Освітня система України: адаптація під сучасні реалії та фундаментальна реформа

Україна зіткнулася з низкою значних викликів в освітній сфері. Фізичне руйнування навчальних закладів через військові дії, небезпека для життя та здоров'я дітей, економічні труднощі, а також недостатня адаптація освітніх програм до умов війни створюють значні перешкоди для забезпечення безперервного навчання.

Дистанційне навчання та вимушена міграція значно ускладнили доступ українських дітей до якісної освіти, особливо для дітей з особливими освітніми потребами. Багато дітей вимушені навчатися за кордоном, де вони стикаються з мовними бар'єрами та відмінностями в навчальних програмах, що призводить до освітніх втрат та зниження академічної успішності.

Дослідження Advanter Group та Центру соціальних змін та поведінкової економіки у межах проєкту UNICEF, проведене влітку, мало на меті аналіз поточного стану дошкільної та шкільної освіти в Україні в умовах війни, а також виявлення основних проблем та розробку рекомендацій щодо їх вирішення, використовуючи міжнародний досвід.

Згідно із даним дослідженням, 82% українців вважають, що дошкільна освіта в Україні в цілому залишається доступною. Але, чим ближче до місця ведення воєнних дій, тим більше цей показник знижується. Так, наприклад, у східному та південному регіонах України цей показник знижується до 51% та 70% відповідно.

Найбільшими барʼєрами у доступі до дошкільної освіти в умовах війни для українців стали:

• зменшення кількості дитячих садків шляхом руйнування або припинення фінансування – 58%,
• небезпека для життя та здоровʼя – 57%,
• евакуація або вимушена зміна місця проживання – 49%,
• економічні труднощі, які зменшили можливості для оплати навчання – 49%.

Для розв'язання проблем освіти в Україні необхідно вжити комплексних заходів, які охоплюватимуть покращення безпеки навчальних закладів, адаптацію освітніх програм до умов війни, забезпечення психологічної підтримки для дітей та вчителів, розвиток дистанційної та змішаної форми навчання, а також підвищення рівня обізнаності про освітні реформи серед населення.

Також важливим інструментом для популяризації національних освітніх реформ, обміну передовим досвідом та залучення міжнародної підтримки мають стати комунікаційні політики стосовно системи освіти. Вони необхідні перш за все за для впровадження нових технологій та інноваційних методик у навчальний процес.

Порівняння української освітньої системи з аналогічними системами інших країн показує, що в багатьох державах, таких як Фінляндія, Сінгапур та Естонія, успішно впроваджуються інклюзивні та інноваційні підходи до освіти.

Ці країни приділяють велику увагу ранньому дитячому розвитку, інтеграції технологій у навчальний процес та забезпеченню рівного доступу до якісної освіти для всіх дітей, включаючи тих, хто має особливі потреби.

Важливим аспектом освітніх програм у цих країнах є створення безпечного та підтримуючого освітнього середовища, яке сприяє всебічному розвитку дитини. В Україні також спостерігається ряд ініціатив, спрямованих на покращення ситуації в освітній сфері.

Ключовою візією майбутньої української системи освіти має бути: безпека, свобода вибору, широкі можливості для самореалізації, сучасний простір для навчання та розвитку, висока якість освіти та безбар'єрність.

Але для початку важливо подолати наслідки вже наявних навчальних втрат в Україні. Першими важливими заходами у цій царині можуть бути як повторний рік навчання для охочих учнів, так і навчання під час канікул, або репетиторство за державний кошт та створення інтеграційних класів.

Дуже важливими є перегляд та адаптація освітніх програм і розробка додаткового контенту з ключових тем. Також важливим є якісний додатковий освітній контент для тем, що потребують надолуження. А ще великої уваги потребують методична підготовка вчителів для роботи з учнями, які мають навчальні втрати, а також посилення шкільної автономії та співпраці вчителів.

Не є секретом, що у сучасному світі система дошкільної та шкільної освіти, окрім іншого, відіграє вирішальну роль у формуванні майбутнього покоління. В Україні, як і в багатьох інших країнах, існують численні соціальні упередження, що перешкоджають рівному доступу до якісної освіти всіх дітей. Це упередження щодо гендерних ролей, дискримінація дітей з особливими освітніми потребами (ООС) та соціально-економічні бар'єри.

Гендерні стереотипи все ще сильно впливають на освітній процес, обмежуючи вибір предметів і професій для хлопчиків і дівчаток. Наприклад, існує упередження, що технічні та природничі науки більше підходять для хлопчиків, тоді як гуманітарні науки – для дівчаток.

Це обмежує можливості дітей у виборі освітніх напрямів і майбутньої професії, створюючи нерівність на ранньому етапі їх життя. Для боротьби з цим необхідно впроваджувати освітні програми, які сприяють гендерній рівності, а також підвищувати обізнаність учнів та вчителів про важливість рівноправності.

Також проблемою української освіти залишається дискримінація дітей з особливими освітніми потребами. Такі діти часто стикаються з бар'єрами у доступі до якісної освіти, що обмежує їхній розвиток і інтеграцію у суспільство. Згідно з дослідженням, 75% опитаних декларують позитивне ставлення до навчання в одному класі з дітьми з ООС, що свідчить про поступове зростання рівня толерантності.

Для розв'язання цієї проблеми потрібно забезпечити доступність освітніх закладів для дітей з ООС, підготувати вчителів до роботи з такими дітьми, створити інклюзивне середовище, де кожна дитина відчуває себе частиною колективу. Необхідно також розробляти і впроваджувати спеціальні навчальні програми, які враховують потреби дітей з особливими освітніми потребами, та забезпечувати їх необхідними ресурсами.

Державою вживаються певні заходи для забезпечення дітей з особливими освітніми потребами доступом до якісної освіти. Проте все ще є значні проблеми з підвезенням від дому до закладів освіти для маломобільних груп дітей. Так, лише 12% респондентів зазначають, що доступні спеціальні шкільні автобуси для маломобільних груп дітей.

Соціально-економічні бар'єри також мають великий вплив на доступність освіти. Діти з малозабезпечених сімей мають обмежений доступ до освітніх ресурсів, додаткових занять та позашкільних заходів. Це обмежує їх можливості для розвитку і навчання.

Для таких дітей важливо розробляти спеціальні програми соціальної підтримки, надавати стипендії, забезпечувати доступ до безплатних навчальних матеріалів та додаткових занять. Також необхідно створювати умови, за яких усі діти, незалежно від їх соціально-економічного статусу або особливих потреб, матимуть рівні можливості для отримання якісної освіти.

Все це держава має брати до уваги вже зараз, бо ці проблеми є не просто надзвичайно актуальними, а фактично життєво важливими, адже освіта була, є і буде ключовим фактором для відновлення людського капіталу країни та його подальшого розвитку.

Андрій Длігач, д.е.н., голова Центру соціальних змін та поведінкової економіки, голова Advanter Group, професор КНУ імені Тараса Шевченка

Колонку створено на базі звіту підготовленого Advanter Group та Центром соціальних змін та поведінкової економіки у межах проєкту UNICEF "Технічна підтримка центральним урядовим установам щодо розробки стратегій комунікації на основі доказів зі зміни соціальної поведінки щодо ключових питань, пов'язаних із дітьми, в рамках плану відновлення"