Парламент змінив процедуру усиновлення. Чи відповідає це інтересам дитини?

28 липня парламент проголосував за законопроект 7087, яким, зокрема, була змінена процедура усиновлення. Наразі він очікує на підпис Президента, після чого відразу набирає чинності. Якими будуть ці зміни, які їх причини і чи захищає законопроєкт найкращі інтереси дитини? Ключових новацій кілька.

Насамперед документ передає повноваження щодо захисту прав дитини органам опіки на рівні громад замість рівня районів (це пов’язано із завершенням децентралізації). Однак суттєво це процедуру усиновлення не змінює, важливими є інші новели.

По-перше, тепер в справах про усиновлення (а також в справах про позбавлення батьківських прав та про відібрання дитини) обов’язково братимуть участь прокурори. В законі зазначено, що вони здійснюватимуть представництво в суді дітей.

Крім того, ці прокурори отримують низку повноважень, які не пов’язані із представництвом дітей, а більше схожі на повноваження радянського загального нагляду: витребовувати інформацію від органів влади чи місцевого самоврядування, від підприємств, установ і організацій (вочевидь, незалежно від форми власності), давати їм доручення та інше. Задекларованою метою цих новел є захист прав дитини.

Ймовірно, проблемою, яку намагається вирішити законодавець, є низька спроможність служб у справах дітей та органів опіки щодо представництва дітей в судах. Там справді може бракувати юристів для того, щоб виконувати відповідні функції.

Однак законодавець обрав шлях, що прямо суперечить Конституції, адже вона не дозволяє прокуратурі представляти в суді інтереси людини. Для цього існує інститут адвокатури. Також надання подібних повноважень прокурорам неодноразово критикувала Венеційська комісія.

Тож, якщо йдеться про захист прав дитини, то цілком логічним і законним шляхом було би посилювати як спроможність служб у справах дітей, так і посилювати спроможність системи безоплатної правової допомоги.

Другою новелою є те, що тепер в справах про усиновлення не братимуть участі присяжні судді. На перший погляд, участь присяжних суддів обґрунтовують правом народу брати участь у правосудді безпосередньо.

Однак на практиці цей інструмент створює більше перешкод, аніж допомагає захищати права людини. Насамперед тому, що наша модель присяжних суддів не є класичним судом присяжних, а більше схожа на народних засідателів радянського штибу, які схильні погоджуватись з усім, що вирішує суддя. По-друге, на практиці присяжні часто не з’являються в судові засідання, через що розгляд справи доводиться переносити.

Також проблемною є участь присяжних в справах про усиновлення з огляду на таємницю усиновлення. Присяжних обирають з тієї громади, де відбувається розгляд справи, і є значна ймовірність того, що в такому випадку таємниця усиновлення може бути під загрозою. Окремим питанням є доцільність існування таємниці усиновлення взагалі, але про це не йдеться в законопроєкті, тому зазначу лише, що законодавцю варто подумати, чи справді ця таємниця є корисною.

В цілому усунення присяжних зі справ про усиновлення є цілком раціональним кроком, який може позитивно вплинути на розгляд цих справ у суді. Зокрема, зменшити ризик затягування розгляду справ. Але законодавець не врегулював, в який спосіб слід завершити розгляд справ про усиновлення, який вже розпочався за участі присяжних. Зазвичай в перехідних положеннях закону такі ситуації врегульовані, однак в законопроекті 7087 про це не йдеться.

Третьою новелою є скорочення строків розгляду справ про усиновлення в суді. Зокрема тепер у справах про усиновлення не буде підготовчого засідання, строк підготовчого провадження замість 60 днів скоротили до 5, а строк подання апеляційної скарги скоротили з 30 до 10 днів. Вочевидь, законодавець намагається вирішити проблему затягування розгляду справ про усиновлення.

І справді, в багатьох випадках замість встановлених 2-3 місяців, впродовж яких суд має розглянути справу, це триває понад рік. Без сумніву, така практика суперечить найкращим інтересам дитини. І, зокрема, в Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей зазначено, що "справи, в яких ідеться про дітей, необхідно вирішувати оперативно. Також може розглядатися питання про встановлення системи їх пріоритетності".

Однак наразі судді не дотримуються навіть тих більш тривалих строків, які прописані в законі. І напевно найбільш вагомою причиною є недоукомплектованість судів, що призводить до надмірного навантаження на суддів і, відповідно, порушення строків розгляду всіх категорій справ, а не лише справ про усиновлення. Тож тут радше йдеться про нагальність судової реформи, а не про скорочення строків. Тому є великі сумніви, що такі новели справді призведуть до того, що справи про усиновлення розглядатимуть без затримок.

Попри те, що окремі новели законодавця є дискусійними, позитивною тенденцією є те, що парламент знаходить час для того, щоб розглядати законопроекти, пов’язані із захистом прав дитини. Це також означає, що з огляду на вимоги, пов’язані зі статусом кандидата в члени ЄС, парламенту слід повернутись до розгляду урядових законопроектів "Про юстицію, дружню до дитини", які були зареєстровані рік тому.

Катерина Грищенко, аналітикиня Фундації DEJURE, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.