Виховати читача. Або навіщо видавництву іти в університет

Досі пам'ятаю історію, як декілька років тому я сидів навпроти студентки-стажерки третього курсу одного з харківських університетів. Вона тільки-но влаштувалася до нас на практику і при першій зустрічі, без жодного збентеження, повідомила, що чула про те, що книговидавнича галузь — це "вмираюча індустрія". Так їй сказали, хтось авторитетний, очевидно. Я не став сперечатися. Просто запитав: "Ти читала щось за останній місяць?" Виявилося, що три книжки. І всі три від "Ранку" чи якогось з наших імпринтів.

Тоді ми обидва посміялися, а потім вона залишилася. Зараз працює в редакції і нещодавно запропонувала ідею проєкту, яку ми взяли в роботу. Ось, власне, і вся відповідь на запитання про "вмираючу індустрію". Але давайте по порядку.

Чому ми взагалі займаємося роботою зі студентами

Видавництво легко сплутати з фабрикою: написали, надрукували, продали. Але видавництво — це інфраструктура смислів, тож якщо ти обходиш стороною середовище, в якому ці смисли живуть і передаються далі, рано чи пізно опиняєшся сам на сам зі складом нерозпроданих тиражів і питанням: а де читач?

Студенти — це люди, які зараз формують свій світогляд, обирають професії, шукають орієнтири і себе загалом. Видавництво, яке в цей момент поруч як жива інституція з живими людьми, залишає зовсім інший слід, ніж будь-який банер у соцмережах. Я вірю в те, що читача треба виховувати у партнерському сенсі, а саме показувати, що книжка є живою розмовою, яка триває.

Практиканти: взаємна інвестиція

Ми беремо практикантів давно і багато. Студент, який провів три місяці всередині видавничого процесу, бачить, як народжується книжка від рукопису до полиці. Він розуміє редакторські рішення, логістику, маркетинг, але й ми отримуємо не менше — молоді люди приносять свіжий погляд, ставлять незручні запитання, помічають те, що ми вже давно не помічаємо. Кілька разів за останні роки саме стажери підказували речі, які потім ставали частиною нашої редакційної або маркетингової політики.

Утім, сьогодні це все ускладнюється умовами, які створила війна. Ганна Булгакова, наша головна редакторка департаменту дитячої літератури, формулює точно: "Освіта не покриває зараз всіх запитів сучасного книговидавництва. Дистанційна робота ускладнює навчання в принципі, і для студентів, і для практикантів. За класними фахівцями, перекладачами, редакторами стоять черги на два роки вперед. Це теж виклик".

Коли редактор виходить з кабінету

Керівниця напряму дитячої літератури Ганна Булгакова регулярно виступає в університетах. Нещодавно отримала подяку від Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за участь у Тижні кар'єри 2026. Коли в аудиторію заходить жива редакторка великого видавництва і розповідає, як влаштована книжка зсередини, як приймаються рішення, що таке редакторська інтуїція — студенти відчувають різницю миттєво.

Влітку наш піар відділ виступав на фестивалі "Дні кар'єри" у парку Шевченка. Говорила про те, що диплом — лише квиток на вхід, а справжній фахівець сьогодні має вміти думати, адаптуватися і вчитися далі. Що читання у цьому відіграє далеко не останню роль, адже той, хто читає, інакше формулює думки, інакше вирішує проблеми, інакше чує інших.

Там же ми розповіли про Софію Навку — молоду художницю, чий дипломний проєкт переріс у справжню книгу. Її ілюстрації в техніці ліногравюри з'явилися у нашому виданні "Чорної ради" Куліша, і сама Софія стала частиною команди.

Проєкти, які будують середовище

Трохи пізніше, восени, разом з Octava Capital ми запустили буккросингові зони у трьох університетах — КНЕУ, КАІ та Державному податковому університеті в Ірпені. Студенти отримали відкриті простори, де можна взяти книгу і залишити іншу. Здавалося б, нехитра річ, але саме так формується звичка читати, через доступність і середовище навколо.

Зовсім нещодавно із Київським молодіжним центром і імпринтом "READBERRY" ми запустили проєкт "Класика — як вперше: хвиля читання у київських університетах". Директор центру Михайло Перцев сформулював суть точно: "Ми прагнемо показати студентам, що класичні твори — це потужний інструмент для самопізнання та розвитку критичного мислення. Ми запускаємо цю "хвилю читання", щоб надати молодим людям актуальні відповіді на їхні внутрішні запитання через досвід поколінь, адаптований до викликів сьогодення". Так, насправді і працює освіта, коли студент у 2026 році читає Камю чи Лесю Українку, тому що хтось показав живий зв'язок між текстом і його власними питаннями.

Окремою сторінкою для нас стала співпраця з Projector Institute. На курсі Graphic Design Medium під кураторством Валентина Ткаченка студенти переосмислювали "Ранок" візуально: що це за видавництво, яке воно на відчуття? Завдяки таланту цих студентів ми, як видавництво, побачили себе з несподіваних ракурсів, тож цей досвід вкотре підтвердив мою теорію про те, що найсвіжіший погляд на компанію — це погляд людини, яка приходить до неї ззовні.

Що далі

Я часто чую запитання про те, навіщо великому видавництву все це? Є тиражі, є мережі, є онлайн-продажі, то навіщо ходити по університетах, брати практикантів, запускати якісь проєкти з молодіжними центрами?

Так от, тому що видавництво без читача — це просто друкарня, а читача не купують, його вирощують. Кожен студент, який прийшов до нас на практику і відчув, як усередині цього процесу щось клацає, стане потенційним редактором, маркетологом, автором. Кожна "хвиля читання" в університеті — це десятки людей, які по-новому подивляться на книжку. Кожен виступ нашого колеги в університеті будує зв'язок між освітою і реальною індустрією. Правду кажучи, він зараз розірваний у більшості галузей, але ми його наполегливо і свідомо відновлюємо.

До речі, та стажерка, яка колись вважала нашу галузь "вмираючою", вже давно стала частиною команди. І, схоже, більше так не думає.