерантність.

Повне дослідження про расизм можна завантажити за лінком, а тут – основні його висновки.

Половина українців – расисти?

Дещо менше половини постів, які з’явилися в українських соцмережах у рамках цієї дискусії, містили у тій або тій формі расистські висловлювання.

При тому, засуджувала дії протестувальників – повністю або частково – ще більша частина дописувачів.

Користувачі, що критикують демонстрації на підтримку BLM в основному засуджують мародерство під виглядом боротьби за рівноправ’я.

Далеко не всі користувачі виділяють для себе різних учасників протестів і розуміють, що більшість учасників – мирна.

Менше чверті дописів наголошують, що вчиняють мародерство далеко не всі учасники протестів. У таких постах критикуються конкретні випадки насильства, але в цілому підтримується рух Black Lives Matter.

При цьому можна припустити, що далеко не всі користувачі є переконаними ідейними расистами, адже частка толерантних і расистських постів змінювалася залежно від інфоприводів, які надходили зі США, і їх інтерпретацій, які подавалися медіа і блорегами.

Одразу після смерті Джорджа Флойда абсолютна більшість постів були толерантними та закликали до прийняття людей з будь-яким кольором шкіри.

Проте, з радикалізацією протестів у США, частка расизму у стрічці зростала.

Імовірно, такі події давали привід висловитися і користувачам з расистським світоглядом. Взагалі, активізація кожного типу світогляду була чітко пов’язана з інфоприводами.

Так, значна перевага расистських постів спостерігалася:

• у день похорон Флойда у золотій труні (9 червня);
• тоді, коли американські поліцейські стали на коліна в знак пошани перед темношкірими (15 червня);
• тоді, коли на місці смерті Джорджа Флойда почали проводити релігійні паломництва та хрестити людей (17 червня);
• а також у момент, коли сім’я загиблого Флойда подала заявку на реєстрацію власного бренду (19 червня).

Повторні ж сплески толерантності у мережі були пов’язані:

• з початком демонстрацій на підтримку чорношкірих у Європі (7 червня),
• з підтримкою крупними світовими компаніями Black Lives Matter (18 червня),
• з демонтажем пам’ятника Теодору Рузвельту у Нью-Йорку – як символу расизму (22 червня).

Тобто, можемо припустити, що часто ми маємо справу з таким собі побутовим расизмом, який легко активується ззовні внаслідок низької культури медіаспоживання.

Чоловічий "тверезий" расизм VS жіноча емоційна толерантність

Як уже раніше помічали дослідники Центру контент-аналізу, поведінка чоловіків та жінок в українському сегменті соцмереж часто відрізняється. Але саме в дискусіях про расизм це проявилося великою мірою.

Жінки, які в Україні частіше піддаються утискам, є помітно більш толерантними, хоч вони і менш активно висловлювалися на тему.

Чоловіки частіше писали більш раціональні пости, де намагалися аналізувати політичні підтексти на зразок російського сліду у протестах в США, або ж називали BLM кінцем гегемонії США у світі чи президенства Дональда Трампа тощо.

Саме чоловіки частіше засуджували надмірне толерування чорношкірого населення, наголошуючи, що Флойд – недостойний приклад для наслідування і не вагома причина для таких масштабних протестів, а його минуле залишає бажати кращого.

Жінки дуже емоційно відреагували на BLM. Жіноча авдиторія засуджувала расизм, обурювалась мародерством та закликала до толерантності, а на додачу репостила актуальні новини зі США. Деякі з жінок навіть зазначали, що якби були в США, то самі б вийшли взяти участь в мітингу.

Расисти під російським інформаційним впливом

Не менш помітний вплив на расизм мають російські інформаційні впливи. Люди, які їм піддаються, частіше виявляються расистами.

Це справедливо для тих українців, які досі користуються Вконтакте (але не для Одноклассників – там в основному просто поширювали новини на цю тему, без коментарів), а також для людей, які демонструють у стрічці свої проросійські погляди. Такі дописувачі були схильні поширювати жарти про чорношкірих і критикувати демонстрантів.

Цікаво, що серед людей, які перепощують новини про протести з російських джерел, расистів не більше, ніж серед тих, хто користується українськими чи західними ресурсами: точніше, така закономірність є, лише якщо це пропагандистські російські ресурси.

Користувачі з патріотичною/прозахідною позиціями є дещо толерантнішими до чорношкірих та демонстрацій на їх підтримку.

Вони часто пишуть конструктивні тексти, та виражають своє ставлення не лише до чорношкірих, а й до демонстрацій по всьому світу та до дій влади у США.

Їхня критика достатньо конкретна – вони засуджують саму персону Флойда та його злочинне минуле, а головним чином той факт, що він сидів у в’язниці.

Схід і Захід – разом проти расизму

А от від регіону України толерантність не залежить. Навіть ті частини нашої держави, які традиційно голосують за проросійських політиків, демонструють такий самий рівень толерантності, як і інші.

Дещо інші показники – в питанні ставлення до демонстрацій на підтримку чорношкірих.

Найбільше їх критикували в західних областях, зокрема, у Львівській. Користувачі засуджували вбивства простих людей,  мародерство та прогнозували наближення до громадянської війни.

А найбільше схвалення таких демонстрацій ми побачили на півдні України, головним чином в Одеській області. Тут активно засуджували дії американської влади і наголошували, що ми всі однієї раси – немає білих або чорних.

Всупереч очікуванням, користувачі, які стежать за новинами і пишуть про це у своїх стрічках, були не більш, а навіть дещо менш толерантними. Включеність у новинний дискурс призводила хіба що до того, що люди прагнули висловитися про причини протестів та  їх наслідки для США.

Маємо зауважити, що стежити за новинами – іще не означає бути медіаграмотним.

Тому висновок дослідження простий: медіаграмотність і критичне мислення треба підвищувати. Коли українці навчаться аналізувати новини, не вестися на чужі інтерпретації, то й частка расизму в їхніх постах, імовірно, значно скоротиться.

Як це пораховано?

Хронологічні межі дослідження охопили 26 травня – 24 червня 2020 року.

У дослідженні було зібрано пости та репости зі згадуванням руху BLM у соціальних мережах, які були написані українською або російською мовами, які мали хоча б 1 взаємодію (лайк, емоцію, поширення або коментар) й автори яких зазначили своїм місцезнаходженням Україну.

У такий спосіб було отримано майже 37 тис. дописів, серед них рандомно було обрано дві тисячі повідомлень.

Повідомлення кодувались за такими параметрами:

• Ставлення до чорношкірих та їх прав (толерантність чи расизм);
• Ставлення до демонстрацій на підтримку чорношкірих (підтримка, засудження);
• Ставлення до дій влади США (підтримка, засудження)
• Джерело повідомлення (українське, російське, західне).
• Меседжі щодо зв’язку протестів та теми расизму з Україною.

Окрім того, кодувалися профілі авторів повідомлень, визначалися:

• Геополітична орієнтація (проросійська або патріотична/прозахідна);
• Залученість у новинний дискурс: кількість постів про політику та економіку серед останніх 15.

Автоматично визначалися регіон проживання користувача та його стать.

Автори дослідження: Анастасія Холодько, Сніжана Уланова, Ілля Холодько, Марія Агаркова, студенти магістратури "Географічне країнознавство та геоглобалістика", Географічний факультет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Викладач: Артем Захарченко, Інститут журналістики, Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Центр контент-аналізу.

Анастасія Холодько, спеціально для УП.Життя