Втрачене покоління 2.0. Що відбувається з освітою під час війни?
У 2020 році українці вперше масово зіткнулися з необхідністю перевести життя на дистанційні рейки і, мабуть, одним із найбільших викликів була спроба одночасно запровадити дистанційне навчання на всій території країни.
На практиці реалізація була різною: кожен заклад навчав дистанційно так, як міг, але в основному онлайн-навчання асоціюється із Google Classroom, відсканованими підручниками, завданнями в MS Word та уроками в Teams або Zoom, де вчителька читає якусь лекцію, а діти сидять із вимкненими камерами та пишуть у чаті спам.
Не дивно, що за результатами опитування, яке проводила Освіторія в 2021 році, більше 60% батьків вважають, що дистанційне навчання не задовольняло потреби їхньої дитини. І тут справа не в самому процесі, а в тому, як він організований.
Державні заклади освіти намагаються просто перенести звичайне навчання в онлайн-формат, але це так не працює. Навіть дорослій людині важко висидіти 7 годин на самоті перед монітором, слухаючи монотонні лекції, що говорити про дітей, яким фізично треба грати, думати, бешкетувати, спілкуватися з однолітками.
Цього року ситуація стала ще гіршою, бо на практиці ми маємо гібридний режим навчання: трохи офлайн, у школі, трохи в укритті, трохи онлайн. Є ситуації, коли частина дітей "навчається" онлайн (учитель спрямовує камеру на дошку, щоб його було видно), а решта – офлайн, у класі. Мій друг жартує, що його син, який навчається на третьому курсі університету, не здобуде жодної освіти, незважаючи на отриманий майбутній диплом.
Понад усе в нашій ситуації бентежить відсутність будь-яких системних рішень на рівні держави. Якісна освіта є однією із 17 глобальних цілей сталого розвитку і, якщо ми хочемо побудувати модернізовану Україну після нашої перемоги, то освічені українці мають бути основою цього процесу. Натомість зараз ми втрачаємо час і, здається, що всіх влаштовує симуляція процесу освіти.
Хоча впровадження якісного дистанційного навчання не є чимось унікальним, це давно не ноу-хау. В Україні є якісні дистанційні школи, університети та корпоративні навчальні заклади, які багато років працюють виключно онлайн та дають можливість дітям і дорослим отримувати якісні освітні послуги. Звісно, для цього необхідні інвестиції у створення цифрової інфраструктури, зокрема платформи, але невже це неможливо зробити в масштабах країни?
Українська школа онлайн – це, звісно, цікаво, але жодна людина ще не здобула освіту, переглядаючи самі відео. Необхідна система, яка складається з чотирьох компонентів: платформа, контент, практика, зворотний зв’язок. Сьогодні маємо частково лише другий компонент, і той розроблено неповністю.
Еріх Марія Ремарк писав про "втрачене покоління", причиною якого стала Перша світова війна. Ми ризикуємо втратити наше покоління не лише через війну, а й через відсутність освіти.
Володимир Страшко, директор дистанційної школи Unicorn School, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.