Не обирати між мамою і татом: 4 способи отримати спільну опіку при розлученні

У цій публікації буде корисна інформація і для тих, хто вже є батьком, і для тих, хто планує стати. І особливо про те, з якими проблемами ви можете стикнутися у випадку розлучення.

З власного досвіду можу сказати, що коли діти з’являються, то питання, як виховувати дитину після розлучення – останнє, що може спасти на думку.

Якщо ж таки доведеться стикнутися з таким явищем, як-от визначення умов виховання дитини, – то починаєш сивіти від рівня байдужості, дискримінації, зневаги та архаїчних уявлень, які побутують як в державній системі органів опіки і піклування, так і загалом у суспільстві.

Побутують переконання про те, що батько – це "другорядна" фігура у житті дитини, а тому і прав йому треба менше, а права дитини на піклування з боку батька взагалі можна проігнорувати.

Тож що очікує батька у разі ухвалення рішення про розлучення – з його правом на виховання власних дітей?

Коли ви розлучаєтесь, у вас є такі варіанти:

1. оформити розлучення разом із договором про те, які умови спільної опіки, аліментів тощо.

2. розлучитися за рішенням суду без такого договору і потім звернутися в орган опіки за "графіком побачень" з дитиною;

3. розлучитись і окремо іти в суд за визначенням місця проживання з дитиною. І вже потім той з батьків, хто проживає окремо, звертається в орган опіки за "графіком побачень";

4. Нещодавня опція, прецедент 2024 року – добитися через суд спільної батьківської опіки, про яку в основному йтиме мова в цій статті.

Варіант №1: Договір про умови виховання дитини

Це – той шлях, яким пішов я, і я залишаюсь при думці, що це оптимальний варіант, якщо інша сторона договору зберігає договороздатність і не зловживає своїм становищем. Такий договір є нотаріально завіреним і є умовно зобов’язуючим для обох сторін, і може містити будь-який уклад опіки, про який ви домовитесь. Підходить, якщо ви певні у порядності та гідності людини, з якою надалі будете виховувати дитину у розлученні.

Адже є один суттєвий недолік – це цивільно-процесуальний договір. І у разі якщо одна зі сторін його почне свавільно порушувати – і, наприклад, не віддавати вам дитину, дуже мало що ви зможете вдіяти, щоб зупинити правопорушення.

Бо поліція розведе руками на ваші бідкання – немає рішення суду, немає заходів.

Орган опіки і піклування вам скаже – "ми провели бесіду, а щось зробити більше – немає повноважень, звертайтесь до суду".

Всі інші структури в цій сфері що районного, що міського, що державного рівня розведуть руками, дадуть відписку – "ми все перевірили, всі діяли "в межах і в спосіб".

І будьте готові, що  структури будуть намагатися вас "намахати". Все фіксуйте, особливо те, яку інформацію надаєте.

Тобто тільки рішення суду буде нести достатню зобов’язуючу дію для інших органів влади, правоохоронних органів і головне – виконавчої служби.

Це – моя ситуація, і причина з якої я змушений про це писати.

Варіант №2: Розлучення через суд та "участь у вихованні" згідно з графіком та умовами, що встановлює Орган опіки і піклування

І вона напевно, найгірша. Фактично будь-який орган опіки автоматично стане на сторону матері, за замовчанням виходячи з аксіоми, що місце проживання дитини – з матір’ю. І можливо, це має якийсь сенс у дуже ранньому віці дитини – один, два роки. Але далі це стає просто упередженням, сліпим часто навіть до кричущих фактів поведінки матерів.

Я спілкувався з багатьма татами, чиї діти були свавільно відібрані у них. І це ще одна причина, чому я пишу цю статтю і підіймаю цю тему.

Як сказав мені один з татів, який пройшов всі кола пекла – "На думку що працівників органів опіки, що суддів, сім’я – це мати і дитина. А батько – це третя особа".

Якщо до Органу звернутися за рішенням, саме рішення потім можна оскаржити в суді. Рішення органу – передбачений законом документ, який має юридичну силу для обох сторін спору. Окрім рішення, Орган ще може давати рекомендаційний висновок до суду.

Загалом важливо відзначити, яким чином Орган опіки ухвалює рішення, які стосуються графіків спілкування та виховання дитини.

При такому Органі існує Комісія з прав дитини. На прикладі такої Комісії дніпровської районної Служби у справах дітей та сім’ї – окрім Начальника служби, начальника відділу, головного спеціаліста служби – начальники управління житлово-комунального господарства, представник ювенальної превенції, начальник фінансового управління, начальник відділу з юридичних питань РДА тощо.

Тобто фахівців, які розуміються на аспектах дитячої психології, там немає. При цьому ця ж Комісія може проігнорувати висновок психологу міського центру дитину, до якого ж вона і направляє.

Варіант №3: Визначення місця проживання дитини та умов виховання того з батьків, хто проживає окремо, через суд

Це напевно основний, з погляду юридичної сили та визначеності, варіант. Проте у будь-якому судовому розгляді такої справи судом буде автоматично залучений той самий Орган опіки як третя сторона, з якої витребується висновок. У такому разі цей висновок є рекомендаційним для суду і не є зобов’язуючим документом для жодної зі сторін.

Орган опіки, своєю чергою, має отримати для свого рішення висновок державного психолога Центру дитини, який визначає прихильності дитини та потреби. Щоправда, як показує практика, цей висновок може повністю потім ігноруватися Органом опіки.

Зазвичай судова тяганина йде саме за те, чи буде місце проживання дитини із батьком, чи з матір’ю. І той, з ким зрештою за рішенням суду проживатиме дитина, отримає левову частку часу з нею, а той, хто проживає окремо (як правило – батько) отримає крихти часу, заледве достатнього для підтримки базового рівня емоційного зв’язку.

За можливість повноцінного виховання можна забути, попри те, що права батька і матері, згідно із законодавством, є рівними та похідними від права дитини на батьківське піклування.

Наприклад, у вибірці із 22 судових рішень Дніпровського районного суду м. Києва у період з 01.01.2023 по 17.09.2024 – 72,7% рішень на користь проживання дитини з матір'ю, 27,3% рішень на користь проживання дитини з батьком.

Тут також слід зазначити, що ця опція – це пастка, закладена традиційно недосконалим українським законодавством. Попри декларативну рівність прав батьків у сімейному кодексі та встановлення рівнозначної важливості батьків для дитини у законі "Про охорону дитинства", реальної рівності між батьками немає, і діти недоотримають піклування того з батьків, "хто проживає окремо". Зазвичай той, "хто проживає окремо" – це батько. І дуже часто – не з власної волі.

Наразі саме Сімейним кодексом не передбачено жодного іншого правового варіанту вирішення питання виховання дітей після розлучення, окрім як віддати одному з батьків, а іншого – перевести у режим "гостя" в житті власної дитини, що саме по собі нівелює інші норми Сімейного кодексу про рівність батьків.

Міжнародні норми також не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Однак всупереч цьому, весь час існування української держави, саме це і відбувається – пріоритетне право на проживання з дитиною надається жінці – матері дитини, а чоловік – батько має змиритися з роллю гаманця та спостерігача, втрачаючи дорогоцінний час, за який діти дорослішають без належної бАтьківської опіки.

А діти, чию думку до 10 років у цьому процесі не запитують, втрачають із батьком зв’язок, втрачають можливість нормального формування тої частини своєї особистості, яка формується під впливом фігури тата.

Існує багато досліджень і публікацій на тему негативного впливу, який зчиняють на дитину емоційно незрілі, недоступні батьки (як батько, так і матір). А для формування емоційного зв’язку потрібна постійна присутність, час, і активне виховання, передача досвіду, моделі поведінки, цінностей.

Важлива для розуміння цієї проблеми книга Сьюзен Шварц "Відсутній батько та його вплив на дочку".

Для подолання цієї прірви між справедливими, але декларативними нормами сімейного кодексу та несправедливою, але імперативною реальністю, потрібен інший варіант, інша опція, інша модель. І ця модель – існує.

Варіант №4: Спільна батьківська опіка, яка також встановлюється судом

Тобто, все те саме що і в опції №3, тільки предмет позову – почергове проживання дитини з кожним з батьків – рівну або близьку до рівної, кількість часу.

Саме про цю, четверту опцію я хочу говорити детально, оскільки саме зараз необхідно докласти зусиль, щоб ця практика отримала необхідне законодавче регулювання і стала основною опцією для тих батьків, які обоє хочуть виховувати дитину і виконувати свої обов’язки.

При цьому ця опція однаково підходить і для тих, хто може домовитися – бо це справедливо – і для тих, хто не може, бо це – справедливо.

Артур Переверзєв, батько, військовослужбовець

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.