Матеріальне для нього не означало нічого: пам'яті Мантаса Кведаравічюса
У Вільнюсі сьогодні, 9 квітня, відбувається прощання із режисером Мантасом Кведаравічюсом, вбитим рашистами у Маріуполі.
Він був абсолютно незвичайною людиною, людяною, великою людиною із великим сердцем. Він зажди про всіх піклувався, був готовий віддати останне, він проявляв турботу абсолютно за всіма, матеріальне для нього не означало нічого.
Одного разу у Вільнюсі він віддав свої чоботи, тому що у нашої колеги порвалось її взуття, і пішов босим по тротуару. Тоді, якщо чесно, я не знала, як реагувати. Центр міста, кінець вересня і босий Мантас.
Мантас був завжди спокійний, врівноважений, він знав, що він робить. В ньому була якась магія, йому не можливо будо відмовити, якою нездійсненою не була б його пропозиція.
Коли він перший раз поїхав у Широкіно на зйомки, він зник на днів п’ять. Я думала "от, організувала на свою голову іноземному режисеру зйомки на фронті". Потім він зателефонував мені і сказав "тут кино, нам надо сюда вернуться и снимать". На мої питання куди повернутись і що знімати, Мантас лише відповів "греков".
Так ми опинились у Маріуполі і почали знімати документальний фільм "Маріуполіс".
Ми часто виїзжали за саме місто. На останньому українському блокпості військові нас кожен день питали "Куди ви?". Ми відповідали, що ідемо в зоопарк чи будинок культури. Військові дивувались, але наші акредитації ЗМІ зони АТО заспокоювала їх.
Я просувала через вікно смаколики, вони брали і пропускали нас. А далі сіра зона, із спаленими будинками, ідеальною грецькою забудовою кварталів, на зразок древнього поліса та людьми, що звикли жити у мирі на війні.
Такою була Сартана. Греки говорять грецькою, пригощають оливками, перебирають насіння базиліку, є будинок культури, де грала в оркестрі наша документальна героїня та зоопарк із дикими тваринами. Це все із постійними звуками війни, обстрілами Широкіно, що лише за 10 км від Сартани та за 20 км від Маріуполя.
 |
| Мантас Кведаравічюс. Фото: LRYTAS.LT |
Усі знімальні плани із Мантасом не здійснювались. Він прокидався з ранку і придумував щось нове, що ми будемо знімати. Я довго його вмовляла якось структурувати нашу роботу, а потім змирились і послідувала за його відчуттям документального процесу.
"Время, это единственное, что у нас есть", – так часто говорив Мантас, коли я, як холерик, постійно була в розпачі, що ми шось не встигаємо, і не біжимо туди, де маємо бути.
Мантас навчив мене знімати документальні фільми. Так, він був моїм вчителем. Ми часто ділились командою, і я залишалась з оператором Славою Цвєтковим, по настанові Мантаса ми мандрували Маріуполем чи Сартаною, а ввечері показували Мантасу матеріал. Він уважно дивився і говорив кожного дня "ми тільки почали знімати наш фільм".
В моїй голові не вкладалось? Як тільки почали? А що ми місяць до того робили?
У Мантаса будо своє відчуття часу та героїв. Завдяки йому я опинялась у таких місцях, про існування яких не здогадувалась. З Мантасом ми гуляли по замінованому пляжу, їздили неіснуючими дорогами, аби оминути блок-пости, порушували комендантську годину…
Напевно Мантас мене змінив, він вплинув на мене, повірив у мене як у людину, яка вміє не тілько пробивати дозвіл на зйомки на Азовсталі, у маріупольському порту чи приганяти черіпікер у сіру зону, щоб зняти з верхньої точки, домовляючись зі всіма військовими про це.
Мантас перший режисер, для якого я стала автором, співтворцем фільму, який годинами спілкувався зі мною про героїв і давав мені змогу знімати те, що я відчуваю.
Мантас – провідник. Провідник у творчість, провідник у силу, провідник у дух, провідник із знайомство самого з собою.
Коли я побачила перший монтаж "Маріуполіса", я зрозуміла, що фільм, який ми зняли, можно буде дивитись завжди. І через 10 і через 50 років. Актуальність цього фільму поза актуальністю часу.
Мантас, я дякую тобі за унікальний досвід проживання життя. Вибач, що я часто не розуміла тебе. Ти прожив неймовірне життя, життя справжнього героя, який був відданий свої творчості, яка не має меж, та не маю часу.
Я не прощаюсь із тобою. Бо ти продовжуєш жити у своїх фільмах. Ти продовжуєш жити у своїх дітях, у всіх нас, які люблять тебе.
Подивитись "Маріуполіс" можна на багатьох европейських показах та онлайн на TAKFLIX.
Я мрію, коли ми відбудуємо Маріуполь, аби одну з вулиць назвали на честь Мантаса.
Вулиця Мантаса Кведаравічюса.
Місцеві просто будуть казати "вулиця Мантаса".
Анна Паленчук, кінопродюсерка, кінокомпанія 435 ФІЛМС, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.