Слабкий зв'язок з реальністю. Що чекає на освіту та зарплати вчителів у рамках проєкту бюджету-2023

Порівнювати бюджет воєнного часу з державними видатками, що планувалися до повномасштабного вторгнення, – справа невдячна. Всі розуміють, що економіка важко вражена, надходження коштів зменшилося, а видатки на оборону – астрономічно зросли.  Ми ставимо на перше місце фінансування ЗСУ, бо це запорука нашого виживання й свободи.

Та все ж освітня частина проєкту Держбюджету 2023 року викликає у мене подив і багато запитань.

В абсолютних числах бюджет Міносвіти порізали найбільше – мінус 29,7 млрд грн. Більше забрали лише в Міненерго, але там інша ситуація: зниження видатків на понад 180 млрд – це зокрема компенсація за продаж "дешевого газу" для Нафтогазу. І невідомо, чи не доведеться "доливати" кошти Міненерго в середині 2023.

Але давайте цього разу про освіту. Порівняно з 2022 роком, фінансування освіти скоротили на 17%, і дісталося усіх бюджетним програмам.

На вищу освіту держава витратить 18,4 млрд грн – замість 22,7 млрд грн, як було в цьому році. Фонд стипендій скоротиться з 5,1 до 4,2 млрд грн. Це можна пояснити зменшенням кількості вступників через війну, але паски вишам все одно доведеться затягнути.

Те саме стосується видатків на фахову передвищу освіту, коледжів, – на них запланували 4 млрд грн порівняно з 5 млрд грн, виділеними минулого року.

З'явилося в бюджеті й пара нових виплат – 1 млрд грн на шкільні автобуси та 1,5 млрд грн – на створення безпечного середовища у закладах освіти. Це, наприклад, укриття.

Однак є цифри, які мені складно пояснити навіть самій собі. А МОН буде ще складніше пояснити вчителям.

Обсяг освітньої субвенції на 2023 рік складе 87,5 млрд грн. Це кошти, які держава дає на місця на зарплати вчителям. До цієї суми додаються гроші місцевих бюджетів, яких під час воєнного стану, звісно, більше не стало. І разом виходить те, що кожна вчителька та вчитель отримує за свою роботу щомісяця.

Можна було б припустити, що видатків стане менше – хтось  з дітей і вчителів виїхав за кордон, хтось з педагогів змінив роботу, хтось опинився в окупації, а отже зарплат треба платити менше.

Однак, за даними МОН, на початок навчального року за кордоном перебуває 500 тис. дітей, а 3,9 млн – навчатимуться в Україні. Скільки з цих 500 тис. будуть дистанційно вчитися в українських школах – невідомо, але можна припустити, що таких дітей буде немало.

Також за кордоном лишилося 16,5 тис. з понад 400 тис. вчителів, що працювали у школах на початок повномасштабного вторгнення. Відповідно до законодавства, вони мають право продовжувати працювати дистанційно, а якщо не мають можливості – їм повинні оформити простій. Але не звільнити.

Також відповідно до законодавства, Україна виплачує заробітну плату всім педагогам, які опинилися в окупації. Звісно, крім тих, хто співпрацює з окупантами та викладає за pociйськими програмами.

Тож очікувати настільки суттєвого скорочення вчителів, щоб на них вистачило на 19% менше коштів на зарплати, – видає слабкий зв'язок Міносвіти з реальністю.

Цього року маємо 30% інфляцію, на кінець 2023 року прогнозують 69%, порівняно з початком 2022. А отже від і так не надто великої зарплати вчителів залишиться небагато.

То як саме Міносвіти на чолі зі Шкарлетом планує розтягти скорочені кошти на зарплати всім вчителям? На українську освіту чекають масові звільнення? Перехід на неповний робочий день? Педагогам зріжуть надбавки, які складали до 50% їхньої зарплати? Це важливо для всього суспільства, адже впливає на освіту наших дітей.

До речі, давайте поговоримо про надбавки, зараз саме час. Точніше, про реформу системи нарахування зарплат вчителям. Я нагадаю, що система ця родом з CPCP. І як і все coвкове – громіздка, створює неправильні стимули, а головне – робить вчителів страшенно вразливими – як перед їхнім безпосереднім начальством (поводься правильно, інакше не отримаєш надбавку), так і перед кризовими ситуаціями загалом.

Ця весна показала – першими під скорочення підпали саме надбавки: і коли школи не працювали, а вчителям нараховували простій, і коли школи вже повернулися до повноцінної роботи, але в місцевих бюджетах бракувало коштів.

Вчителі ризикують залишитися з більшим обсягом роботи – бо дуже багато з них вимушений працювати водночас очно та дистанційно, адже частина дітей у школах лишилася онлайн, – і з голою ставкою. Після інфляції.

Нагадаю, Міносвіти ще в далекому грудні 2019 зобов'язалося розробити нову систему нарахування вчительських зарплат. Але за 2+ роки спромоглося розробити рівно нічого і представило стару постанову від липня 2019, яку розкритикувала експертна спільнота і на реалізацію якої все одно не знайшли грошей.

І як вишенька на торті, у проєкті держбюджету відсутнє фінансування Нової української школи. Цьогоріч її забрали у резервний фонд бюджету, тож 5 класи, що мали навчатися за реформованою системою НУШ, увійшли в навчальний рік без системного навчання вчителів та без обладнання.

Я все розумію про наші великі проблеми і кризу, але ці 1,5 млрд грн на Нову українську школу на тлі загальних видатків держбюджету – крапля в морі. Чи вартують ці зекономлені кошти відмови від однієї з найважливіших для суспільства реформ? Чи сприймати це як остаточний хрест на НУШ слідом за відмовою від системи мережі профільних ліцеїв? Я перепрошую, а куди ви збираєтеся повертати дітей після перемоги? Дітей, які повчилися за кордоном? Яку систему освіти ми можемо їм запропонувати?

Туди ж – зменшення удвічі коштів на Український центр оцінювання якості освіти. Ця установа серед іншого займається ЗНО. Ми бачили, наскільки складною була цьогорічна вступна кампанія. За 2+ роки постійної кризи – пандемії, а потім повномасштабної війни – не знайшлося державних ресурсів на оцінку та компенсацію освітніх втрат. І на тлі цього удвічі різати бюджет установі, яка має тягнути на собі ці надскладні та надважливі задачі – майбутнє українських студентів? А нам взагалі потрібне майбутнє?

І до моєї улюбленої теми. Програму "Загальнодержавні витрати у сфері освіти", з якої фінансуються підручники, скоротили з 1,5 млрд грн до 813 млн грн. Ціни на папір та друк загалом стрибнули неймовірно. Тож гадаю, можна не чекати наступного року підручників для 6 класу НУШ і оновлення підручників для 1 класу? А це питання дуже на часі.

Навіть у кризовий воєнний рік спланувати державний бюджет можна по-різному. Можна не повертатися до Великого будівництва і відтермінувати виплату державного боргу – думаю, позичальники поставляться до цього з розуміннями. Можна знайти невеликі як для бюджету кошти на критичні статті витрат.

А освіта якраз із таких. Якість освіти зараз на часі як ніколи раніше. Я розумію, що поки МОН не очолить нарешті команда, спроможна й мотивована працювати, я говорю з глухою стіною. Та все ж. Якщо уряд не візьметься за голову і не поверне на рейки шкільну реформу, якщо не знайде, як розв'язати проблему вчительських зарплат, якщо не профінансує Український центр оцінювання якості освіти – сотні тисяч дітей, які зараз за кордоном, не повернуться.

Мільйони, які встигли побачити школи у країнах ЄС, будуть порівнювати їх із нашими – не на користь останніх. І ми відіб'ємо pociйську навалу, але після перемоги виявимо, що треба відбудовувати з нуля не лише зруйновані будинки, дороги та мости, але й зруйновану систему освіти. А це буде дорого, складно і довго. І що ми втратимо за період відбудови в плані людського капіталу та суспільного розвитку – я боюся навіть думати.

Інна Совсун, народна депутатка України, ексзаступниця міністра освіти та науки України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.