Час змінити ставлення: чому тестування на ВІЛ має стати звичною практикою

Раннє виявлення ВІЛ та своєчасний початок лікування – один з найефективніших підходів до зниження ризику передачі інфекції та збереження життя людини. Проте в Україні частка виявлення ВІЛ на пізніх стадіях сягає 57%. Більше половини пацієнтів дізнаються про хворобу на тій стадії, коли інфекція вже розвинулася і організм людини зазнав серйозного негативного впливу.

За оцінками Центру громадського здоров’я, близько 90 тисяч людей в Україні мають ВІЛ, але не знають про це. Найчастіше людина передає ВІЛ іншим до того, як дізнається про своє захворювання. Пізня діагностика завжди пов’язана з високим ризиком смерті і захворюваністю внаслідок супутніх хвороб, особливо туберкульозу.

Отже, пізня діагностика ВІЛ – один із ключових факторів того, що епідемія триває. Розбираємось, як зміна ставлення до тестування з боку медичних працівників та й усіх українців може допомогти.

Стереотипи приховують істину

Епідемія ВІЛ триває, але українці не схильні звертати увагу на цю проблему. Часто люди думають, що загроза стосується когось іншого, але не їх особисто. Принаймні про це свідчать висновки дослідження Представництва Фундації АнтиСНІД-США в Україні та Українського інституту політики громадського здоров'я.

Протягом 2021 року ми провели 22 глибинних інтерв’ю з людьми, яким уперше в житті був поставлений діагноз ВІЛ на пізніх та дуже пізніх стадіях, протягом 2018-2020 років. Дослідження проводилось у 8 областях України: Київській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Одеській, Миколаївській і Херсонській.

Результати дослідження свідчать, що тема ВІЛ-інфекції сприймається, як дуже далека, як населенням, так і медичними працівниками. Майже всі учасники стверджували, що вони ніколи не обговорювали тему ВІЛ-інфекції в своєму соціальному колі і не чули, щоб будь-хто з їхніх знайомих колись згадував ці питання. Одна з респонденток описала це так:

"У мене вже скільки знайомих, за мої 35 років ми ніколи таку тему не обговорювали... Все завжди, знаєте... Ну і я теж завжди думала: "З ким завгодно, але тільки не зі мною". Ось не обговорюється і ... я ніколи не чула, щоб про це говорили".

Рівень інформованості як із питань ВІЛ-інфекції загалом, так і стосовно доступності тестування на ВІЛ є низьким.

"Що знала я про ВІЛ? Зовсім нічого! Зовсім нічого! Ну, чула, що ВІЛ… Що є там ВІЛ, та… ніколи не думала, що воно взагалі до мене приліпиться. Знала, що одразу смерть. Про можливість тестування? Ні. Ні. Зовсім нічого. У мене і в оточенні нікого."

Чи не головна причина такого ставлення – стигматизація як самого захворювання, так і людей, що мають ризики заразитися ВІЛ. Медичні працівники не пропонують зробити тест на ВІЛ через поширену точку зору стосовно ВІЛ-інфекції, що це хвороба певних "груп ризику". Через це медичні працівники "соромляться" запропонувати тест на ВІЛ "пристойній" на вигляд людині. Так, розповсюджена думка, що на ВІЛ хворіють лише "наркомани".

"Я попросила у сімейної лікарки направлення у центр СНІД, а вона мені каже – а воно вам треба? Там наркомани, а у вас що не так? Сімейний лікар таке каже!"

Насправді, зараження пов’язані з вживанням ін’єкційних наркотичних речовин переважали до 2007 року. Пізніше куди більше інфікувань ставалося через незахищені сексуальні контакти. Так, за 9 місяців 2022 року вже 68% від загальної кількості нових зареєстрованих випадків становлять випадки інфікування саме статевим шляхом.

Довгий шлях до діагнозу

Хоча тестування на ВІЛ займає лише 15 хвилин і є безкоштовним, пацієнти куди частіше витрачають багато грошей на дорогі аналізи та лікування, яке не допомагає. У більшості учасників дослідження "маршрут пацієнта", тобто шлях до отримання діагнозу ВІЛ-інфекція, тривав від 3 місяців до 6 років.

"Сімейний лікар мені призначив аналізи крові, УЗД черевної порожнини… Потім кажуть, звернися до ЛОР-лікаря. Там подивилися – за аналізами все добре, але начебто є хронічний тонзиліт і гайморит. Давай ти прийматимеш антибіотики. Призначають мені сильні антибіотики. Я їх пропила... нічого не допомогло. Потім мені кажуть, звернися до щелепно-лицьового відділення. Звідти направили мене до обласної лікарні, до гематолога. Звернулась я туди, вона мене подивилася, скерувала здавати всі аналізи у нас... Почали з самого початку. І знову – загальний аналіз крові, біохімія та на TORCH-інфекції. А коли вже встановили діагноз, я в паніці давай шукати той аналіз, вони мені сказали, що начебто ми це робили, а я відкриваю – і там саме на ВІЛ-інфекцію немає!", – коментує одна з респонденток.

Більшість респондентів після погіршення самопочуття звертались в першу чергу до сімейного лікаря і жодному не запропонували зробити тестування на ВІЛ. Це вкотре доводить критичну важливість першої ланки й те, наскільки необхідним є настороженість до ВІЛ-інфекції, адже швидкий тест на ВІЛ на рівні первинної ланки включено до програми медичних гарантій і сімейні лікарі мали б цей тест пропонували своїм пацієнтам. Утім, навіть пізніше, коли пацієнти потрапляли до спеціалізованих закладів, як державних, так і приватних, лікарі не скеровували їх на тестування.

Додаткова загроза такої ситуації – неправильно призначене лікування, що може тільки нашкодити пацієнтам. Такі історії ми чули під час розмов з пацієнтами: "Психіатр вивчив його аналізи і... припустив, що, швидше за все, щось із імунітетом. Імунітету точно потрібна підтримка – ось вам імуностимулятори. Імунофлазід чи щось таке… І ще в такому великому обсязі! Це краплі, там доза 15 крапель на день, а він приймав 30 крапель 3 рази на день! … Я потім уже дізналася, що імуностимулятори протипоказані…"

"Ми лікували то одне, то інше. Поки не досиділися до 10 клітин (ознака повної втрати імунітету – прим. Я.Л.)".

На жаль, необхідного професіонального обміну досвідом між лікарями "загальної мережі" і лікарями-інфекціоністами, що лікують ВІЛ-інфекцію майже не відбувається. За результатами дослідження, лише одна лікар-інфекціоніст порушувала питання в медичній спільноті, чому медичні фахівці не призначають і не пропонують тест на ВІЛ, попри наявні ознаки ВІЛ у пацієнтів. Відповіддю було – їм ніяково пропонувати тест на ВІЛ благополучним людям, які, за їхнім припущенням, не належать до груп, які мають високий ризик інфікування.

"Отже лікарю соромно запропонувати…Моя інфекціоністка запитала мою сімейну лікарку, чому вона бачила мене в дуже поганому стані, з оперізуючим герпесом, стоматитом і не призначила тест на ВІЛ. Та відповіла – тому, що вона не могла подумати, що людина з двома вищими освітами, з благополучної сім’ї і нормальним  життям може мати таке…"

Тестування може змінити стан справ

Виявлення проблеми – передумова її вирішення. Своєчасне діагностування спрощує й процес лікування. Зараз в Україні майже 123 тисячі людей, що живуть з ВІЛ, отримують лікування в системі охорони здоров'я. Навіть під час повномасштабної війни дефіциту ліків немає завдяки підтримці міжнародних партнерів.

В Україні зберігається тенденція до зниження щорічної кількості нових випадків ВІЛ. Це добре видно, якщо прослідкувати дані протягом років: пік зареєстрованих захворювань зафіксований у 1999 році – 33,7 тисяч. У 2021 нових випадків було трішки більше 15 тисяч.

Можна припустити, що послуги з тестування ще більше стали поза увагою через збільшення інших загроз для виживання. Але, попри всі загрози, потрібно підтримувати фокус уваги до тестування на ВІЛ. Захищає не страх перед інфекцією та спроби замовчувати незручні питання, а раціональний підхід.

"Я думаю, треба це міняти зі старту: образиться людина, не образиться, але сказати, що це потрібно. Що це один із необхідних аналізів, що може довгий час не бути симптомів взагалі… А вам дякую, що ви принаймні намагаєтеся щось змінити. Хотілося б, щоб воно таки змінилося", – ділиться думкою один із респондентів.

"Потрібно йти, здавати аналізи й не чекати, що воно зникне. Мене ось врятувало тільки те, що я прийшла і сказала лікареві: "Чому воно не проходить? Давайте щось робити". Якби він мені й далі розповідав, що воно пройде, ще почекаємо, – я ще й зараз би сиділа, і воно б далі у мене в організмі росло", – дає пораду одна з учасниць дослідження.

Тестування на ВІЛ населення має стати буденною практикою, як вимірювання артеріального тиску або рівня глюкози. Ми всі маємо нарешті зрозуміти, що простий тест може допомогти встановити діагноз, вчасно розпочати лікування, зберегти здоров’я та життя й зрештою перервати ланцюг передачі інфекції.