Я побачив, що сталося з полониною Руна. Невже таке майбутнє пропонують Карпатам?

У середині вересня я піднявся на полонину Руна, щоб побачити, що відбувається там, де вже понад рік триває будівництво вітроелектростанції.

До цієї поїздки проєкт існував для мене передусім на початковому рівні втручання в природу, в документах, висновках з оцінки впливу на довкілля, заявах чиновників та зверненнях природоохоронних організацій. Але на місці все це набуває зовсім іншого масштабу.

Перше, що привертає увагу, коли піднімаєшся на Руну, – навіть не вітряки. Це дорога.

Ще нещодавно тут була вузька лісова дорога, якою користувалася спецтехніка лісового господарства. Тепер це широка смуга, що тягнеться через ліс і врізається в гірський схил. Видно, скільки ґрунту переміщено, де зрізано схил, де зроблено насип та як змінено природний рельєф.

І саме тут розумієш: вітряки – лише верхівка значно більшого будівельного проєкту. Для них потрібні дороги, майданчики, лінії електропередач та інфраструктура для доставки великогабаритного обладнання.

Від Руни – до Карпатської вісімки

Через кілька днів після нашої поїздки відбувся саміт Карпатської вісімки (Carpathian 8 Summit), ініційований Україною. Представники восьми країн Карпатського регіону обговорювали, зокрема, його економічний та енергетичний розвиток. Серед озвучених напрямків співпраці і розбудова енергетичного сектору в Українських Карпатах із залученням європейських коштів. З нашого боку, Президент України висловив намір постачати вироблену з відновлювальних джерел енергію закордон, тим самим зменшуючи залежність європейських країн від енергоресурсів Росії.

Звучить закономірно й схвально – розвивати ВДЕ та економіку України. Проте "диявол криється в деталях". В заявах Зеленського: пропонуємо створити Карпатський кластер потужністю 1,5 гігівата, що передбачає побудову сотень вітропарків в регіоні. І з того, що видно сьогодні – йдеться про будівництво не на зруйнованих чи порушених людиною територіях. Йдеться про цінні природні екосистеми, які вже ніколи не зможуть відновитися.

Європейські партнери розуміють, що їхнє природоохоронне законодавство не дозволить їм реалізувати такі інвестиційні проєкти у власних гірських частинах країн. Ба більше, природні ландшафти й рідкісні види там цінують на високому рівні, про що свідчить дотримання низки нормативно-правових документів (як-от Карпатська та Бернська конвенція чи Оселищна та Пташина Директиви), дієва система фіксації правопорушень стосовно нанесення шкоди довкіллю й чітка процедура притягнення до відповідальності за такі порушення.

Натомість Україна пропонує використати свої території для вирішення енергетичних питань європейських країн, відкинувши позицію своєї природоохоронної спільноти та ігноруючи можливість і потенціал розбудови відновлювальних джерел енергії в інших своїх регіонах. Існують дослідження, що вказують на вітровий і сонячний потенціал України, які свідчать про те, що Карпати не єдине місце де можна добувати енергію вітру чи сонця.

Більш того, пів року тому народ України висловився щодо забудови високогір'я Карпат і вимагав від Президента захистити високогір'я шляхом розширення мережі об'єктів природно-заповідного фонду та законодавчих ініціатив, які територіально врегулюють доступність гір для забудови. Простими словами – не будувати на висоті вище 1000 метрів і створити заповідні території.

Тому одна лише кількість вітряків на Руні насправді не описує масштабу того, що може відбутись з Українськими Карпатами. Цьогоріч стало відомо про нові рубки лісу, які були проведені для прокладання ліній електропередач, фото яких давно вже є в мережі. Вочевидь, реалізація заявлених на саміті планів – триває. Тож побачене вживу перевершило побоювання.

Полонина Руна

Коли ми з командою Greenpeace Україна поїхали на Руну всередині вересня, ми планували скористатися старою дорогою зі сторони села Липовець. Проте місцевий мешканець розповів, що виявляється є інший, коротший шлях. Нова дорога, довжиною в 12 кілометрів, яку поки що не видно на Google Maps, вже прорізала гори. Приблизно такої ж довжини, за нашою оцінкою, виявились просіки, зроблені під лінії електропередач. І якщо будівництво самих вітряків ще може бути зупинене, то супутня інфраструктура – це вже не майбутня загроза. Це зміна ландшафту, яку можна побачити сьогодні.

До цього проєкт існував для мене передусім на самій полонині, в документах, заявах чиновників, висновках з оцінки впливу на довкілля, та листах різних організацій. Проте на місці все це набуває іншого масштабу.

Я побачив ділянки, де прокладені дороги та вирубані смуги лісу під енергетичну інфраструктуру завширшки понад 50 метрів! Величезний шрам тягнеться від села Щербовець до верхівки гірського хребта ніби там впав величезний метеорит.

А що на самій верхівці? Невеличкий обхід показав, що щонайменше три щогли вже встановлені, а на інших ділянках тривають підготовчі роботи: будівництво фундаментів, дороги й будівельних майданчиків.

Тож найбільше враження від поїздки таке: проєкт, який народ України вважав руйнівним для високогір'я Карпат і вимагав зупинити, продовжує масштабуватись попри вимогу.

13 лютого 2026 року тодішній Міністр економіки, довкілля і сільського господарства Олексій Соболев, коментуючи рішення дати позитивний висновок з оцінки впливу на довкілля щодо вітроелектростанції на Руні, окремо наголошував на необхідності виконання екологічних умов та прозорого постпроєктного моніторингу.

Треба розуміти, що позитивний висновок з оцінки впливу на довкілля – це не дозвіл робити на будівельному майданчику все, що завгодно. Документ встановлює низку екологічних умов, яких має дотримуватися забудовник. Серед них є, зокрема, вимоги щодо виявлення та збереження червонокнижних видів, якщо вони будуть знайдені безпосередньо під час реалізації проєкту.

Забудовник уже знищив на Полонині Руна цінний вид

Під час попередніх обстежень Руни, колеги з Української природоохоронної групи та інші природоохоронці повідомляли про виявлення десятків локалітетів видів, занесених до Червоної книги України.

Серед них, зокрема, плямиста саламандра. Українське герпетологічне товариство окремо звертало увагу на значення цієї території для виду та його охорони. Це має значення не лише для самої тварини. Виявлення цінних видів на території, де ведеться будівництво, виявилось перевіркою дієвості механізму екологічного контролю в Україні. Але механізм цей працює лише тоді, коли держава реально перевіряє інформацію на місці. Саме тому, після виявлення таких видів як саламандра, природоохоронці вимагали провести повторне комісійне обстеження ділянок.

Тут історія полонини Руна переходить від дискусії про вітроенергетику до питання: чи спроможна взагалі держава виконувати власні обіцянки і рішення?

Після виявлення саламандри громадськість звернулась до представників державних органів і домоглася рішення про те, що рубки лісу під лінії електропередач на відповідних ділянках не проводитимуться до повторного обстеження.

Державне підприємство "Ліси України" публічно повідомило про призупинення робіт і намір створити нову комісію за участю науковців та представників природоохоронних організацій для проведення обстеження. Але спільного обстеження так і не було. Натомість ділянки із локалітетами саламандри були просто вирубані.

Висновок такий: якщо держава вважає необхідним додатково обстежити територію, якщо вона сама пропонує залучити до цього науковців і громадські організації, якщо лісогосподарське підприємство публічно повідомляє про призупинення робіт – логічним завершенням процесу мало б бути саме обстеження, а не вирубування до того, як воно відбулося.

Насправді проблема Руни полягає не лише в конкретних вирубках, а в тому, що громадськість змушена постійно вимагати від державних органів зробити те, що ці органи самі ж і пообіцяли – просто проконтролювати дотримання законодавства.

Якщо ми вважаємо себе цивілізованою країною, яка прагне розвивати демократичне суспільство, то ми йдемо не тим шляхом.

Природоохоронне законодавство втрачає сенс, якщо воно працює лише після того, як громадськість витратить місяці на листування, звернення, публічний розголос і спроби домогтися перевірки.

Чи треба Україні будувати ВЕС?

Greenpeace Україна не вважає, що Україна має відмовлятись від вітрової енергетики як руйнівної для довкілля. Навпаки, з початком повномасштабної війни питання енергетичної стійкості для України стало питанням безпеки.

Росія систематично атакує великі енергетичні об'єкти. Централізована система генерації виявилась дуже вразливою. Нам потрібні розподілені потужності, які складніше знищити одним ударом та які функціонуватимуть без використання викопного палива. Нам потрібна як вітрова, так і сонячна енергетика.

Але це не означає, що будь-яке місце є прийнятним для будівництва ВЕС чи СЕС. Ба більше, відмовляючись від централізованої енергосистеми, виглядає абсурдним перетворення цілого регіону у джерело енергії для багатьох країн. З безпекових міркувань це може стати фатальною помилкою.

Саме тому принцип "Do No Significant Harm" ("Не завдавати значної шкоди") – має бути не красивою фразою в міжнародних документах, а практичним критерієм для прийняття рішень. І це абсолютно нормальний підхід для країни, яка прагне стати частиною Європейського Союзу.

Прихильники використання Карпат як джерела економічного й енергетичного підсилення України можуть сказати, що ситуація складна, що є різні інтереси, що Україна перебуває у війні, що нам потрібна електроенергія та інвестиції за будь яку ціну.

Але це не скасовує необхідності дотримуватися законів і правил. Україні не потрібно вибирати між енергетикою та природою. Потрібно правильно визначати місця для розвитку енергетики. Потрібно уникати найцінніших природних територій, як-от високогірні альпійські та субальпійські луки чи праліси. Потрібно розглядати вже порушені людиною ландшафти, щоб там будувати вітряки, дороги, просіки, лінії електропередач, під'їзні шляхи та іншу супутню інфраструктуру.

Потрібно реально контролювати виконання екологічних умов. І якщо під час будівництва виявляються цінні природні комплекси або червонокнижні види – відповідно реагувати, а не ігнорувати думку фахівців і робити що заманеться.

Півроку після петиції

Є ще одна причина, чому цей текст з'являється саме зараз.

Минуло близько півроку відтоді, як українці в рекордно короткий термін зібрали необхідні 25 тисяч підписів під петицією, в якій вимагали від Президента захистити карпатське високогір'я від забудови та створити природоохоронні території.

Для української екологічної політики це був дуже сильний сигнал. На додачу до цього, 174 українських науковців підписали спільне звернення щодо недопустимості знищення природних екосистем Карпат. Greenpeace Україна та інші українські природоохоронні організації неодноразово звертали увагу на ризики цього масштабного будівництва в горах.

До дискусії долучилися й європейські інституції. Європейський парламент у своїй резолюції щодо України закликав розвивати вітроенергетику поза природоохоронними територіями та уникати вирубування пралісів для таких проєктів. А під згадану нову дорогу вирубали, в тому числі, і праліс.

Тобто стає очевидним, що питання забудови Руни – це не просто конфлікт між кількома активістами та інвестором.

Чи виконали вимоги петиції за ці пів року? – Ні.

Чи зруйнувалась Руна і її околиці? – Дуже сильно.

Після побаченого на Руні, я був, м'яко кажучи, подавлений. Дивлячись на спотворений ландшафт і понівечений ліс я думав про одну просту річ: понад 26 тисяч людей попросили державу захистити полонину і зберегти Карпати, але та не зробила нічого!

За цей час на горі з'явилися кілометри нової інфраструктури. З'явилися вирубані смуги під лінії електропередач. З'явилися нові фундаменти та щогли. І будівництво продовжується. При цьому держава публічно говорила про контроль, додаткові обстеження та дотримання екологічних умов.

Саме тому сьогодні вже недостатньо ще раз сказати про важливість Карпат. Це всі й так знають.

Треба перевірити, чи виконується висновок з ОВД та належним чином обстежити ділянки, де були виявлені чи все ще можуть бути червонокнижні види. Треба встановити, чи були дотримані всі природоохоронні вимоги під час прокладання доріг і ліній електропередач.

Потрібно забезпечити реальний контроль за дотриманням законодавства. Якщо виявлено порушення, то держава повинна діяти відповідно до закону.

Висновки

Коли стоїш на сусідніх гірських хребтах і бачиш Руну, дуже легко сказати "Ну це ж просто три щогли". Але це не просто три щогли – це дороги, вирубки, фундаменти, ЛЕПи, будівельні майданчики, зміна ландшафту, фрагментація природних оселищ, ризик зсуву грунту, екстримальних паводків і затоплення людських поселень та втрата рідкісних видів.

Саме тому ця історія значно більша за одну полонину, адже в планах інвестора звести кілька сот вітряків на карпатському високогір'ї.

Не такою має бути українська зелена трансформація. У нас ще є вибір: ми можемо побудувати енергетичну систему, яка одночасно допоможе нам вистояти у війні, зменшити залежність від викопного палива, збагатити українську економіку та виконати кліматичні зобов'язання. Або зробити це так, що зелена енергетика почне асоціюватися у людей із вирубаними лісами, зруйнованими горами та авторитарним ігноруванням громадськості.

Тому те, що зараз відбувається на Руні – це не протистояння "природоохоронців" та "енергетики". Це питання того, чи здатні ми розвивати сучасну енергетику цивілізованим шляхом без знищення унікальних екосистем України.

Greenpeace Україна підтримує розвиток відновлюваної енергетики. Але те, що декілька днів тому задекларували на саміті Карпатської вісімки – це не зелене майбутнє України. Це знищення її природної спадщини.

І якщо на прикладі Руни, для реалізації конкретного проєкту держава не може гарантувати дотримання природоохоронного законодавства, захист цінних екосистем і виконання власних екологічних умов – таке будівництво має бути зупинене до моменту, коли ці гарантії з'являться. Бо відновити електроенергію після російської атаки можна. А відновити знищену природну екосистему Карпат – далеко не завжди.

Сергій Хара, кампейнер з біорізноманіття Greenpeace Україна.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору автора.