Як віднайти себе після служби: шлях ветерана до нової професії

23 лютого 2022 року я відсвяткував свій 32-й день народження. Наступного дня, з початком повномасштабного вторгнення, заспокоїв і підготував сім’ю, а 25 лютого зранку добровільно прийшов до військкомату, полишивши професію викладача інформатики та музики в місцевому ліцеї. Так почався мій шлях військового, який я зараз продовжую як ветеран.

Служба

Перший місяць служби проходив у рідному місті Сокиряни, Чернівецької області, у складі роти охорони. Потім мене відібрали до новоствореного 37-го окремого стрілецького батальйону. Після злагодження ми опинилися на прикордонні Сумської області. Це було 3 тижні потому, як звідти вигнали окупантів, тож в основному займалися облаштуванням позицій, укріпленням лінії оборони.

Перший час доводилося звикати до нових умов проживання та армійського побуту. У тебе є особисті речі, лопата та дерево для перекриттів та обшивання позицій та бліндажів – а все інше залежить від уміння, фантазії та винахідливості.

Навички, набуті за роки викладання, насправді також виявилися дуже корисними в армії. Наприклад, розуміння людей або прийняття того, коли їх не розумієш. Ти починаєш нормально ставитися до ненормальних ситуацій.

Серед речей, які я взяв з собою на службу, була сопілка. Оскільки я з дитинства захоплювався музикою і навіть мав власний колектив до початку 2022 року, то старався за можливості підіймати собі та побратимам настрій. На Сумщині навіть якось зміг роздобути саксофон у місцевих.

На початку 2023 року нас перекинули на Бахмутський напрямок. Там у складі кулеметного розрахунку працював на Browning M2. Я мав честь служити з відважними та хоробрими побратимами. На жаль, багатьох із них вже немає з нами.

У боях за трасу Бахмут – Слов’янськ, біля населеного пункту Красна Гора, отримав осколкове поранення та контузію. Під час лікування звільнився за сімейними обставинами.

Перехід

Памʼятаю, як в госпіталі на лікуванні думав про те, скільки всього треба буде зробити вдома після повернення. Незадовго до повномасштабної ми з дружиною та двома синами тільки переїхали у власний будинок.

Але вже вдома мене наздогнала апатія. Це був дуже важкий період. Здається, ніби літо одночасно і тягнулося, і пройшло за один день. Я сидів, лежав, спав. Або змушував себе спати, бо більше нічого не міг робити. Не знав, чого хочу й що мені треба. Я ні з ким не спілкувався, напевно, бо не міг зрозуміти людей довкола.

Свою роль відіграли підтримка близьких та час. Через пів року я почав почуватися відносно добре. Повернувся частково викладати в ліцей, почав соціалізуватися й більше задумуватися над майбутнім. Попри те, що викладання – це вже невіддільна частина мого життя, якому присвятив 18 років, я шукав нові способи самореалізації.

Віднайдення себе нового

Тоді на горизонті зʼявилася Frontend-розробка, якою я захопився. Напевно, перечитав всі можливі відкриті джерела – це дуже допомогло знайти фокус і новий сенс.

У мене не було казкових уявлень про те, що я миттєво "увійду в айті". Я спілкувався зі знайомими, які вже багато років займалися розробкою, розумів ринок і вимоги, тому сформував адекватні очікування – це буде складно й довго.

Що глибше я занурювався в розробку, то більше розумів, що самостійно я не зможу опанувати все необхідне бодай для першої роботи. Тоді почав аналізувати можливості, де можна навчатися системно, і натрапив на навчання повного дня від Mate academy. Коли дізнався про їхню безкоштовну програму для ветеранів війни, то всі пазли зійшлися.

Найважче було поєднувати все разом: роботу в навчальному закладі, сімейні справи та навчання в режимі з 9 до 18. На початку було простіше завдяки попередній самостійній підготовці й знанням як викладача інформатики. Шкільна програма зараз настільки насичена, що учні при хорошому її засвоєнні можуть після випуску відповідати половині вимог трейні-розробників :)

Взагалі я вважаю, що без внутрішнього бажання навчатися ніщо не допоможе. Але у всіх є такі моменти, коли опускаються руки. У таких ситуаціях велику підтримку я отримував від коуча, менторів, одногрупників. Було відчуття, ніби ми одна сімʼя, яка допомагає одне одному.

Як викладач я розумів, що матеріал, платформа – це база. Але без залучених людей ця база – ніщо.

Вкорінення

Роботодавці шукають принца на білому коні, а робітники – ідеальне місце, де платять мільйони й не треба нічого робити. Тому я готувався до затяжного процесу пошуку роботи, але зрештою це зайняло всього 9 днів.

Звичайно, велику роль відіграли знання, вміння себе показати, віра в себе (як я кажу, якщо ти хочеш, щоб в тебе повірив хтось, на початку ти маєш сам в себе повірити). Але в будь-якому випадку не відкидаю фактор везіння.

У мене не було особливих критеріїв щодо вибору компанії. Вже потрапивши до свого теперішнього колективу, зрозумів, що на першому місці має бути атмосфера в команді. На щастя, мені дуже пощастило з колегами.

Зараз я займаюсь Frontend-розробкою і допомагаю клієнтам реалізувати вигляд фінального продукту. Тому в мене в роботі дуже багато комунікації англійською. Я завзято підтягував мову ще під час навчання, нині вже можу практикувати її кожен день з носіями. Спочатку було важко, а потім слова самі знаходять вихід назовні.

У мене двоє синів – 5 та 10 років. Оскільки я працюю з дому, то ми ще під час навчання визначили правила так: якщо тато за ноутбуком – значить тато працює, коли тато дуже працює – значить в тата дзвінок і треба бути тихенькими. Старший син інколи заглядає, що я роблю – я йому пояснюю. Можливо, його це теж зацікавить в майбутньому.

Стабільність у майбутньому для тебе та близьких

Під час пошуку роботи я не афішував свій військовий досвід. Коли ж теперішні колеги дізналися, сказали, що пишаються, що я в їхній команді. Не можу говорити про всіх, але ветерани у важких обставинах здобули дуже корисні навички – стійкість, адаптивність, лідерство, злагоджена робота в команді. Такі спеціалісти точно зроблять колектив сильнішим, їх просто треба довчити.

Тому я дуже ціную підтримку в перекваліфікації ветеранів при переході до цивільного життя. Це дає тобі можливість стати знову корисним у новій сфері та впевненість у завтрашньому дні, а отже певну стабільність у майбутньому для тебе та близьких. Це виграшна стратегія як для окремих людей, так і для країни. Тому подібні ініціативи з підтримки професійної реалізації ветеранів мають ставати частиною загальної системи реабілітації ветеранів.

Денис Шеремета, ексстрілець кулеметного розрахунку, військовослужбовець,  Frontend-розробник, спеціально для УП. Життя 

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.