Сексуальне насильство як зброя воєнного терору: що переживають українці, яких зґвалтували росіяни

У сучасному світі воєнні та збройні конфлікти стали частиною реального життя, а одним із найбільш нелюдських та шокуючих злочинів – сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.

В Україні з початку повномасштабної війни зареєстровано 274 таких випадки, які розслідуються Офісом Генерального прокурора України.

Сексуальне насильство під час війни стало інструментом терору, іноді контролю та покарання за позицію, непокору чи просто ознакою агресії до українців.

Зростання кількості задокументованих випадків свідчить про те, що з часом постраждалі готові говорити й давати свідчення. Ця сумна статистика викриває найтемніші сторони людської природи і вимагає негайних ефективних заходів для їхнього подолання. Під час війни сексуальне насильство вчиняють проти жінок, дітей та навіть чоловіків.

За два роки майже 32 тисячі українок отримали індивідуальні консультації психологів та соціальних працівників на платформі нашого проєкту SafeWomenHUB. Платформа отримала загалом 911 дзвінків від постраждалих від насильства, більша частина з яких – домашнє насильство і понад 100 звернень – сексуальне насильство, пов’язане з війною. Кожна цифра сумної статистики – це людські долі…

Історії наших клієнток

37-річна Тетяна родом із Запорізької області. Вона – яскравий приклад красивої, відважної українки, яка маючи трьох неповнолітніх дітей, стала волонтеркою та допомагала жінкам з дітьми виїжджати під час повномасштабного вторгнення.

Якось вона поверталася через ворожий блокпост. Окупанти зацікавилися жінкою. Коли вона зрозуміла їхні наміри – почала тікати. Та марно… солдати погналися за нею, впіймали в лісосмузі, затягли в машину і по черзі зґвалтували її на задньому сидінні авто. Потім ґвалтівники просто викинули її з автомобіля та поїхали.

Зараз з Тетяною працює одна з психологинь платформи. Молода жінка після пережитого жахіття майже не спала, втратила вагу і при зрості 176 см важила всього 48 кг.

Для психологів, які працюють з такими травми, постає величезний виклик – як перетворити травму на силу? Зґвалтування, примусова проституція, сексуальне рабство та інші форми насильства залишають глибокі рани на душах і тілах, позбавляючи їх не лише фізичного здоров’я, але й моральної стабільності.

Сексуальне насильство не знає віку і, на жаль, опинитися в такій ситуації може будь-хто. Наші фахівчині надають допомогу, орієнтуючись на запит, а не на вік, тому до них звертаються як діти і підлітки, так і жінки старшого віку.

Катерині – 21 рік, родом вона із Запорізької області. Під час окупації дівчина залишилася сама в квартирі, а її мати якраз була в лікарні після операції. Окупанти часто заселялися у порожні квартири, власники яких втекли від терору. І саме в таке помешкання поруч із квартирою дівчини заселилися вороги.

Якось Катерина вирішила піти в лікарню провідати хвору матір. Ледь вона вийшла за поріг, як на сходах її схопили за волосся, заштовхали назад в оселю і зґвалтували просто в коридорі. Потім сказали "вибач" і пішли. Катерина зібрала речі і того ж дня переїхала до родичів. Згодом дівчина дізналася, що вагітна. Бойові дії в селі посилювалися, і вона з матір'ю вирішила виїхати та зробила аборт.

Після такої травми у Катерини з'явився дискоїдний дерматит, вона перестала спати і замкнулася в собі. Цю таємницю дівчина відкрила лише нашій психологині, і зараз її підтримують фахівці.

А ще одна клієнтка, яка консультувалася у наших психологинь – мама п’ятьох дітей з Херсонської області. Жінка після зґвалтування росіянином зламала йому щелепу, вирвалася та дивом втекла з тимчасово окупованої території.

Історій – десятки. Всі, хто звертаються до нас, пережили страшні події. Звісно, що ми працюємо конфіденційно, всі імена в цих історіях змінені, болючі деталі залишаються за кадром, але сотні історій назавжди вписані в історію людей, в історію воєнних злочинів проти України.

Жінки бояться розповідати та на консультаціях кажуть: "Я не хочу ніколи це згадувати, зітріть мені пам’ять, щоб стало легше! Мені дуже боляче і моїм рідним теж! Ми про це не розмовляємо у сім’ї, ніхто з нас цього не хоче згадувати. Ця тема для нас закрита".

Найчастіші скарги, з якими звертаються до наших фахівців після сексуального насильства – деперсоналізація, соціальна ізоляція, відсутність бажання спілкуватись з людьми, тривожність, порушення сну або нічні жахіття, нав'язливі думки про смерть, відчуття непотрібності та виключеності з життя, непорозуміння у сім‘ї, надмірна емоційність, страх виходити на вулицю, почуття провини, сором, неприйняття тіла, біль і страх, суїцидальні думки…

Все це настільки боляче, що напряму вони не пов'язують симптоми зі зґвалтуваннями, самі собі заперечують події, які сталися.

Наслідки сексуального насильства в умовах війни дуже серйозні. Постраждалі зазнають фізичних і психологічних травм, включаючи травми репродуктивної системи, посттравматичні синдроми, депресію, самогубства та інші психічні розлади.

Також наслідком сексуального насильства може стати зараження ВІЛ/СНІДом та іншими інфекціями що передаються статевим шляхом, небажані вагітності внаслідок насильства, вимушені аборти та інші медичні ускладнення.

Проблема болюча і за останні два роки війни стала кричущою, але шляхи подолання сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом є. Як би важко не було переживати це постраждалим, необхідно фіксувати військові злочини. Про це не можна мовчати!

Всі винні у воєнних злочинах, у тому числі й сексуальних, мають бути покарані. Це вимагає зусиль міжнародної спільноти, судових органів та правозахисних груп. По-друге, ті, хто зазнав сексуального насильства, повинні мати доступ до медичної, психологічної та соціальної підтримки, щоб вони могли відновитися та перебороти травми.

Насильство в умовах війни неминуче, та завдяки правильним заходам, включаючи застосування норм міжнародного права, миротворчі дії та збереження прав людини, можна значно зменшити його рівень.

У світлі гуманітарних та моральних цінностей сучасного світу, сексуальне насильство в умовах війни має бути визнане неприпустимим та недопустимим.

Перед обличчям цього гуманітарного виклику кожен із нас відіграє ключову роль у підтримці та відновленні гідності постраждалих, прагнучи до світу, де немає місця сексуальному насильству в умовах

Галина Скіпальська, виконавча директорка МБФ "Українська фундація громадського здоров’я", директорка представництва в Україні МО HealthRight International, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.