Як не вигоріти у волонтерстві: поради з досвіду
Міністерство охорони здоров'я прогнозує, що близько 15 млн українців потребуватимуть психологічної підтримки внаслідок прямого чи опосередкованого впливу війни. Серед них – і волонтери.
У МОЗ додають, що головна психологічна проблема волонтерів – емоційне вигорання. Передусім у волонтерів-медиків, психологів, операторів гарячих ліній і всіх, хто працює у форматі "людина – людина" та піклується про інших людей. Зокрема, на це впливає постійний контакт із чужим болем.
Як наслідок, волонтери можуть вигорати за кілька місяців, тижнів і навіть днів – залежно від локації, обставин і завдань. Наприклад, волонтери-медики чи рятувальники у гарячих точках можуть відчути вигорання за 2-3 дні безперервної роботи.
Емоційне вигорання – це захисна реакція організму на постійний стрес і напругу. Воно не просто знижує ефективність і мотивацію щось робити, а й загрожує здоров'ю волонтерів.
Ознаками вигорання є швидка втомлюваність і емоційне виснаження, безсилля і апатія, почуття дистанціювання від своєї роботи і її результатів, зневіра в собі й роздратування, прояви агресії до людей навколо, зокрема до тих, кому надається допомога. Можуть виникати фізичні прояви, як-от головний біль чи біль у шлунку.
Повномасштабна війна проти російської агресії триває понад рік – і це марафон, у якому нам усім потрібно ще чимало сил, аби здобути перемогу.
Як не вигоріти у волонтерському марафоні?
Мої топ-5 порад:
Піклуйтеся про свій психологічний і фізичний стан
Ця порада здається банальною, однак пригадую, як у перші місяці війни я "забивала" на турботу про себе. А потім "вимикалася", як розряджений акумулятор. Це неправильно. Допомагати іншим без зривів можливо тільки тоді, коли ви підтримуєте себе на базовому рівні: спите, їсте, займаєтеся спортом тощо.
Якщо ви відчуваєте, що вигораєте, впишіть у свій розклад дня заняття спортом, час на повноцінні прийоми їжі, прогулянку. Можете буквально поставити для цього нагадування на телефоні та дотримуватися їх. Інакше є загроза не лише вигоріти, а й нашкодити здоров'ю.
Робіть перерви протягом дня, відпочивайте від новин і соцмереж, виділяйте час на спілкування з близькими, рутинні справи, які допомагають розвантажити голову.
Не намагайтеся допомогти усім
На початку повномасштабного вторгнення я приймала запити на евакуацію та шукала водіїв, допомагала з харчуванням для київських лікарів, шукала різну амуніцію – і все це одночасно. Сили й увага в такому ритмі розфокусовуються, немає розуміння масштабу наданої допомоги. Водночас до вас виникає негатив у людей, яким вам не вдалося допомогти.
На всіх вас не вистачить, тому оберіть певний підрозділ або групу цивільних – і допомагайте саме їм. Оберіть також напрями: медицина, спорядження, автівки, харчування. Коли є фокус на певному напрямі, ваша допомога стає більш експертною.
Не беріть на себе провину
У стресових ситуаціях люди, які очікують допомоги, можуть казати неприємні речі. Людина в іншому контексті й емоційному стані, не розуміє, в якому стані ви. Пропускайте негатив повз себе та звертайте увагу на суть запиту.
Розповідайте про те, що робите
Діліться у соцмережах і в чатах із друзями, що ви волонтерите. Фотозвіти, реальні історії – це валюта довіри до вас і головний інструмент швидко закрити запити. Коли люди знають, що вам можна довіряти – вони готові вкладати свої ресурси. Не лише донатити гроші, а й допомагати з контактами, логістикою, психологічною підтримкою. І ця синергія додатково заряджає. Також дуже заряджає, коли ви комусь змогли допомогти та виправдали довіру.
Таким чином ви працюєте над створенням своєї репутації, якій можуть довіряти як військові, так і цивільні. Мене це тримає: я бачу сфокусований результат і знаю, що в спільноті волонтерів мені допоможуть, коли я не знаю рішення. Але так само я маю вкладати зусилля і ресурси в інших волонтерів, щоб вони могли допомогти тим, ким опікуються.
Фіксуйте собі результати
Так, як вам зручно: у блокноті, або заведіть таблицю в гуглі чи екселі. Так ви будете бачити, скільки зробили за день, тиждень, місяць.
Часто волонтери роблять багато дрібних і дуже різних завдань, які є складовими одного завдання, але наприкінці дня залишається відчуття "нічого не зроблено". Наприклад, "хлопцям передали тепловізор" складається з таких кроків: узгодили потрібну модель із військовими, обговорили знижку з продавцем, забрали тепловізор, доставили військовим, підписали з ними запит, договір про благодійну передачу (він потрібен для БФ), акт прийому-передачі, отримали фото-/відеозвіт, звітували в соцмережах, передали всі документи бухгалтерії.
Кожна з цих складових забирає чимало сил і часу. І хоч передусім всі фокусуються на результаті, саме ці дрібниці є важливими кроками до нього.
Пам'ятайте, що волонтерство – це довготривала історія, це марафон. Бережіть себе, піклуйтеся про себе – тоді ви зможете ефективно допомагати іншим.
Олена Колесник, волонтерка напряму військової допомоги і People Partner у Yellowblue Force Foundation, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.