2 причини, чому я говорю саме про жінок, коли йдеться про гендерну рівність

"Чому, коли починаються розмови про гендерні питання, всі завжди говорять про жінок?!"

Все частіше я почала зіштовхуватися з такою реакцією чоловіків у розмовах про гендерну рівність. Не всі чоловіки мають таку думку, але чим більше ти про це говориш у приватних розмовах, тим більший спротив отримуєш.

Деяких чоловіків така тема змушує на емоційному рівні з агресивністю доводити, що гендерна рівність стосується всіх статей. Але є одне але. 

Для себе я зауважила деякі тенденції у реакціях і  деякі причини таких реакцій.

Перша. Бо я говорю про жінок, а не про чоловіків.

"Як же так можна? А ми? Ти маєш говорити про рівність, а не про жінок!". І це, власне, ключова ознака того, що про жінок ще потрібно говорити довго. Саме про жінок, до рівності перейдемо пізніше, коли дозріємо.

Адже історично владно-привілейована категорія не хоче просто так відпускати владу. Тому що гендерні питання – це завжди питання розподілу влади, власне, як і питання грошей, які напряму залежать від влади.

Оплата праці взагалі табуйована тема у приватних розмовах. Тема, яку обговорювати у суспільстві є дурним тоном. Однак це не може бути табу, адже ми говоримо про справедливість в оплаті праці, наслідком якої є питання посади, рангів, звань тощо. 

Саме тому ці проблеми зазвичай йдуть поруч, і тільки комплексний підхід до вирішення, з урахуванням всіх аспектів, може сприяти у пошуках якісних змін, а не кількісних та публічно-показових. 

Звісно, можна заперечувати та апелювати, що ця тема зовсім не стосується нашої країни, нашого середовища, нашої зручної "бульбашки" у колективах. Однак дані досліджень говорять про інше.

Аналіз, представлений у Global Gender Gap Report 2021 вказує, що Україна на 74 місці у цьому відриві у гендерній нерівності. Цей звіт базується на методології, яка об’єднує останні статистичні дані міжнародних організацій та опитування керівної ланки.

Глобальний індекс гендерного розриву визначає еволюцію гендерних розривів за чотирма ключовими вимірами (економічна участь і можливості, освіта, здоров’я та виживання, політичні можливості) та відстежує прогрес у подоланні цих розривів з часом.

У звіті зауважується, що попередні дані свідчать про те, що надзвичайна ситуація в галузі охорони здоров’я та пов’язаний із цим економічний спад вплинули на жінок сильніше, ніж на чоловіків, частково відновивши прогалини, які вже були ліквідовані.

Друга причина – гендерне насильство

Із 25 листопада (міжнародний день боротьби з гендерним насильством) по 10 грудня (міжнародний день із прав людини) триватиме всесвітня кампанія з подолання насильства проти жінок. Ця кампанія ініційована колишнім Генеральним Секретарем ООН Пан Гі-муном.

Також проблема гендерного насильства виокремлена Організацією Об’єднаних Націй у окремий тип насильства та у 1993 році була прийнята Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок. 

Стаття 2 цієї Декларації роз’яснює, яке саме мається на увазі насильство щодо жінок:

• фізичне, статеве та психологічне насильство, яке має місце в сім'ї, включаючи нанесення побоїв, статевий примус щодо дівчаток у сім'ї, насильство, пов'язане з посагом, зґвалтування дружини чоловіком, ушкодження жіночих статевих органів та інші традиційні види практики, що завдають шкоди жінкам, позашлюбне насильство та насильство, пов'язане з експлуатацією;
• фізичне, статеве та психологічне насильство, яке має місце в суспільстві загалом, зокрема згвалтування, статевий примус, статеве домагання та залякування на роботі, у навчальних закладах та інших місцях, торгівлю жінками та примус до проституції;
• фізичне, статеве та психологічне насильство з боку або за потурання держави, де б воно не відбулося.

А у статті 1 надано визначення насильства проти жінок: "довільний акт насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичний, статевий чи психологічний збиток або страждання жінкам, а також загрози скоєння таких актів, примусове чи довільне позбавлення свободи або особистого життя".

Гендерне насильство – це проблема всього світу і вона актуальна для всіх, адже немає такої країни, яка б цю проблему подолала. 

Саме тому ця проблема перейшла з приватного життя у публічне та політичне та розв’язується на державному рівні. 

З усвідомленням того, що весь світ зараз у боротьбі за гендерну рівність та проти гендерного насильства мало б зміщувати акценти і у приватних дискусіях.

Однак це відбувається не завжди. Бо у стосунках, де є домагання, досі саме жертва почувається ніяково. Саме жертва вважає себе не такою, поганою. Саме їй соромно. Як наслідок – вона не заявляє, що її скривдили. 

"Так а чого вона не піде і не скаже? Значить їй так нормально!", скажуть провідники ідей "говорити не про жінок, а про рівність".

Чому так відбувається? 

Тому що кривдник може встановити навколо саме такі правила, що про його поведінку не говоритимуть, замовчуватимуть. Це відбувається тому, що він має певну владу. І люди навколо радше будуть берегти свої інтереси, які залежать від кривдника, ніж піднімуть питання його поведінки. 

Саме тому жертва почувається наодинці зі своєю бідою. Саме тому так складно працювати з такими випадками. 

Тому що той, хто має владу, встановлює правила. І зазвичай він чинить опір, коли хтось ставить питання про зміну правил. Тому що владу віддавати не цікаво, не вигідно, а часом дуже боляче.

А ще існує низка проблем щодо сприйняття соціумом такого насилля, як "культурна особливість" з подальшими репліками: "Б’є – значить любить", "Особливості сімейного життя" тощо. Тобто тотальне не сприйняття прав жінок.

7 листопада 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію, проте вона так і не була ратифікована Верховною Радою України, хоча брала участь у її розробці. 

Цілями Стамбульської конвенції є: 

• захист жінок від усіх форм насильства та недопущення його, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства; 
• сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності; 
• розробка всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;
• заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
• забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Основною з причин такого довгого процесу ратифікації цього документу виявилося нерозуміння поняття "гендеру" з боку частини політиків та представників різних суспільних груп. Тому в Україні досі триває робота щодо протидії дезінформації стосовно Стамбульської конвенції.

І саме з наведених вище причин я буду говорити саме про жінок, аж поки не перестане виникати питання про те, що жінка теж може встановлювати правила. І це буде відбуватися до того часу, коли чоловічу частину суспільства перестане "бомбити" від розмов про права жінок.

Адже необхідні спільні зусилля дослідницького, політичного, громадського і медіа середовищ, аби подолати цю проблему.

Через ці неймовірні публічні та гучні зусилля, а також через особисте здорове виховання, є чоловіки, яких не тригерить це питання. Вони вільно слухають про жінок, говорять про їх права, захищають ці права і не намагаються заявляти, що чоловіків "ображають". 

Цим чоловікам не потрібно бути вище, доводити свою владу, адже вони вже поруч. Вони наші партнери. За що їм величезна вдячність.

Тому поговоріть зі мною про жінок хоча б тому, що тільки наприкінці 2017 року Уряд відмінив наказ про заборону на 458 професій для жінок.

Поговоріть про жінок-захисниць, жінок-політикинь, жінок-керівниць, дівчат, що ще не вийшли в цей світ несправедливої конкуренції, про тих жінок що здатні змінювати країну долаючи середньовічні "табуйовані" стереотипи. Адже є запит чітко артикулювати жінок у всіх суспільних процесах.

Поговоріть зі мною і говоріть разом зі мною.

Кожен та кожна, хто має голос.

Кожен та кожна, кому не байдуже.

Кожен та кожна, хто може.

Адже я все одно говоритиму, навіть якщо комусь це не подобається. 

Тому що можу.

Наталія Калмикова, радниця з гендерних питань Командувача, Сухопутних Військ Збройних Сил України

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина pedro2009/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Захист від домашнього насильства: що потрібно знати про Стамбульську конвенцію

Гендерна дискримінація жінок, і чи могло все бути навпаки. Думки 4-х експерток

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.