Як допомогти постраждалим від сексуального насильства під час війни

Ця війна безпрецедентна за масштабами, жорстокістю та кількістю жертв. Утім, агресія Росії проти України далеко не перший приклад, коли загарбники використовують сексуальне насильство як метод терору мирного населення.

Коли почали з'являтися перші звістки про постраждалих, я з командою замислилась, які існують механізми, щоб допомогти людям відновитися. Ми стали цікавитись досвідом інших країн, що пережили різні форми збройних конфліктів протягом кількох останніх десятиліть. Шукали будь-яку доступну інформацію про способи реагування на сексуальне насильство під час війни, доказові практики допомоги постраждалим, інформаційні кампанії тощо.

І для нас стало великим відкриттям, що у світі не існує доказових методів, які б були пропрацьовані міжнародними організаціями і можуть застосовуватись локально. Чому? Тому, що тема дуже стигматизована. Про таке не заведено говорити. Постає запитання – як же допомогти постраждалим?

Психологи стверджують, що залишитись травмованим не дорівнює жити з травмою. У першому випадку людина не може вийти за межі страшного досвіду. А другий – означає можливість жити якісним життям далі, але це майже неможливо без сторонньої допомоги.

Чим раніше людина почне отримувати психологічну підтримку, тим вищі шанси зцілитися. На жаль, люди, котрі пережили настільки травматичний досвід, не готові розповідати, згадувати і заново проживати ті емоції. До того ж бояться осуду суспільства. В результаті виникає замкнене коло, де людина не може відновитись через неготовність говорити.

Крім того, допоки потерпілі мовчать, неможливо зібрати докази вини та притягнути злочинців до відповідальності. Сексуальне насильство під час війни – це військовий злочин, за який має настати відповідне покарання.

Станом на січень 2023 року прокуратура України зафіксувала 155 випадків сексуального насильства скоєного російськими військовими над українцями. За даними Української Гельсінської спілки, їх може бути в понад 100 разів більше. Проте без свідчень постраждалих відновити справедливість не вдасться.

З досвіду комунікацій у сфері охорони здоров’я, зокрема і психічного здоров’я, ми розуміли, як на перший час важливо дати людям зорієнтуватись після пережитого. Влітку ми запустили інформаційну платформу "Далі Є", де зібрали відповіді на запитання, які не заведено обговорювати публічно, але які життєво необхідні: як запобігти небажаній вагітності і хворобам після зґвалтування, як надати собі медичну допомогу в умовах окупації, як можна покарати кривдників і відновити справедливість, що робити, якщо стали свідком насильства, де шукати юридичну та психологічну підтримку, як опанувати свої емоції і знайти сили рухатись далі.

Під час роботи над цією платформою з’ясували, що в Україні працюють організації, які покликані опікуватись постраждалими від сексуального насильства в умовах конфлікту. Усіх їх об’єднує одне – практично відсутність запитів на консультації та на допомогу.

Дуже б не хотілось, аби Україна стала ще однією з переліку країн, де тему сексуального насильства відкидають з порядку денного просто тому, що говорити про неї складно, а українці, котрі постраждали від російських військових так і не отримають усю необхідну допомогу. Реагувати на це можна по-різному. 

Спосіб перший. Можна голосно і з подробицями розповідати шокуючі історії людей, які пережили важкий досвід. Чи це допомагає комусь відновитись? Ні. Чи це зменшує стигму в суспільстві? Теж, ні.

Спосіб другий. Можна взагалі перестати говорити про сексуальне насильство під час війни. Викреслити цю тему з інформаційного простору і зробити вигляд, що проблеми не існує. Постраждалі обурюватись навряд чи будуть, тож і суспільство про все невдовзі забуде.

В Україні з початку війни ми бачили в дії перший сценарій, який лише загострив ситуацію. І після низки історій, від яких буквально холола кров – раптом тема сексуального насильства під час війни просто зникла з інфополя. Коли ми влітку розпочали інформаційну кампанію на підтримку проєкту "Далі Є" і почали звертатись в різні медіа – друковані, онлайн, телебачення – вже ніхто не готовий був цю тему висвітлювати. Так Україна перейшла до другого варіанту розвитку події.

Та є й третій спосіб. Говорити про сексуальне насильство під час війни, щоб підтримати людей, щоб сказати їм, що вони не одні - критично важливо. Що держава, і все суспільство підтримує постраждалих і зробить все, щоб притягнути до відповідальності винних.

Лише потрібно побудувати комунікацію так, щоб не завдати шкоди, а підтримати. Виважено, толерантно та передусім з повагою до людини. І також потрібно не тільки комунікувати, але й розвивати систему надання допомоги на місцях, навчати  медиків, психологів, соціальних працівників як взаємодіяти з людьми на деокупованих територіях, на що звертати увагу, як допомогти, куди направляти..

Чи буде працювати третій спосіб? Я дуже на це сподіваюся. Недавно ми презентували проєкт "Вишиті болем", який говорить про проблему та розповідає збірні історії людей, які пережили сексуальне насильство на війні через орнамент українського вишитого рушника. Таким чином ми і піднімаємо тему на рівні суспільства, але сама подача має психотерапевтичний ефект, оскільки розглядаючи рушник з історією, є можливість і прочитати справжню, і побачити свою.

Більше того, щоб ті, хто пережив сексуальне насильство, відвідавши сайт, побачили, що вони не самотні і знайшли можливість звернутися по допомогу, не відкладаючи на роки переживання в самоті. Невдовзі виставка вишитих рушників з'явиться на залізничних вокзалах великих міст прифронтових регіонів: Суми, Чернігів, Харків, Дніпро, Одеса. Навмисно обрано велелюдні місця. Чим більше людей подивиться на це питання з іншого ракурсу, ненав'язливо та етично – тим швидше ми подолаємо стигму.

Через мистецький проєкт "Вишиті болем" дуже б хотілось привернути увагу суспільства до вкрай складної теми. Та ми розуміємо, що лише наших зусиль недостатньо. Держава має активно включатися у процес розробки рішень для підтримки постраждалих від сексуального насильства під час війни. А також до побудови чіткої лінії комунікацій у суспільстві, аби ця тема звучала коректно та професійно.

Ми переконані, що ще низка профільних організацій відкриті і готові разом продовжувати працювати з темою сексуального насильства під час війни, аби допомогти українцям відновитися і рухатись далі.

Наталя Ольберт-Сінько, керівна партнерка консалтингової агенції One Health, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.