Не існує хороших чи поганих емоцій: як батькам краще розуміти дітей під час війни?

Під час війни діти нерідко поводяться емоційніше за дорослих: можуть проявляти агресію, сильний смуток або ж замикатися в собі.

Річ у тім, що до 25-27 років мозок людини все ще перебуває на стадії розвитку. І якщо з раннього підліткового віку діти переважно навчились проявляти емоції, однак контролювати почуття усе ще досить складно.

Префронтальна кора мозку, яка відповідає за контроль емоцій та врівноваженість, у дітей ще не завершила формування, а тому не працює на повну потужність. 

Діти дуже по-різному реагують на війну, але з власного досвіду розповім про спільний знаменник для більшості випадків – діти в рази легше переживають важкі часи, якщо поряд урівноважені батьки, які розуміють емоції дитини, підтримують та демонструють, як правильно реагувати на виклики.

ГС "Освіторія" в межах ініціативи "Спільно" до навчання поспілкувалась із понад 500 батьками, 80% з них підтвердили зміни психологічного стану дітей з початку війни. Але що цікаво, половина опитаних зазначили, що стан дітей згодом стабілізувався. Я переконана, що вагому роль в цьому зіграли саме батьки, приклад яких діти підсвідомо наслідують. 

Щоб стати для дитини опорою в кризові часи, допомогти їй впоратися зі складними обставинами, необхідно добре розумітися на емоціях дітей. По-перше, варто усвідомити, що немає хороших і поганих емоцій, є приємні та неприємні. І негативні емоції не слід блокувати, адже насамперед вони сигналізують про небезпеку або свідчать про певні розлади. По-друге, війна – не підстава забороняти собі й дітям відчуття радості й щастя, особливо в дитинстві.

Які емоції можуть проявляти діти та як батькам на них реагувати?

Діти частіше зляться через війну та її наслідки, а не батьківські настанови

Найбільш характерні для кризових ситуацій емоції – це саме злість або гнів, які вказують на певну небезпеку і дають організму сигнал захищатися. Зазвичай злість домінує, коли є активне протистояння з ворогом, і як наслідок виникає бажання фізично проявити агресію. Якщо дитина надмірно злиться, батькам слід поставити запитання саме собі: чого саме вона зараз боїться?

Адже основою гніву є фрустрація – психічний стан, який спровокували непереборні труднощі на шляху до мети. Суб’єктивно це може бути відчуття страху, що цілі досягнути неможливо. До того ж гнів – це природна реакція на страх. Пам’ятаєте "бий або біжи"? Бити – це і є прояв гніву чи агресії щодо об'єкта, який викликає страх. 

Енергія злості дуже потужна, і зупинити її миттєво неможливо. Батькам важливо не зупиняти дитину в момент приступу, адже вимога приборкати злість – це звернення до частини мозку, що в дитини ще не розвинулась. Тому краще розпочинати спілкування, коли дитина заспокоїться. Коли злість є проявом протесту на зовнішні обставини, важливо підтримати дитину.

Варто пояснити, що цей стан цілком нормальний і його спровокувала, приміром, саме війна, а не накази батьків ховатися в укриттях. Далі необхідно допомогти направити негативну енергію у правильне русло: спорт, хобі, волонтерство.

Страх – важливий сигнал, якого не варто соромитися

Одну з найбільш важливих функцій для нашого фізичного виживання відіграє страх, особливо при постійній зовнішній загрозі. Нині в дітей загострилося почуття страху втратити життя, батьків чи добробуту, тобто дім, їжу та інші базові потреби. У такому випадку дорослі мають гарантувати дітям збереження цих базових речей.

Дитина має лише обов’язок вчасно реагувати на сигнали тривоги – загальні чи ті, що надходять від дорослих, і у випадку загрози сховатися, перебувати у безпечному місці та не порушувати правил.

Я раджу батькам за жодних обставин не нехтувати дитячими страхами, а навпаки прислухатись і допомогти подолати їх. Також не варто соромити дитину через страх, змушувати заспокоїтись або ж нав'язувати гендерні стереотипи на кшталт "хлопчики не бояться".

Краще дати можливість поділитися своїми переживаннями в приватній бесіді, можна навіть візуалізувати страх, намалювавши його історію. Якщо дитина не готова розповісти про переживання батькам, слід запропонувати їй бесіду із психологом або іншим дорослим, із яким діти готові розмовляти більш відверто.

Якщо причину страху ми зазвичай добре усвідомлюємо, то у випадку тривоги цей подразник є неочевидним. Щоб дітям було легше приборкати тривогу, необхідно перевести її у стан страху, тобто розібратися, що провокує навʼязливі думки, коли вони вперше зʼявилися, і як часто дитина прокручує їх у голові за день.

Найкраще розпочати розмову з дітьми з обговорення прикладів з власного досвіду батьків або проаналізувати кіно чи книжку, де головні герої змогли опанувати ці почуття. Розібравшись із причиною, ви можете допомогти дитині усунути її або прийняти факт, що це не залежить ні від неї, ні від батьків. Позбутися тривоги неможливо, просто заборонивши хвилювання як такі, необхідно змінювати фокус уваги на цікаві заняття, ігри або новий досвід. 

Смуток і печаль вивільняють негатив і напругу

Печаль – це реакція на втрату чогось дуже важливого, це відчуття спустошення, розчарування і навіть горя. Вона виконує захисну функцію, стимулюючи вихід негативу та внутрішньої напруги, що, своєю чергою, не дозволяє нам впасти у тривалу депресію.

Печаль – одна з довготривалих емоцій, складовими якої часто є періоди протесту, смирення і безпорадності. Якщо ми бачимо, що дитина сумує, не варто відразу намагатися її розважити. Краще допомогти пережити цю емоцію, надавши підтримку. Наприклад, дитину можна обійняти, висловити співчуття, запропонувати поділитися своїми думками. Як і всі ми, через печаль дитина переживає, наприклад, втрату, що, на жаль, наразі є дуже актуальним.

Війна  – не привід заборонити радість

Багато людей наразі уникають почуття радості, вважаючи її недоречною та несвоєчасною. Однак саме радість допомагає пережити кризу й адаптуватися до нового життя через нові задоволення чи виправдання надій та бажань.

Радість надихає на нові мрії та плани, а також зближує з людьми. Не варто забороняти дітям голосно сміятись, верещати, стрибати, плескати в долоні. Важливо не засуджувати, не відкладати на потім таку важливу емоцію як радість. Це можуть бути заняття спортом, ігри з водою і предметами, на які агресію можна направити безпечно – м’яч, папір, слайми, пісок, конструктор тощо. 

До базових емоцій слід також віднести цікавість і здивування, які ефективно стимулюють інтерес до навчання. Ці відчуття виникають щойно мозок виявляє розбіжність між тим, що ми вже знаємо, і тим, що ми хотіли б знати. Батькам варто взяти ці факти на озброєння, щоб пожвавити інтерес дітей до пізнання нового через розвивальні ігри, читання енциклопедій або ж  перегляд документальних фільмів. 

Що допоможе батькам краще розумітися на дитячих емоціях? 

• Поглибити власні знання про емоції дорослих і дітей зокрема на загальнонаціональній платформі  "Спільно до навчання".
• Розповідати про емоції дітям, як вони називаються та в який спосіб проявляються.
• Дозволяти собі й дітям не лише приємні, а й неприємні відчуття.
• Аналізувати природу емоцій.
• Навчати дітей опановувати негативні відчуття
• Ділитися власними переживаннями з дітьми та правильною реакцією на кризи

І наостанок памʼятайте, головна задача батьків зараз не в тому, щоб відгородити дітей від страждань і трагедій навкруги, адже в діджитал епоху це все одно не вдасться зробити. Батькам варто свідомо пережити з сином чи донькою тривогу, страх або ж приступи агресії й допомогти дитині зрозуміти себе. 

Катерина Гольцберг, дитяча і сімейна психологиня, президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.