Українські діти за кордоном: що робити, якщо дитину вилучили іноземні служби

На фоні глобальних проблем, з якими зіткнулася Україна через повномасштабну збройну агресію рф, маємо ще один виклик: вилучення дітей із українських родин за кордоном.

Мені особисто довелося втручатися та надавати юридичну допомогу у декількох подібних кейсах. З одного боку, для українських реалій ситуація була б звичайною побутовою справою, для іноземних держав, де сім’ї з України перебувають під тимчасових захистом – привід звинуватити батьків у порушенні прав дитини та навіть тимчасово ув’язнити або шантажувати цим. Не завжди обґрунтовано.

Чим глибше занурювалася в проблематику, тим більше розуміла, що вона вже має системний характер. І потребує втручання не лише консульств, юристів, а й такого ж системного та комплексного її вирішення на рівні держорганів. Що робити, якщо за кордоном дитину все ж таки вилучили, а батьків помістили у місця тимчасового тримання?

Уявіть ситуацію. Українська жінка, рятуючи своїх двох дітей 8 та 16 років від повномасштабного вторгнення, виїжджає за кордон. Тимчасовий захист знаходить у Німеччині. Що вона відчуває, які виклики долає щодня, як проходить інтеграція у нове суспільство і чому важливо знайти собі роботу, описувати та розказувати не потрібно.

Чимало українських родин відчули все це на собі сповна і знають подробиці не з чуток. Але коли мати почала працювати, а діти відповідно залишалися вдома, то згодом за викликом сусідки до родини завітала поліція і соцслужба. Але у перший візит обмежилися попередженням. Вдруге – це вже буде вилучення.

Ще один випадок. Мати та син-підліток в Італії. За те, що вона дала синові копняка, просиділа тиждень під вартою, а дитину – тимчасово вилучили.

Кейс на Кіпрі. Тут і мати, і няня на певний час були поміщені у місце тимчасового тримання через те, що 10-річний син жалівся на батьків шкільному психологу.

Публічним ще минулого року став випадок зі зразковим дитячим будинком сімейного типу Васильєвих з Херсона, якому вже понад 15 років, і на вихованні було десять дітей віком від 8 до 17,5 років. Вони потрапили до Польщі, але згодом всіх дітей вилучили. Лише через 2 місяці, коли вже тривали суди, завдяки інформаційному розголосу та втручанню Мінсоцполітики, МЗС, Офісу омбудсмана, консульства, 8 дітей повернулися в родину та в Україну.

Це все приклади, як врятуватися від однієї війни і потрапити в не менш стресову ситуацію, але вже за кордоном.

За останніми оцінками управління Верховного комісара ООН у справах біженців, наразі за кордоном перебуває понад 6,3 млн українців, третина з них – діти.

За інформацією з Офісу омбудсмана на осінь, кількість дітей, вилучених за кордоном з українських родин становила 215 осіб. Найбільше в Польщі, Німеччині, Іспанії та Італії. Як бачимо з прикладів, мова йде не лише про біологічних батьків, а й про прийомних, батьків-вихователів та про вилучення неповнолітніх у батьків матері чи тата, які з онуками перетинали кордон лише з довіреністю.

Чому ж тоді так відбувається, коли, здавалося, абсолютно побутова справа для України, як то залишити молодшу дитину під наглядом старшої або довірити онуків бабусі чи дідусю, за кордоном є кримінальним проступком чи порушенням прав дитини?

Юридичний аналіз та свідчення батьків доводять, що незнання законодавства іноземної юрисдикції є основною причиною вилучення. Але будь-де незнання законодавства не звільняє від відповідальності. Наприклад, бабуся не є офіційним опікуном дитини, а тому неповнолітні, згідно із законами країни перебування, вважаються дітьми без супроводу.

Скажімо, в Іспанії законодавець визначив, що зазвичай про дітей мають піклуватися батьки. Якщо ж батьки не можуть здійснювати опіку та відповідні батьківські обов’язки щодо неповнолітньої дитини, суддя може призначити третю особу законним опікуном дитини з еквівалентними правами.

Якщо дорослий, який супроводжує дитину, не є ані одним із її батьків, ані законним опікуном, то завжди є ризик вилучення. Втім, якщо до повномасштабного вторгнення рф в Україну іспанська влада автоматично застосовувала протоколи вилучення, то вже з червня 2022 року підхід щодо дітей, які прибувають з України, змінився: аналізуються обставини, родинні зв’язки і стосунки між дорослим та неповнолітнім.

Але якщо вже так сталося, і дитина евакуйовується без родини, то з собою мають бути копії документів, що посвідчують особу дитини та батьків, наприклад, паспорт, свідоцтво про народження, ідентифікаційний номер тощо. Крім того, батьки повинні оформити лист, завірений у нотаріуса, соціальних служб або посольства Іспанії в Україні, в якому пояснити, куди і з ким відправляється дитина. Вже в країні перебування відносини між дитиною та фактичним опікуном бажано оформити юридично.

У Польщі також є можливість у правовому полі закріпити опікунство за бабусею, скажімо, або за іншим родичем дитини через опікунський суд.

Відповідно до закону "Про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території країни", введений інститут тимчасового опікунства і права тимчасового опікуна прирівняні до прав прийомних батьків. Слід все ж таки знати, що опікун не має таких широких повноважень, як батьки. Хоча він і відповідає за повсякденний догляд за дитиною та представляє її, він може ухвалювати рішення лише щодо повсякденних справ.

Для більш важливих питань щодо дитини, як-от операція, виїзд за межі країни, тимчасовий опікун зобов’язаний отримати дозвіл суду з питань опіки.

Непересічна ситуація в Італії. Місцеві суди деяким дітям, які вже мають законних представників відповідно до законодавства України, призначають опікунів-громадян Італії. У результаті розлучають їх із законними представниками та організовують постійне проживання в сім’ях резидентів.

Мова йде про неповнолітніх сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які організовано евакуйовувалися із зони бойових дій або з тимчасово окупованих територій за кордон.

Відповідно до положень Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки та про поновлення опіки над дітьми від 1980 року, рішення щодо опіки, ухвалене в одній договірній державі, визнається та приймається до виконання у будь-якій іншій договірній державі. В такому випадку важко оцінювати наміри та прогнозувати подальші дії італійської влади, складно визначити чи є ці дії захистом інтересів та прав дитини, але з точку міжнародного права варто говорити про його недотримання.

Щодо правил, коли дитина може залишатися без нагляду.

У більшості країн немає правил щодо фіксованих обмежень із визначення мінімального віку, коли дитина може залишатися одна без нагляду. Але, наприклад, у польському законодавстві залишати дитину віком до 7 років без нагляду вважається злочином, якщо це створює для неї ризик. Ризик, звичайно, залежить від ситуації, віку дитини та тривалості перебування без нагляду.

Органи влади Іспанії можуть розцінювати перебування маленької дитини без нагляду, як її безпорадність, а отже, з боку батьків - це нехтування або незадоволення потреб малюка. У такому випадку може статися вилучення, потенційно – також і кримінальна справа.

За європейськими нормами, батьки або опікуни можуть зіткнутися з рядом соціальних заходів, якщо відповідні служби вважатимуть, що батьківські обов’язки виконуються у не найкращих інтересах дитини. Це, зокрема, недостатній догляд, жорстоке поводження. Проблеми з поведінкою, соціальною адаптацією – також ризик та причина, через яку служби можуть завітати до батьків.

Позиція України щодо усіх цих випадків зводиться до того, що громадяни України за кордоном перебувають тимчасово, а всі випадки обмеження прав батьків і законних представників українських дітей необхідно передавати під юрисдикцію України.

Однак, як бачимо, проблема системна, різнопланова і не вирішена. Асоціація правників України під час моєї каденції на посаді президентки вже підключилася до розв’язання проблеми.

Сьогодні робота триває на рівні Офісу омбудсмана та International Bar Association, що має розгалужену мережу представництв по всьому світу. І вони готові підключити міжнародних юристів для захисту інтересів дітей та батьків в юрисдикціях, де вони перебувають.

Також ми маємо напрацювати алгоритм дій, що робити, якщо є ризик вилучення дитини або це вже сталося і на батьків очікує тимчасовий арешт та суд. Але, очевидно, що справа не лише за юристами. Рішення має бути комплексним, щоб вирішити поточну проблему. В перспективі – на українське законодавство чекає імплементація європейських норм. Це вимога часу на шляху до євроінтеграції. 

Анна Огренчук, президентка Асоціації правників України в 2021-2023 роках, керуюча партнерка LCF Law Group, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.